Постанова № 65384914, 07.03.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Д.М.

Суддя-доповідач:Капустинський М.М.

ПОСТАНОВА

іменем України

"07" березня 2017 р. Справа № 806/2073/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Мацького Є.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В.,

Позивача, його представника, представників Відповідача,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" грудня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Житомирського міського відділу УМВС України у Житомирській області про визнання незаконними та скасування наказів,поновлення на попередній посаді, зобов'язання надати щорічну відпустку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

2 червня 2015 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 із позовом до Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - Житомирський МВ УМВС України в Житомирській області), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - УМВС України в Житомирській області), який, уточнюючи та доповнюючи позовні вимоги просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Житомирській області №542 о/с від 17 червня 2014 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області капітана міліції ОСОБА_3;

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області №67 від 27 січня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Житомирського МВ УМВС України" в частині клопотання перед керівництвом УМВС щодо звільнення позивача із займаної посади; -

- визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Житомирській області №96 о/с від 10 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області та призначення на посаду старшого дільничного Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області;

- поновити ОСОБА_3 на попередню посаду старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області;

- визнати незаконним та скасувати наказ №815 від 22 червня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення;

- визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Житомирській області №172 о/с від 3 липня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту "є" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни);

- визнати незаконним та скасувати наказ №234 від 31 серпня 2015 про внесення змін до пункту наказу УМВС №172 від 3 липня 2015 року;

- стягнути з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 квітня 2015 року по день поновлення на попередній роботі;

- зобов'язати УМВС України в Житомирській області надати ОСОБА_3 щорічну відпустку за 2014 рік та за 2015 - 2016 роки;

- стягнути з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_3 10000 грн. моральної шкоди та понесені витрати на юридичну допомогу в сумі 1000 грн 00 коп..

Справа розглядалася судами різних інстанцій.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2016 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2015 року у справі №806/2073/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, в зазначеній ухвалі вказано, що розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій не дослідили, що спірний наказ від 10 квітня 2014 року №96 о/с про переміщення позивача не містить умов, за яких згідно з пунктом 42 Положення №114 проведення такого переміщення можливе. Подання ж заступника начальника УМВС України в Житомирській області Лебідя Ю.М. з клопотанням про переміщення позивача на посаду дільничного Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області містить суперечливі висновки щодо доцільності такого переміщення, оскільки поряд із зазначенням про наявність у ОСОБА_3 не знятих й непогашених дисциплінарних стягнень (аж до порушення перед керівництвом питання про звільнення з посади) наявне посилання на пункти 21 та 42 "б" Положення №114, необхідність зменшення наявного некомплекту в службі дільничних інспекторів міліції та досвід роботи капітана міліції ОСОБА_3, набутий під час проходження служби в ОВС, проте, вказана обставина залишилась поза увагою судів. Разом з тим, питання наявності службової необхідності Ємільчинського PB УМВС України в Житомирській області в старшому дільничному інспекторі міліції сектору дільничних інспекторів міліції (на посаду якого призначено позивача) судами не досліджено, як і не надано оцінки доводам ОСОБА_3 про те, що внаслідок його переведення на посаду дільничного Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області у відділенні розслідування ДТП слідчого відділу Житомирського MB УМВС України в Житомирській області (в якому він працював до переведення) лишився лише один слідчий (хоча згідно штату їх мало бути 4), а також щодо того, що згідно з пункту 7.2 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 листопада 2010 року №550, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 грудня 2010 року за №1219/18514, старший дільничний інспектор міліції повинен мати, зокрема, стаж роботи на посаді дільничного інспектора не менше трьох років, однак такий стаж у позивача відсутній. Крім того, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання законності наказу УМВС України в Житомирській області від 10 квітня 2015 року №96 о/с про призначення позивача старшим дільничним інспектором міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ємільчинського PB УМВС України в Житомирській області та звільнення його з посади старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод СВ Житомирського міського відділу цього ж УМВС й зазначивши в рішеннях про те, що переміщення позивача відбулось в межах рівнозначних посад, не навели будь-яких мотивів та обґрунтувань, за яких вони прийшли до такого висновку. Відповідно до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Під час нового розгляду справи Житомирським окружним адміністративним судом, позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

На обґрунтування вимог зазначав, що з наказом УМВС України в Житомирській області №542 о/с від 17 червня 2014 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності він не був ознайомлений у строк та порядок визначений Дисциплінарним статутом ОВС.

Крім того, відповідно до службового розслідування від 12 червня 2014 рок, яке було підставою для винесення зазначеного наказу, за наслідками розслідування кримінального провадження №12014060020000112 від 10 січня 2014 року його притягнуто до відповідальності як слідчого який входив до складу слідчої групи з розслідування даної справи, тоді як до старшого групи ОСОБА_4., яким по справі приймалися всі основні рішення, у тому числі і кінцеве, будь-яких заходів керівництвом УМВС не застосовано.

Прийняття, в послідуючому, аналогічного рішення у даній справі слідчим Данилюком С.В. рішенню ОСОБА_4., свідчить про упередженість до нього зі сторони керівництва та про грубе порушення вимог ст.14 Дисциплінарного Статуту ОВС, а саме про неповідомлення його щодо призначення та проведення службового розслідування. Пояснень з даного приводу у нього не відбиралось, а долучене Відповідачем до справи, як надане ним власноручне пояснення, написано ним на прохання колеги і свідчить лише про те, як саме проводиться розслідування вищезазначеного кримінального провадження. Пояснень же з питань проведення службового розслідування, у нього не відбиралося.

Крім цього, відповідачами грубо порушено вимоги пунктів 3.2, 5.4, 6.2.1, 6.2.2, 6.3, 6.3.1 Статуту, які регулюють порядок проведення службового розслідування. Так, у наказі про призначення службового розслідування відсутня посадова особа, якій доручається його проведення.

Відповідачами до даного часу не доведено під розпис наказів, які ним оскаржуються. Зазначене свідчить про порушення порядку притягнення його до дисциплінарної відповідальності, права на вчасне їх оскарження, тому зазначені накази прийняті не у законний спосіб.

Більше того, в порушення вимог Статуту, службове розслідування проведено без участі безпосереднього його начальника - начальника ВР ДТП СВ Житомирського МВ Юрчука В.В..

Також, порушення чинного законодавства та упередженість відповідачів вбачається і в тому, що наказ про призначення службового розслідування та висновок по ньому датований 12 червня 2014 року, а постанова про відсторонення слідчих від проведення досудового розслідування - 10 червня 2014 року, в якій було уже зазначено висновки службового розслідування; заява адвоката Куцого С.А., на підставі якої було розпочато службове розслідування, містила лише вимогу до керівництва про відсторонення слідчого ОСОБА_4. (у ній була інформація про допущені ним порушення), а не його як слідчого; висновок службового розслідування називається про розгляд заяви адвоката Куцого С.А. про відсторонення ОСОБА_4. від проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014060020000112 від 10 січня 2014 року, тобто претензії адвоката Куцого С.А. щодо розслідування справи були саме до слідчого ОСОБА_4., а не до нього; у постанові про відсторонення слідчих від проведення досудового розслідування від 10 червня 2014 року, міститься інформація, яка не відповідає дійсності.

Зазначене свідчить, що кримінальне провадження начальником слідчого управління не вивчалось та рішення про притягнення його до відповідальності винесено упереджено, необ'єктивно та з численними порушеннями норм чинного законодавства.

Стосовно визнання незаконним та скасування наказу начальника Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області №67 від 27 січня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Житомирського МВ УМВС України" в частині клопотання перед керівництвом УМВС щодо звільнення ОСОБА_3 з займаної посади позивач поясняв, що підставою для видачі наказу УМВС України в Житомирській області від 10 квітня 2015 року №96 о/с було подання заступника начальника УМВС України в Житомирській області Лебідя Ю.М. від 7 квітня 2015 року. У даному поданні вказано, що у грудні 2014 року працівниками УМВС здійснено комплексну перевірку стану оперативно-службової діяльності в Житомирському МВ УМВС, за результатами якої наказом начальника міського відділу від 27 січня 2015 року №67 за порушення службової та виконавчої дисципліни, допущення суттєвих недоліків у службовій діяльності, порушено клопотання перед керівництвом УМВС області, щодо звільнення старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого капітана міліції ОСОБА_3 з займаної посади.

Вважав, що звільнення його з посади, як стягнення, могло бути накладено до кінця лютого 2015 року, однак у порушення статті 16 Дисциплінарного статуту ОВС воно було накладено 10 квітня 2015 року наказом УМВС України в Житомирській області №96 о/с, який, на думку позивача, також винесений із грубим порушенням чинного законодавства.

Так, згідно зазначеного наказу він був звільнений з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ та фактично призначений на посаду нижчу, ніж обіймав, без попереднього попередження про даний факт, пропозиції рівнозначної або іншої посади які підходять йому за спеціалізацією, набутим досвідом та без отримання від нього згоди, тобто як того вимагає Положення на відповідне переміщення. Розмір посадових окладів старшого слідчого та старшого дільничого свідчить про переміщення саме на нижчу посаду, а не рівнозначну як зазначає Відповідач. При цьому переміщення відбулося з істотними змінами умов праці. Так, на дільничного покладені зовсім інші посадові обов'язки тому і інші умови оплати праці. Зокрема, згідно пункту 7.2 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, розділу 7 в якому зазначено порядок призначення старших дільничних інспекторів міліції, останній повинен мати стаж роботи на посаді дільничного інспектора не менше трьох років, що не було дотримано, оскільки позивач ніколи раніше не працював на даній посаді.

Зі змісту наказу №96 о/с від 10 квітня 2015 року, не вбачається, які саме умови слугували підставою переміщення його на відповідну посаду тоді як згідно зазначеного Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС у наказах по особовому складу про переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на інші посади повинні обов'язково зазначатись підстави переміщення.

Позивач зазначав, що спірний наказ про переміщення на нижчу посаду не містить умов, передбачених пунктами 40,42,45 Положення про проходження служби, за яких можливе проведення цього переміщення, тому з урахуванням того, що у УМВС України в Житомирській області були відсутні підстави для звільнення його з займаної посади, а також того, що вказаний наказ прийнятий без отримання його згоди, при його прийнятті не було враховано думки прямого начальника Юрчука В.В. та колективу, то вказаний наказ №96 о/с від 10 квітня 2015 року не можна визнати таким, що прийнятий у законний спосіб.

Крім цього, наказом №96 о/с від 10 квітня 2015 року також переміщено ще декілька десятків працівників ОВС на інші посади, однак у всіх, крім нього було зазначено, що підставою до переміщення був саме рапорт з добровільною згодою, тому саме у цьому, на думку позивача, вбачається порушення порядку переміщення та не дотримання статті 24 Конституції України (рівності всіх перед законом), що свідчить про упередженість керівництва до нього та визнання останніми обов'язку отримання згоди від працівників, які переміщуються на іншу посаду.

Позивач також просив врахувати, що Відповідачем не надано жодного документу про наявний некомплект в службі дільничних інспекторів міліції Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області, а це свідчить, що інформація, яка вказана у поданні від 7 квітня 2015 року не відповідає дійсності. Також позивач пояснив, що станом на 10 квітня 2015 року у ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС області був явний некомплект слідчих, оскільки після переміщення позивача на іншу посаду у даному відділенні залишився один слідчий - Кирилюк Є.Е.., а згідно штатного розпису повинно працювати 4 (чотири) слідчих, без урахування посади начальника відділення, що свідчить про явну упередженість до нього з боку керівництва (відповідачів).

При прийнятті спірних наказів не взято до уваги його позитивну характеристику, тривалий стаж роботи в органах внутрішніх справ, набутий досвід, рівень кваліфікації, численні заохочення, не дотримано норми про призначення на вказану посаду із врахуванням його спеціалізації та з дотриманням вказаного порядку, а тому, на думку позивача, УМВС України в Житомирській області прийнято рішення без дотримання норм спеціалізованого законодавства щодо проходження служби в органах внутрішніх справ України. Також, позивач зауважив, що його звільнення з посади та з ОВС проведено у період непрацездатності, що суперечить чинному законодавству.

Позивач звертає увагу на те, що відповідачами було надано до суду докази, які не відповідають дійсності. Зокрема наказ УМВС України в Житомирській області №815 від 22 червня 2015 року (Про притягнення до дисциплінарної відповідальності), наказ Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області №219 (Про притягнення до дисциплінарної відповідальності) та акт від 13 квітня 2015 року, складений працівниками Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області про відмову позивача від ознайомлення з наказом УМВС №96 о/с від 10 квітня 2015 року. У вищевказаних документах, міститься інформація, що нібито він 13 квітня 2015 року знаходився у приміщенні Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області, де його комісійно ознайомлено з наказом УМВС України в Житомирській області №96 о/с від 10 квітня 2015 року в частині призначення на посаду старшого дільничного Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області та наголошено на передачі керівництву СВ міськвідділу матеріалів кримінальних проваджень, які перебувають на виконанні. Проте він від підпису категорично відмовився, про що і було зазначено в акті. Позивач зазначає, що вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки того дня - 13 квітня 2015 року у приміщенні Житомирського МВ за адресою: м.Житомир, вул.Л.Українки, 17 він не був взагалі, так як в цей час перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні ЦМЛ №1 м.Житомира, що підтверджується довідкою №4760 від 27 квітня 2015 року. Крім того, 13 квітня 2015 року був вихідним днем, а тому вказані в акті працівники, у зазначений час були відсутні на робочому місці. До того ж, даний акт не зареєстровано відповідним чином в канцелярії міськвідділу, що свідчить про його фіктивність.

Щодо наказу УМВС України в Житомирській області №172 о/с від 3 липня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту "є" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни), наказу №815 від 22 червня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та наказ №234 від 31 серпня 2015 про внесення змін до пункту наказу УМВС України №172 о/с від 3 липня 2015 року позивач поясняв, що при їх винесенні УМВС України в Житомирській області безпідставно вдався до дисциплінарного стягнення, а саме звільнення з органів внутрішніх справ, незважаючи на те, що на той момент вирішувався спір у судовому порядку про незаконне переведення його в іншу місцевість, на нижчу посаду, за відсутності його згоди. Вважав, що його відмова від примусового переведення та відсутності грошового забезпечення (у тому числі забезпечення гарантій та компенсацій при переїзді на роботу в іншу місцевість) не можуть бути підставою до накладення дисциплінарного стягнення як за порушення службової дисципліни, що виразилось у невиході на службу.

Вважав, що зазначені накази, як і попередні, Відповідачем прийняті з порушеннями вимог Статуту, а крім того, звільнення здійснено без проведення засідання атестаційної комісії та прийняття відповідного рішення, що на Вважав, що зазначені накази, як і попередні, Відповідачем прийняті з порушеннями вимог Статуту, а крім того, звільнення здійснено без проведення засідання атестаційної комісії та прийняття відповідного рішення, що на його думку є прямим порушенням вимог п.48 Положення про проходження служби особи рядового і начальницького складу ОВС. його думку є прямим порушенням вимог п.48 Положення про проходження служби особи рядового і начальницького складу ОВС.

Позивачем вважав, що відповідачами порушено його право на щорічну відпустку за 2014-2016 роки, передбачене статтею 45 Конституції України, пунктами 49, 52 Положення про проходження служби особи рядового і начальницького складу ОВС, Законом України "Про міліцію", «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», «Про відпустки», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Кодексу законів про працю України та іншими нормативними актами, щодо реалізації його конституційного права, як працівника міліції, на відпочинок.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обов'язок проведення такої виплати має бути покладено на УМВС України в Житомирській області, де він отримував забезпечення на момент незаконного звільнення з посади та ОВС.

Вважав, що відповідачі своїми незаконними діями, протиправними наказами та підробленням документів порушили його права у сфері трудових відносин. Його було звільнено з посади та у подальшому з ОВС, що призвело до приниження, завдало моральних страждань та інших негативних наслідків морального характеру. Поновлення його прав вимагає від нього додаткових, раніше непередбачуваних зусиль по організації свого життя для гідного існування. Незважаючи на наявність порушення чинного законодавства, відповідач відмовляється добровільно поновити його законні права та відшкодувати завдані йому збитки, тому позивач змушений захищати свої законні права в суді. Вважає, що відповідачі продовжують і на даний час порушувати його права через не визнання вини, чим продовжують завдавати значних душевних (моральних) страждань, які пригнічують його як особистість, змушують прикладати додаткових зусиль, що у свою чергу відображається на погіршенні самопочуття та здоров'я. На підставі вищевказаного, позивач визначив суму моральної шкоди у 10 000,00 грн. та заявив до відшкодування понесених витрат на юридичну допомогу у сумі 1000 грн 00 коп..

Представником УМВС України в Житомирській області обґрунтованість позовних вимог було заперечено письмово (т.2 а.с.184-193) та в судовому засіданні представник поясняв, що прийняті накази є правомірними, винесені у межах повноважень та у порядку, що відповідає вимогам Конституції України та Законам України, а також із дотриманням вимог, що регламентовані Дисциплінарним статутом ОВС. Звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ було здійснено відповідно до положень законодавства, що підтвердив і Вищий адміністративний суд України, вказавши лише на те, що суди не дослідили питання переміщення позивача. Щодо переміщення позивача представник відповідача вважає його законним, здійсненим керівником у відповідності до положень чинного законодавства у межах рівнозначних посад та у зв'язку з виробничою. Вважає накази начальника УМВС про звільнення позивача з органів внутрішніх справ та накладення на нього дисциплінарних стягнень є законними, а позов безпідставним, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 просив відмовити у повному обсязі.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням Позивачем у справі подано до суду апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили скасувати зазначену постанову та прийняти нову - про задоволення позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Так, відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що капітан міліції ОСОБА_3 перебував на службі в органах внутрішніх справ з вересня 2003 року на різних посадах (Том №1 а.с.136-140).

З листопада 2013 року по квітень 2015 року ОСОБА_3 перебував на посаді старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського MB УМВС України в Житомирській області (Том №1 а.с.136-140).

За час служби позивач заохочувався 5 разів та покараний був - 6 разів.

Встановлено, наказом першого заступника начальника, начальником СУ УМВС полковником міліції Дячуком В.І. видано наказ від 12 червня 2014 року "Про призначення та проведення службового розслідування №10/114 (Том №1 а.с.77), проведення якого доручено відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Житомирській області. Службовим розслідуванням встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014060020000112 від 10 квітня 2014 року групою слідчих велось неефективно, що позбавило можливість забезпечити повне, всебічне встановлення усіх обставин наїзду на пішохода ОСОБА_9, позивач проводив дії упереджено з виправдувальним нахилом, грубо порушив норми Кримінально-процесуального кодексу України. Вищевказані недоліки стали причиною надходження обґрунтованих заяв від представника потерпілого та скасування постанови про закриття вищезазначеного провадження прокуратурою м.Житомира. За наслідками проведеного службового розслідування 12 червня 2014 року складено висновок, який затверджений начальником СУ УМВС України в Житомирській області (Том №81-83). Даним висновком безпосереднім керівником позивача відмічено про необхідність підготувати наказ про покарання слідчих, у діях яких виявлено порушення.

На підставі висновку службового розслідування, начальником УМВС України в Житомирській області було видано наказ №542 від 17 червня 2014 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СВ Житомирського, Коростенського та Новоград-Волинського МВ УМВС області", де зазначено наступне формулювання: "За неналежне виконання своїх службових обов'язків, ігнорування норм кримінально-процесуального законодавства під час розслідування кримінального провадження №12014060020000112, старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області капітана ОСОБА_3 попередити про неповну посадову відповідність". Суд першої інстанції виходив з того, що зазначене дисциплінарне стягнення, станом на час винесення наказу про переведення на посаду дільничного, не було знято.

Підставами видачі наказу №542 слугував висновок службового розслідування, проведеного працівниками слідчого управління УМВС України в Житомирській області, за результатами розгляду заяви адвоката Куцого С.А., відсторонення слідчого ОСОБА_4. від проведення досудового розслідування кримінального провадження №12014060020000112, зареєстрованого за частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про правомірність наказу УМВС України в Житомирській області №542 о/с від 17 червня 2014 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області капітана міліції ОСОБА_3.

Стосовно правомірності наказу начальника Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області №67 від 27 січня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Житомирського МВ УМВС України" в частині клопотання перед керівництвом УМВС щодо звільнення позивача із займаної посади, суд зазначив, що виданню вказаного наказу передувала інспекторська перевірка оперативно-службової діяльності Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області, яку було проведено 29 грудня 2014 року працівниками УМВС області. Перевіркою виявлені суттєві порушення організації оперативно-службової діяльності перевіряємих відділів та секторів Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області. Вказані порушення стали можливими внаслідок невиконання службових обов'язків окремими працівниками Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області, зокрема ОСОБА_3. та відсутністю дієвого контролю за діяльністю підлеглих з боку окремих керівників міського відділу міліції.

З урахуванням вказаних обставин, начальник міськвідділу, підполковник міліції Сорока М.С. вважав за необхідне, через порушення службової та виконавчої дисципліни, допущення суттєвих недоліків у службовій діяльності та низький рівень знання вимог Закону України "Про міліцію" та нормативно-правових актів, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ, клопотати перед керівництвом УМВС області, щодо звільнення з займаної посади старшого слідчого слідчого відділу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області, капітана міліції ОСОБА_3.

7 квітня 2015 року заступником начальника УМВС України в Житомирській області, полковником міліції Лебідем Ю.М. внесено подання про переміщення по службі капітана міліції ОСОБА_3 на посаду старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області у зв'язку із службовою необхідністю, керуючись вимогами пункту 42 "б" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, з метою зменшення наявного некомплекту у службі дільничних інспекторів міліції, ураховуючи досвід роботи капітана міліції ОСОБА_3, набутий під час проходження служби в ОВС (Том №1 а.с.150).

Дисциплінарне стягнення на ОСОБА_3 накладено у межах одного місяця, з дня проведення комплексної перевірки, тобто у період з 29 грудня 2014 року до 27 січня 2015 року, що повністю відповідає встановленому статтею 16 Дисциплінарного статуту строку накладення дисциплінарних стягнень.

Отже, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ №67 від 27 січня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Житомирського МВ УМВС України" в частині клопотання перед керівництвом УМВС щодо звільнення позивача із займаної посади, начальник Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області діяв на підставі і у межах наданих повноважень, та у спосіб визначений законом. Також, суд вважав, процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності дотриманою.

Також, суд погодився з тим, що зазначеним наказом позивача переміщено на рівнозначну посаду, хоча розмір окладу різний і залежить від характеру виконуваної роботи, однак граничне спеціальне звання яке міг би отримати позивач перебуваючи як на займаній раніше так і на посаді на яку він переміщувався є майор міліції.

Стосовно відсутності у наказі від 10 квітня 2015 року №96 о/с умов, за яких згідно з пунктом 42 Положення №114 можливе таке переміщення (наявність службової необхідності та доцільності такого переміщення), суд зазначив, що відповідно до роз'яснення Верховного Суду України №1-4/83 від 23 березня 1998 року проходження служби рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України регулюється не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством про ці органи, у тому числі Законом України №565-ХІІ та Положенням №114. Також, суд виходив з того, що службово-трудові відносини працівників органів внутрішніх справ мають складну структуру й специфічний суб'єктивний склад внаслідок існування відносин влади - підпорядкування. Ротація персоналу органів внутрішніх справ України, який за Законом України "Про міліцію" проходить державну службу в озброєному органі виконавчої влади, є не лише можливою, а й життєво необхідною. Саме тому законодавець у пункті 21 Положення №114 вказав, що особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.

Представник відповідача в судовому засіданні зауважив, що прийняття наказів про переміщення по службі віднесене законодавством до компетенції відповідних начальників при цьому не передбачено їх обов'язок попереджати про переміщення за будь-який строк.

Суд критично оцінив твердження позивача, що в оскаржуваному наказі відсутні підстави для переведення, як того вимагається законодавством з огляду на те, що у наказі від 10 квітня 2015 року №96 о/с зазначено, що підставою для його винесення слугувало подання заступника начальника УМВС - начальника міліції громадської безпеки. Так, у вказаному поданні, зазначено, що "У зв'язку із службовою необхідністю, керуючись вимогами пункту 42 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з метою зменшення наявного некомплекту в службі дільничних інспекторів міліції, ураховуючи досвід роботи капітана міліції ОСОБА_3, набутий під час проходження служби в органах внутрішніх справ, працівник подається до переміщення по службі на посаду старшого дільничного інспектора сектору дільничних інспекторів міліції Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області". Відтак, за наявності потреби укомплектування інших посад або для доцільнішого їх використання з урахуванням ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю керівник УМВС має право приймати рішення про переміщення працівника на рівнозначну посаду, що відповідає вимогам пункту 21 Положення №114.

Переміщення здійснювалось у межах області, а тому отримання згоди на таке переміщення законодавством не встановлено.

Відповідно до відомостей наданих Відповідачем (довідка від 22 листопада 2016 року №4656/12/01-2016) суд вважав спростованими доводами позивача, щодо некомплекту слідчих, оскільки згідно штатного розпису кількість слідчих вказаного відділу становить 2 особи, а не 4, як зазначав позивач.

Заперечуючи доводи позивача щодо не ознайомлення його із наказом від 10 квітня 2015 року №96 о/с, суд зазначив, що у матеріалах справи міститься акт від 13 квітня 2015 року, складений про відмову капітана міліції ОСОБА_3 із наказом УМВС України від 10 квітня 2015 року №96 о/с. При цьому, суд критично віднісся до доводів позивача про фальсифікацію наведеного документа, оскільки позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження зазначеного. Більше того, за зверненням позивача проводилась прокурорська перевірка і не було встановлено факту підробки акта.

Також, у зв'язку з невиходом ОСОБА_3 на службу у Ємільчинський РВ УМВС України в Житомирській області, під час проведення службового розслідування по даному факту, керівництвом та кадровою службою райвідділу, неодноразово, в телефонному режимі позивач повідомлявся щодо його переведення. Дана обставина судом визнана як доказ на підтвердження обізнаності позивача про наявність наказу УМВС України в Житомирській області від 10 квітня 2015 року №96 о/с.

Щодо доводів позивача, що при прийнятті наказу від 10 квітня 2015 року №96 о/с не враховано думки його прямого начальника Юрчука В.В. та колективу - слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ Кирилюка С.Є., то суд зазначив, що згідно вимог Дисциплінарного статуту, думка його безпосереднього начальника не відіграє ролі, оскільки наказ від 10 квітня 2015 року №96 о/с видав вищестоящий за нього керівник. Решта доводів, наведених позивачем на обґрунтування заявлених ним позовних вимог, судом не прийнято до уваги через їхню безпідставність.

Приймаючи до уваги зазначене, суд дійшов висновку, що при виданні оспорюваного наказу від 10 квітня 2015 року 96 о/с про переведення ОСОБА_3 на іншу посаду, начальник УМВС України в Житомирській області діяв правомірно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України, а також Дисциплінарним статутом.

Стосовно позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу УМВС України в Житомирській області №172 о/с від 3 липня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту "є" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни), наказу №815 від 22 червня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та наказу № 234 від 31 серпня 2015 про внесення змін до пункту наказу УМВС №172 від 3 липня 2015 року, суд зазначив, що відповідно до ч.5 ст.18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу. На виконання вказаної норми Дисциплінарного статуту наказом №172 о/с УМВС України в Житомирській області від 3 липня 2015 року по особовому складу позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановленням на військовий облік) за пунктом 66 "є" (за порушення дисципліни) (Том №1 а.с.45). Підставами для видачі вказаних вище наказів слугував висновок службового розслідування від 16 червня 2015 року (Том №1 а.с.101-102), що було призначене наказом начальника Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області від 30 квітня 2015 року №173 та проведене працівниками Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області, за фактом систематичного не виходу на службу позивача.

Судом зазначено, що позивач, 15 червня 2015 року під час розгляду даної справи у суді заявив, що він на службу не виходив у зв'язку із тим, що не згоден з наказом начальника УМВС України в Житомирській області №96 о/с від 10 квітня 2015 року.

Крім того, суд зазначив, що обґрунтовуючи свій позов від 6 червня 2015 року позивачем з позовом надано довідку від 29 травня 2015 року, що він у період часу з 15 травня 2015 року до 29 травня 2015 року знаходився на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні №1 ЦМЛ №1 м.Житомира (Том №1 а.с.7). У подальшому збільшуючи свої позовні вимоги, до заяви від 27 липня 2015 року позивач надав суду довідки від 27 квітня 2015 року, від 1 липня 2015 року та виписку з амбулаторної картки амбулаторного хворого про те що він у період часу з 10 квітня 2015 року до 27 квітня 2015 року, з 24 червня 2015 року до 1 липня 2015 року та з 3 липня 2015 року до 10 липня 2015 року знаходився на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні №1 ЦМЛ №1 та амбулаторному лікуванні в обласному шкіро-венерологічному диспансері (Том №1 а.с.43-44).

Відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України №455 від 13 листопада 2001 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року №1005/6196, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, що відповідає правовій позиції викладеній в рішення Вищого адміністративно суду України.

Надані позивачем до суду вказані довідки про хворобу в амбулаторно-поліклінічному закладі МВС України зареєстровані не були, тому суд не врахував їх як доказ перебування позивача на лікуванні у період з 10 квітня 2015 року до 27 квітня 2015 року, 15 червня 2015 року до 1 липня 2015 року та з 3 липня 2015 року до 10 липня 2015 року.

Відповідно до Порядку звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - Порядок), затвердженого заступником Міністра внутрішніх справ України від 27 січня 2004 року, про факт перебування співробітника на лікуванні, позивач повинен був повідомити свого керівника рапортом, а при отриманні у лікувальному закладі листка про тимчасову непрацездатність, зобов'язаний протягом 1 доби зареєструвати його в службі медичного забезпечення УМВС. Тому, суд вважав, що наказ УМВС України в Житомирській області від 3 липня 2015 року №172 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ був виданий не під час його тимчасової непрацездатності. Позивач всупереч встановленому Порядку звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України не повідомив керівництво про перебування на лікуванні, не надав листок непрацездатності, а довідки про своє перебування на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні №1 ЦМЛ №1 та на амбулаторному лікуванні в обласному шкіро-венерологічному диспансері надав лише під час розгляду справи у судовому засіданні.

Таким чином, на думку суду, надані позивачем медичні документи не могли слугувати підтвердженням поважності не виходу позивача на службу з 10 квітня 2015 року до 10 липня 2015 року. А за період з 1 червня 2015 року до 16 червня 2015 року взагалі будь-яких документів що пояснювали б причину відсутності на службі позивачем не надано. Але, оскільки довідки про хворобу позивачем були надані лише у судовому засіданні під час розгляду даної справи, і свідчили про хворобу останнього у період видачі оскаржуваного наказу про звільнення, то керівництвом УМВС України Житомирській області було вирішено внести зміни до вказаного наказу шляхом видачі наказу УМВС України в Житомирській області від 31 серпня 2015 року №234 о/с, яким було внесено зміни в оскаржуваний наказ УМВС України в Житомирській області від 3 липня 2015 року №172 о/с в частині дати звільнення позивача з органів внутрішніх справ та вважати його звільненим з 13 липня 2015 року (Том №1 а.с.88).

Вказані дії УМВС України в Житомирській області повністю узгоджується з позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 30 січня 2012 року у справі №21-216а11. Таким чином, враховуючи встановлені по справі обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконними та скасування наказу УМВС України в Житомирській області від 22 червня 2015 року №815 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", наказу УМВС України в Житомирській області від 3 липня 2015 року №172 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) капітана міліції ОСОБА_1 та наказу УМВС України в Житомирській області від 31 серпня 2015 року №234 о/с про внесення змін до наказу №172 о/с від 3 липня 2015 року.

Стосовно вимог до відповідача - надання позивачу щорічних відпусток за 2014-2016 роки, то суд зазначив, що з доданих Позивачем до позовної заяви копії рапортів про надання йому чергової відпуски за 2014, 2015 та 2016 роки (Том №1 а.с.8-10, 142), вбачається, що останні до начальника Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області не надходили. Крім того, вказані рапорти відсутні у секторі кадрового забезпечення Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області, тому позивачу і не було надано відповідних відпусток. Наведені обставини жодним чином не можуть підтверджувати факт звернення позивача до керівництва у встановленому законом порядку.

При цьому, суд, не заперечуючи право позивача на передбачені законодавством відпустки, з огляду, що дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування усіх оскаржуваних позивачем наказів, вважав безпідставним і в цій частині позов.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачами доведена правомірність наказу УМВС України в Житомирській області №96 о/с від 10 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області та призначення на посаду старшого дільничного Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області, наказу УМВС України в Житомирській області №542 о/с від 17 червня 2014 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області капітана міліції ОСОБА_3, наказу УМВС України в Житомирській області №172 о/с від 3 липня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту "є" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни), наказу №815 від 22 червня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, наказу №234 від 31 серпня 2015 про внесення змін до пункту наказу УМВС №172 від 3 липня 2015 року та наказу Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області №67 від 27 січня 2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Житомирського МВ УМВС України" у частині клопотання перед керівництвом УМВС щодо звільнення ОСОБА_3 із займаної посади. Також, суд вважав що не підлягають до задоволення і інші позовні вимоги, які є похідними від попередніх.

Виходячи з обгрунтованості доводів сторін та наведеного судом аналізу норм діючого законодавства, колегія суддів не погоджується з зазначеними висновками суду 1-ї інстанції, з огляду на наступне.

Суд згідно ст.86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що при винесенні оскарженого рішення суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо доведеності Відповідачем правомірності вчинених дій та рішень (прийнятих наказів) щодо позивача у справі -ОСОБА_3.

Так, порядок накладання дисциплінарних стягнень встановлений нормами Дисциплінарного статуту ОВС, згідно якого, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Зміст наказу доводиться до відома особи, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Строки притягнення до дисциплінарної відповідальності встановлені статтею 16 Дисциплінарного статуту ОВС, згідно до якої дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд не врахував, що наказом УМВС України в Житомирській області № 542 о/с від 17 червня 2014 року про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності він не був ознайомлений у строк та порядок передбачений Дисциплінарним статутом ОВС, що підтверджено відповіддю на запит від 28.08.2015 та не заперечується відповідачем. Вказане свідчить про порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення, а тому не може бути визнане таким, що накладене у законний спосіб.

Судом також не взято до уваги, що відповідачами грубо порушено вимоги п.п.3.2, 5.4, 6.2.1, 6.2.2, 6.3, 6.3.1, 6.3.2, 6.3.3 та 6.3.6 Інструкції проведення службового розслідування в ОВС України, а саме:

3.2. Службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії.

5.4. Якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи РНС, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Особа РНС, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

6.2.1. Виконавець (голова, члени комісії) з метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, має право: викликати осіб РНС. стосовно яких проводиться службове розслідування, а також інших працівників ОВС, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них письмове пояснення, форма якого наведена в додатку до цієї Інструкції, або усні пояснення, а також документи, які стосуються службового розслідування.

6.2.2. Обов'язки виконавця: дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування;

6.3. Права особи РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування:

6.3.1. Отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування. Про саме проведення службового розслідування та його підставу ніхто з посадових осіб мені не повідомляв, що підтверджується відсутністю жодного документа про моє ознайомлення з наказом про призначення службового розслідування, висновком службового розслідування та наказом УМВС України в Житомирській області № 542 о/с від 17 червня 2014 року про притягнення мене до дисциплінарної відповідальності.

6.3.2. Брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування.

6.3.3. Висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять).

6.3.6. Оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України. Забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення.

По справ встановлено, в наказі про призначення службового розслідування від 12.06.2014 відсутня посадова особа, якій доручається його проведення, а звідси і письмове пояснення за формою наведеною в додатку до Інструкції, від ОСОБА_3 не відбиралося. Наявне в матеріалах справи власноручно написане пояснення ОСОБА_3 не можна пов»язати, що саме воно надавалося ним у зв»язку з службовим розслідуванням.

Зміст наказу про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності йому не доводився, що також потверджується відповідачем у відповіді на запит від 28.08.2015 року старшим інспектором СКЗ майором міліції Чернишом В.А..

Доведено, що з іншими наказами, які оскаржуються позивачем, аналогічна ситуація.

Доводи позивача, що він ознайомився з деякими їх копіями (витягами) в судовому засіданні лише у вересні 2015 року, під час проведення службового розслідування за даним фактом пояснення не відбиралося, саме службове розслідування проводилось без участі безпосереднього начальника Юрчука В.В., відповідачем не спростовані, що свідчить про порушення встановленого спеціальним законодавством порядку притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, порушення його права на вчасне оскарження наказів, а тому зазначені накази не можуть бути визнані такими, що прийняті у законний спосіб.

Щодо строків накладення дисциплінарного стягнення то відповідно до оскаржуваного наказу від 27.01.2015 №67 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області", звільнення ОСОБА_3 з посади мало бути виконано, відповідно до ст.16 Дисциплінарного Статуту ОВС, протягом одного місяця, тобто до 26.02.2015 року, однак в порушення зазначеної норми, стягнення накладено лише 10.04.2015 року наказом УМВС №96 о/с, тобто понад два місяця.

Також судом не взято до уваги, що згідно наказу УМВС України в Житомирській області від 10.04.2015 року №96 о/с ОСОБА_3 був звільнений з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області, яка є вищою, та фактично призначений на посаду старшого дільничого Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області, яка є нижчою.

Виходячи з розмірів посадових окладів зазначених посад останні не є рівнозначними. Відповідно до п.6 ст.2 Закону України "Про державну службу": рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці.

До того ж, переміщення відбулося з істотними змінами умов праці. Посада дільничного передбачає крім інших умов оплати праці так і зовсім інші посадові обов'язки.

При цьому, згідно п.7.2 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, наявний порядок призначення старших дільничних інспекторів міліції та ряд обов'язкових вимог, відповідно до яких останній повинен мати стаж роботи на посаді дільничного інспектора не менше 3-х років, що не було враховано та відповідно і не дотримано відповідачем, оскільки ОСОБА_3 зазначеного відповідного стажу не має, що підтверджується послужним списком наявним в матеріалах справи.

Судом не враховано, що спірний наказ №96 о/с від 10.04.2015 року не містить даних про те, які саме умови слугували підставою переміщення ОСОБА_3 на відповідну посаду (посилання на норми Закону відсутні), тоді як згідно Положення про проходження служби у наказах по особовому складу про переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на інші посади повинні обов'язково зазначатись підстави переміщення. Крім цього, п. 21 даного Положення не передбачає звільнення особи з займаної посади, а лише встановлює обов'язок особи рядового та начальницького складу проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників. Зокрема, згідно п.46 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, переміщені по службі, підлягають відрядженню (а не звільненню з посади) до нового місця служби після передачі справ, але не пізніше місячного строку з дня одержання органом внутрішніх справ наказу або письмового повідомлення про переміщення по службі.

Судом не враховано, що відповідачами суду не надано будь-яких доказів на підтвердження наявного некомплекту в службі дільничних інспекторів міліції Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області, що ставить під сумнів інформацію, яка вказана в поданні від 07.04.2015 року. У той же час відповідачем не спростовано, що станом на 10.04.2015 у ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС області був явний некомплект слідчих, оскільки після переміщення ОСОБА_3 на іншу посаду в даному відділенні залишився один слідчий - Кирилюк Є.Е., а згідно штатного розпису повинно працювати 4 (чотири) слідчих, без урахування посади начальника відділення.

Із відповідей відповідача, наданих на вимогу судів першої та апеляційної інстанцій, вбачається наявна кількість працюючих слідчих, яка на певний час становить 2 особи і не вбачається штатної чисельності слідчих, яка рахується. Доводи ОСОБА_3 що штатна чисельність, не враховуючи посади начальника відділення, складає 4 посади слідчих, відповідачем не спростована.

Також судом не взято до уваги, що положеннями п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції, правила статей КЗпП, відомчих положень чи статутів про дисципліну тощо, які передбачають переведення працівника без його згоди на іншу роботу.

Як слідує з наказу №96о/с, крім ОСОБА_3 було переведено і ряд інших працівників, але на відмінність від переведення позивача, останні переведені за їх згодою.

Відповідно до п.31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника та не допускається звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Питання щодо можливості звільнення особи з займаної ним посади в період тимчасової непрацездатності, порядок надання відпусток та забезпечення гарантій (компенсацій) при переїзді на роботу в іншу місцевість Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС не врегульовано. Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду викладеної в інформаційному листі №753/11/13-10 від 26.05.2010 року та підготовленої на підставі аналізу, вивчення та узагальнення практики Верховного Суду України - у разі, якщо при вирішенні спору щодо звільнення публічних службовців, спірні правовідносини не врегульовано нормами спеціальних законів - застосуванню підлягають норми трудового законодавства. Тому, відсутність у Положенні про проходження служби правових норм з регулювання деяких правовідносин, які виникають у сфері проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, зокрема, щодо порядку надання відпусток та дотримання гарантій працівника при переведенні на роботу в іншу місцевість, не може бути підставою для обмеження прав осіб, які перебувають у кадрах МВС України.

Згідно пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Таким чином, відповідачем при прийнятті спірних наказів не взято до уваги позитивну характеристику позивача, тривалий стаж роботи в органах внутрішніх справ, набутий досвід, рівень кваліфікації, численні заохочення, не дотримано норми про призначення на вказану посаду із врахуванням моєї спеціалізації та з дотриманням вказаного порядку, а тому відповідачем прийнято рішення, без дотримання норм спеціалізованого законодавства щодо проходження служби в органах внутрішніх справ України.

При цьому, колегія суддів звертаю увагу, що звільнення позивача з посади та з ОВС проведено в період його тимчасової непрацездатності, що суперечить чинному законодавству.

Окрім, цього, незаконне переміщення позивача на іншу посаду відповідно до оскаржуваного наказу №96 о/с від 10.04.2015, суперечить ч.3 ст.43 Конституції України, яка забороняє примусову працю, про що також вказують пункти 2, 5, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р.. Також таке переведення суперечить Конвенції МОП "Про примусову чи обов'язкову працю" від 28 червня 1930 р. № 29, ратифікованій Україною 10 серпня 1956 р., із змінами, внесеними Конвенцією про перегляд заключних статей.

У зв'язку з цим не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції, правила відомчих положень чи статутів про дисципліну тощо, які передбачають можливість переведення працівника без його згоди на іншу роботу, в тому числі й у порядку дисциплінарного стягнення, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором.

Згідно з ч.4 п.21 Положення про проходження служби особи рядового і начальницького складу ОВС зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і зумовлено наказами прямих начальників, але при цьому застосовувати Положення про проходження служби необхідно з додержанням ч3 ст.43 Конституції України, з урахуванням змісту норм законодавства, що регулюють службово-трудові правовідносини працівників ОВС, та з урахуванням тлумачення ст.32 КЗпП України, відповідно до змісту п.31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. №9, в яких йдеться про переведення на іншу роботу та зміну істотних умов праці.

Тобто, вказана спеціальна норма (ч.4 п.21 Положення про проходження служби) повинна діяти в межах Конституції України та законодавчих актів, які регулюють службово-трудові правовідносини працівників ОВС. Вона може розширювати або уточнювати зміст тієї чи іншої норми закону з урахуванням специфіки роботи (служби), але не суперечити їй. Не можна застосовувати цю спеціальну норму для переведення працівника на іншу роботу, якщо таке переведення не відповідає або суперечить ч3 ст.43 Конституції України, на що також вказують статті 2, 24 Конвенції МОП "Про примусову чи обов'язкову працю".

Таким чином, переведення по службі працівників середнього, старшого та вищого начальницького складу: на інші посади, на підставі ч.4 п.21 Положення про проходження служби без отримання згоди на це працівника, суперечить нормам законодавства, що регулює службово- трудові правовідносини працівників ОВС, оскільки таке переведення має проводитись відповідно до вимог пунктів 42 Положення про проходження служби. Тобто при відповідному переведенні та при визначенні й пропонуванні працівнику посади слід враховувати набутий досвід, його кваліфікацію, наявність заохочень та дисциплінарних стягнень за попередньою посадою. У будь-якому разі не можливе переведення працівника на іншу посаду в односторонньому порядку без його згоди.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст.8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст.9 КАСУ, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в ст.8 Конституції України та ст.22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Судом першої інстанції надана оцінка акту складеному працівниками Житомирського МВ від 13.04.2015 року про відмову позивача від підпису при ознайомленні з наказом №96о/с, як належному та допустимому доказу.

Так, з тексту зазначеного акту слідує, що 13.04.2015 позивач знаходився в приміщенні Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області (м. Житомир, вул. Л.Українки 17), де його, комісійно, в складі старшого інспектора СКЗ Житомирського МВ майора міліції Черниша В.А., заступника начальника СВ Житомирського МВ підполковника міліції Лисака Ю.В., начальника ВР ДТП СВ Житомирського МВ лейтенанта міліції Юрчука В.В, ознайомлено з наказом УМВС №96 о/с від 10.04.2015 в частині призначення на посаду старшого дільничного Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області та наголошено на передачі керівництву СВ міськвідділу матеріалів кримінальних проваджень, які перебувають на виконанні, проте від підпису про ознайомлення з вищезазначеним наказом Управління та передачі матеріалів кримінальних проваджень ОСОБА_3 категорично відмовився, про що було складено акт.

Факт викладений в акті спростовується документально позивачем.

Відповідно до долученої до матеріалів справи довідки №4760 від 27.04.2015 року, ОСОБА_3 13.04.2015 року перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні ЦМЛ №1 м. Житомира і не міг знаходитися у приміщенні Житомирського МВ за адресою: м. Житомир, вул. Л.Українки 17 та знайомитися з наказом УМВС №96 о/с від 10.04.2015 року. Крім того, 13.04.2015 року, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №1084 від 12.11.2014 був вихідним днем. Відповідачем протилежного не доведено.

Також, даний акт від 13.04.2015 не зареєстрований відповідним чином в канцелярії Житомирського МВ та в ньому не зазначено в якому місці міськвідділу він складався .

Зазначені обставини ставлять під сумнів достовірність акту як документу, та є підставою вважати його як неналежний доказ у справі (ст.143 КАС України).

Заявлене позивачем 08.11.2016 клопотання про виключення акта з числа доказів по справі, судом першої інстанції залишено поза увагою, чим порушено вимоги вищевказаної норми.

Винесенням наказу УМВС України в Житомирській області №815 від 22 червня 2015 року та №172 о/с від 03.07.2015 відповідач безпідставно вдався до дисциплінарного стягнення, а саме звільнення з органів внутрішніх справ, незважаючи на те, що уже в судовому порядку вирішувався спір про незаконне переведення позивача в іншу місцевість, на нижчу посаду, за відсутності його згоди.

Визнання судом протиправності переміщення ОСОБА_3 по службі та скасування наказу про таке переміщення, не може свідчити про законність прийнятих відповідачем наказів пов»язаних з таким переміщенням та виданих за датою після скасованого наказу.

Окрім цього, згідно ст.14 Статуту існує порядок накладання дисциплінарних стягнень, зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Встановлено, з наказами УМВС України в Житомирській області №815 від 22 червня 2015 року, № 172 о/с від 03.07.2015 та № 234 о/с від 31.08.2015, які стосуються звільнення позивача, у встановлений законом строк останній ознайомлений не був. Витяги із наказів не отримував.

Відповідно до п. 48 Положення про проходження служби особи рядового і начальницького складу ОВС встановлено, що атестація осіб середнього начальницького складу проводиться при переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ. Однак, згідно довідки УКЗ від 25.10.2016(том. 2, а.с.140) встановлено відсутність проведення атестаційних комісій на момент звільнення позивача з посади та ОВС, що є прямим та грубим порушенням відповідачами вимоги вказаного Положення.

Судом не враховано факт порушення відповідачами вимог ст.24, 45 Конституції України, ст.ст. 2, 10, 16-2, 24, 25 ЗУ "Про відпустки", п.п. 49, 52, 56, 57 Положення про проходження служби особи рядового і начальницького складу ОВС, п.12 ст.12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щодо надання позивачу відпустки.

Зокрема, відповідно до частини 4 статті 79, частини 3 статті 80 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і перенесення її на інший період допускається тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Відповідачем не пред'явлено на вимогу суду завірену належним чином копію графіка відпусток працівників Житомирського МВ (в тому числі керівництва) за 2014 та 2015 роки, що вказує на його відсутність та спростовує довідку відповідача від 28.08.2015 №159 (а.с.96).

Разом з тим судом не враховано, що позивач є учасником бойових дій (копія посвідчення знаходиться в матеріалах справи) та згідно ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для нього час.

Щодо надання щорічних відпусток за 2014 та 2015 рік позивач протягом трьох місяців підряд: лютий, березень, квітень 2015 року звертався з рапортами до керівництва Житомирського МВ та УМВС. Відповідачу було повідомлено про причину надання щорічної відпустки, (подання заяви про реєстрацію шлюбу до Житомирського міського відділу РАЦС за місць до події). Вказаний рапорт був підписаний в черговій частині, РСЧ та канцелярії (з зазначенням останніми своєї посади, прізвища та дати його складання, що підтверджує факт звернення до керівництва про надання відпустки), після чого зданий начальнику сектору кадрового забезпечення Житомирського МВ Главацькому В.А. Однак, як пояснив позивач, через деякий час останній повідомив, що начальник відмовляє йому у його погодженні та повернувши рапорт запропонував самому завізувати його у начальника МВ. На особистому прийомі начальник Житомирського МВ Сорока М.С. відмовив резолювати рапорт, при цьому сказав, що він не маю права на відпустку і в разі повторного звернення до нього - звільнить з ОВС. Зазначене позивачем підтверджено долученими до справи копіями рапортів.

Відповідачем же протилежного не доведено.

Виходячи з того, що вимоги позивача щодо поновлення його на посаді підлягає задоволенню то як похідна вимоги підлягає задоволенню і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту іменовано - Порядок №100).

Відповідно до абз.3 та 4 пункту 2, п.8 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Подія пов'язана звільнення позивача без законної підстави мала місце 10.04.2015 року (Таким чином, останніми 2-ма календарними місяцями роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата є лютий 2015 року та березень 2015 року.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період (п.5 розд. ІV Порядку).

Абз. 2 п.8 Порядку передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно довідки УМВС України в Житомирській області від 22.11.2016р. № 2365/29/01-2016 грошове забезпечення позивача за два останні повні місяці роботи (лютий, березень 2015р.) становить 3720,03 грн. грн., кількість відпрацьованих днів у цьому періоді - 44, а тому середньоденний заробіток складає 84,55 грн..

Число робочих днів у вказаному періоді - 688, множиться на середньоденну заробітну плату - 84,55 грн., отримуємо суму заробітної плати за вказаний період.

Отже період з 10.04.2015 року по день ухвалення судового рішення - 07.03.2017 року, є періодом часу за який повинно бути стягнуто на користь ОСОБА_3 58170,00 грн., як суму заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В частині позову про стягнення моральної шкоди на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди "(із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п.13 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Позивач вказував на те, що відповідач і надалі своїми діями (безпідставним накладенням дисциплінарних стягнень, протиправним переведенням та звільненням як з посади так і з міськвідділу, невизнанням позову та відмовою від поновлення на службі та посаді з відшкодуванням середнього заробітку) продовжує завдавати значних душевних (моральних) страждань, які пригнічують його як особистість, змушують прикладати додаткових зусиль, що у свою чергу відображається на погіршенні самопочуття та здоров'я.

На підтвердження заподіяння такої шкоди, окрім констатації фактів, позивачем будь-яких доказів суду не надано. Колегія суддів зазначає, що достовірні та належні докази на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та погіршенням самопочуття та стану здоров'я позивача , - відсутні.

Відтак, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, а оскаржуване судове рішення у вказаній частині з визначених у ньому підстав відмови підлягає скасуванню із постановленням нового - про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, з інших, наведених в постанові підстав.

Не підлягає задоволенню і вимога про відшкодування витрат на юридичну допомогу, як така що не підтверджена документально.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 12 грудня 2016 року, та є підставами для її скасування.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову на вказані обставини не звернув уваги та ухвалив судове рішення не з"ясувавши в повному обсязі обставини, які мають значення для справи, що є безумовною підставою для скасування судового рішення відповідно до вимог ст.202 КАС України та прийняття нового - про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" грудня 2016 р. скасувати, прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Житомирській області №542 о\с від 17 червня 2014 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області капітана міліції ОСОБА_3.

Визнати незаконним та ск4асувати наказ начальника Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області №67 о/с від 27.01.2015 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Житомирського МВ УМВС України" в частині клопотання перед керівництвом УМВС щодо звільнення ОСОБА_3 з займаної посади.

Визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Житомирській області №96 о\с від 10 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області та призначення на посаду старшого дільничого Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області.

Поновити ОСОБА_3 на попередню посаду старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області

Визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Житомирській області №815 о\с від 22 червня 2015 року про про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС, наказ №172 о/с від 03 липня 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі п."е" ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни), та наказ №234 від 31.08.2015 року про внесення змін до пункту наказу УМВС №172 о/с від 03.07.2015 року.

Зобов"язати УМВС України в Житомирській області надати ОСОБА_3 щорічну відпустку за 2014 рік, 2015 рік та 2016 рік.

Стягнути з УМВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 квітня 2015 року по день ухвалення судового рішення - 07.03.2017 року в сумі 58170 грн...

В решті позову - відмовити (моральна шкода та відшкодування витрат).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Є.М. Мацький

В.Б. Шидловський

Повний текст cудового рішення виготовлено "13" березня 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2,3 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_2 АДРЕСА_1

4,5- відповідачу/відповідачам: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області Старий бульвар, 5/37,м.Житомир,10008 Житомирський міський відділ УМВС України у Житомирській області вул.Л.Українки,17,м.Житомир,10000

- ,