Рішення № 6538536, 02.11.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.09                                                                                 Справа № 11/237

За позовом Головного управління МНС України в Луганській області, м. Луганськ

до Державного підприємства “Хімічний завод “Південний”, м. Рубіжне Луганської області

про стягнення 188186 грн. 44 коп.

суддя Москаленко М.О.

секретар судового засідання Краснопольська Т.Б.

в присутності представників сторін:

від позивача - Чернявська Т.В., дов. № 02-3651/11 від 14.09.09.; Андреєва Т.В., дов. № 01-03/35572 від 17.11.08.; Баштова О.Г., дов. № 02-3650/11 від 11.09.09.;

від відповідача –Зоріло В.В., дов. № 218-740 від 10.02.2009;

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання умов договору № 500 від 01.01.2008 в сумі 166600 грн. 93 коп. та 21585 грн. 51 коп. штрафних санкцій.

В судовому засіданні 02.11.2009 на підставі приписів ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 03.11.2009, 11 год. 10 хв. Для надання відповідачеві можливості надати письмові пояснення на заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Після перерви представник відповідача в судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем наявністю у відповідача заборгованості за надані позивачем послуги з організації державної пожежної охорони МНС України за період з березня по серпень 2009 року у розмірі 166600 грн. 93 коп. Крім суми заборгованості за надані послуги (виконані роботи) позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 21585 грн. 51 коп. штрафних санкцій за невиконання умов договору.

В процесі судового розгляду справи письмовою заявою від 20.10.2009 (а.с. 75) позовні вимоги позивачем були уточнені (фактично зменшені) та до стягнення з відповідача заявлено заборгованість за надані згідно з договором послуги (виконані роботи) у розмірі 157170 грн. 93 коп. та 25538 грн. 36 коп. штрафних санкцій (пені та штрафу).

Письмовими запереченнями від 16.09.2009 № 218-4294 проти позову відповідач повідомив про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за виконані останнім відповідно до умов договору роботи є наслідком економічної кризи у промисловій галузі та відсутності ринку збуту продукції підприємства. У вказаних письмових запереченнях відповідач виклав прохання щодо розстрочення виплати суми заборгованості за укладеним з позивачем договором.

Запереченнями від 03.11.2009 № 218 –5110 проти заяви про уточнення позовних вимог відповідач повідомив, що сума його заборгованості перед позивачем становить 141436 грн. 74 коп. після часткової сплати заборгованості платіжним дорученням № 2961/12 від 30.09.2009 на суму 15734 грн. 19 коп., а також виклав прохання «не стягувати з ДПХЗ «Південний»в повному обсязі штрафні санкції».

Розглянувши матеріали справи, вислухавши присутніх в судових засіданнях представників сторін, суд встановив такі обставини.

01.01.2008 сторонами у справі був укладений договір № 500 про організацію державної пожежної охорони МНС України на Державному підприємстві «Хімічний завод «Південний»(далі за текстом –договір), у відповідності з умовами пункту 1.3 якого позивач у справі зобов’язався здійснювати протипожежну охорону, проведення аварійно-рятувальних робіт на території відповідача та його об’єктах силами 36-ї Державної пожежної частини 5-го загону Державної пожежної охорони.

Відповідно до умов пункту 4.1. договору плата за утримання частин протипожежної охорони здійснюється щомісячно, не пізніше 25-го числа кожного місяця на зазначений у договорі розрахунковий рахунок. За порушення строків виконання зобов’язань стягується пеня у розмірі 0,1% вартості послуг, за якими допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення більше 30 днів додатково стягується штраф 7% від зазначеної вартості згідно з Господарським кодексом України.

Умовами пункту 4.2 договору встановлено, що сума договору складає 377210 грн. 30 коп. на рік, у тому числі ПДВ 20% у розмірі 62868 грн. 38 коп.

За результатами виконання обумовлених договором робіт сторонами договору були складені та без зауважень і заперечень підписані акти виконаних робіт за період з січня 2009 року по серпень 2009 року (а.с. 26 –33) на загальну суму 251473 грн. 52 коп.

Виконані позивачем згідно з умовами договору роботи (надані послуги) відповідачем було сплачені частково, станом на час звернення позивача до господарського суду сума заборгованості склала 157170 грн. 93 коп.

Сума заборгованості – 157170 грн. 93 коп., відповідачем не заперечується.

Станом на 17.09.2009 сторонами у даній справі здійснено звірення взаємних розрахунків, складено та підписано акт звірення, відповідно до якого сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 01.01.2008 № 500 склала 157170 грн. 93 коп. (а.с. 59).

Письмовою заявою від 03.11.2009 позивач повідомив про часткову, у сумі 15734 грн. 9 коп., сплату відповідачем заборгованості після звернення позивача до суду з даним позовом. Викладене позивач підтвердив наданою суду випискою з банківського рахунку.

Крім суми заборгованості позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у розмірі 14536 грн. 41 коп. та штраф у розмірі 11001 грн. 95 коп. (усього 25538 грн. 36 коп.).

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення з таких підстав.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт виконання позивачем обумовлених договором робіт та наявність у відповідача заборгованості за виконані роботи у розмірі 157170 грн. 93 коп.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного вище вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи (надані послуги) у розмірі є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Разом з тим суд враховує часткову сплату відповідачем суми заборгованості, а тому провадження у справі у частині вимог про стягнення 15734 грн. 19 коп. заборгованості підлягає припиненню на підставі приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати у цій частині відносяться на відповідача, оскільки часткову сплату суми заборгованості відповідачем було здійснено після звернення позивача до суду з даним позовом.

Умовами пункту 4.1 договору встановлено розмір штрафних санкцій за невиконання зобов’язань за договором.

Приписами ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча ю одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, розмір штрафних санкцій, встановлений договором, не суперечить приписам чинного законодавства.

За невиконання відповідачем грошового зобов’язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у розмірі 14536 грн. 41 коп. та штраф у розмірі 11001 грн. 95 коп. (усього 25538 грн. 36 коп.).

Розрахунок штрафних санкцій відповідає фактичним обставинам справи, приписам чинного законодавства та є обґрунтованим, а вимога про стягнення штрафу та пені –такою, що підлягає задоволенню.

Письмовими запереченнями від 16.09.2009 № 218-4294 проти позову відповідач виклав прохання щодо розстрочення виплати суми заборгованості за укладеним з позивачем договором.

Запереченнями від 03.11.2009 № 218 –5110 проти заяви про уточнення позовних вимог відповідач виклав прохання «не стягувати з ДПХЗ «Південний»в повному обсязі штрафні санкції», що є фактично клопотанням про зменшення належних до стягнення сум штрафних санкцій.

Клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду та про зменшення розміру штрафних санкцій мотивовані відповідачем важким фінансовим становищем підприємства.

Пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 Господарського процесуального кодексу України про те, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, в розумінні наведеної норми, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відповідно до п. 2 роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 02-5/333 від 12.09.96 „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, в основу судового рішення про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідачем не подано доказів, що даний випадок є винятковим і зазначені в заяві обставини роблять неможливим або ускладнюють виконання рішення.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає господарську комерційну діяльність (підприємництво) як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Незадовільне фінансове становище відповідача не може вважатися підставою для застосування положень п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, адже, враховуючи положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач у випадку порушення грошового зобов’язання не може посилатись на неможливість його виконання.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Луганського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі № 11/270.

У відповідності з приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вказана норма Цивільного кодексу України за своїм змістом кореспондується з приписами ст. 233 Господарського кодексу України, якою встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

З урахуванням викладеного вище суд також не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача.

Позивач проти задоволення клопотань відповідача в судовому засіданні заперечив.

З рахуванням викладеного вище у задоволенні клопотань відповідача про розстрочення виконання рішення суду у даній справі та зменшення розміру належних до стягнення штрафних санкцій слід відмовити за необгрунтованістю.

З урахуванням викладеного вище позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та її обставинами з урахуванням їх зменшення позивачем та часткової сплати відповідачем суми боргу, а тому підлягають задоволенню у частині вимог про стягнення заборгованості у розмірі 141436 грн. 74 коп., пені у розмірі 14536 грн. 41 коп. та штрафу у розмірі 11001 грн. 95 коп. з віднесенням судових витрат у справі на відповідача згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (за новою ціною позову після уточнення позивачем позовних вимог).

Керуючись ст.ст. 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

          2. Стягнути з Державного підприємства «Хімічний завод «Південний», Луганська область, м. Рубіжне, вул. Заводська, буд. 1, код 35283037, на користь Головного управління МНС України в Луганській області, м. Луганськ, кв. Алексєєва. Буд. 12а, код 08588582, заборгованість у розмірі 141436 грн. 74 коп., пеню у розмірі 14536 грн. 41 коп., штраф у розмірі 11001 грн. 95 коп., витрати зі сплати державного мита у розмірі 1827 грн. 09 коп. та 229 грн. 13 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

          3. В решті позовних вимог провадження у справі припинити.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання рішення –04.11.2009.

Суддя                                                                       М.О. Москаленко