Ухвала суду № 65384826, 14.03.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/150/17

Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

14 березня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправної відмови, стягнення одноразової вихідної допомоги,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Хмельницької області та Державної судової адміністрації України про визнання протиправної відмови, стягнення одноразової вихідної допомоги.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю. Крім того, зазначив про розгляд справи без його участі.

10 березня 2017 року на адресу суду апеляційної інстанції від представника Апеляційного суду Хмельницької області надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та про розгляд справи без їх участі.

Державна судова адміністрація України в судове засідання не з'явилась. Про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь сторін в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Згідно з частиною 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 з 31 грудня 1992 року по 20 серпня 2001 року працював суддею Теофіпольського районного народного суду Хмельницької області, з 21 серпня 2001 року по 17 квітня 2008 року - суддя, голова Нетішинського міського суду Хмельницької області, з 21 квітня 2008 року по 16 вересня 2016 року - суддя Апеляційного суду Хмельницької області.

08.09.2016 року Верховною Радою України прийнято постанову № 1515-VIII "Про звільнення суддів", відповідно до якої позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Хмельницької області від 16.09.2016 року № 19/05-03 позивача відраховано зі штату суду 16.09.2016 року.

29.09.2016 року позивач звернувся до голови Апеляційного суду Хмельницької області із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат, у зв'язку з виходом у відставку.

Листом від 23.11.2016 року №06-231/16 відповідачем було відмовлено позивачу у задоволенні його заяви, оскільки відсутні підстави для здійснення такої виплати.

Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013 за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Умови виплати вихідної допомоги встановлювалися у наступних законодавчих актах. Положеннями ч. 1 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ передбачалось, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною 3 цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Однак, даний Закон втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

Зокрема за змістом частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01.04.2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Із аналізу наведених положень слідує висновок, що законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27.03.2014 року № 1166-VІІ, який набрав чинності з 01.04.2014 року, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виключено з нього статтю 136, якою передбачалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, тобто станом на 08.09.2016 року.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції чинній на момент подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 122 Закону № 2453-VI питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Таким чином зважаючи на те, що на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді (08.09.2016 року) був чинним Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01.04.2014 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача відсутнє право на отримання такої допомоги.

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.08.2016 року (К/800/22224/16), від 16.06.2016 року (К/800/49255/15), від 04.10.2016 року (К/800/17188/16), (К/800/17202/16), (К/800/17180/16), від 18.10.2016 (К/800/52210/15, К/800/6281/16).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом трьох днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Граб Л.С. Біла Л.М.