Ухвала суду № 65384813, 14.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/800/7273/17

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

14 березня 2017 року м. Київ

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просила суд визнати протиправним висновок Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 21 жовтня 2015 року; скасувати пункт 25 (підпункти 25.1-25.3) Наказу № 151 Державної міграційної служби «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» від 30 листопада 2015 року.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень порушено її права та свободи, вважає таке рішення протиправним, а тому ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суд першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суб'єкт владних повноважень, рішення якого оскаржується, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, у 1989 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року. Згодом позивач залишилася на постійне проживання в Україні.

20 жовтня 2014 року ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні.

У вересні 2015 року позивач звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою щодо обміну посвідки у зв'язку із досягненням 45-річного віку. Не отримавши відповідь на зазначену заяву, у липні 2016 року позивач повторно звернулася з аналогічною заявою.

Листом від 15 липня 2016 року позивача повідомлено, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21 жовтня 2015 року посвідки, видані на її ім'я, визнані недійсними та такими, що оформлені з порушенням абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», оскільки позивач звернулася після закінчення терміну встановленого вказаною нормою.

У пункті 25 Наказу Державної міграційної служби України №151 від 30 листопада 2015 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» зазначено, що на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 21 жовтня 2015 року стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасовано повністю рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 5 грудня 2002 року про документування її посвідкою на проживання; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 06 грудня 2002 року та серії НОМЕР_2 від 20 жовтня 2004 року визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню.

З висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 21 жовтня 2015 року вбачається, що рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області щодо документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні від 5 грудня 2002 року прийнято з порушенням вимог абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про імміграцію» (в редакції чинній станом на грудень 2002 року) особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Отже, посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.

Абзацом четвертим пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Закон України «Про імміграцію» набув чинності 7 серпня 2001 року. Із заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні позивач звернулася 7 жовтня 2002 року, тобто з пропуском шестимісячного строку з дня набрання чинності Законом України «Про імміграцію».

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Такі висновки суду узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішень, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк