Ухвала суду № 65383270, 15.03.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 рокусправа № 804/7822/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЧередниченка В.Є.

суддів: Іванова С.М. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання:Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі №804/7822/16 за позовом комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: Любимівська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування розпоряджень, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальний заклад «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» 14 листопада 2016 року звернувся до суду з позовом до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (до перейменування Дніпропетровська районна державна адміністрація а.с. 47), згідно з яким просить скасувати розпорядження голови Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області:

від 15.12.2006 року № 1750-р «Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельну ділянку площею 20,0 га та передання у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради»;

від 09.07.2015 року №Р-428/0/291 «Про вилучення земельної ділянки» площею 176,8 га у Дніпропетровського будинку інтернату для престарілих та інвалідів та визнання державного акта на право постійного користування серії ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998 року таким, що втратив чинність.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані розпорядження є протиправними оскільки позивач є власником спірних земельних ділянок та підстави для позбавлення його цього права відсутні.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з вказаним позовом, оскільки про наявність розпорядження від 09.07.2015 року позивач дізнався 13.04.2016 року, а про наявність розпорядження від 15.12.2006 року - 27.10.2015 року. Крім того позивач не є правонаступником Дніпропетровського будинку-інтернату для престарілих та інвалідів який є користувачем спірної земельної ділянки. Крім того, до участі у розгляді справи не було залучено Любимівську сільську раду, головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Згідно з запереченням на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представників Любимівської сільської ради, головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області які підтримали ці доводи, пояснення представника позивача який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 04 грудня 1997 року Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області було винесено розпорядження №896-р про передання земельної ділянки площею 176,800 га у постійне користування Дніпропетровському будинку-інтернату для престарілих та інвалідів, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-ДП №007739, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1172 від 06.03.1998 року, правонаступником якого є позивач (а.с. 14-15, 24).

15 грудня 2006 року розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №1750-р вилучено з постійного користування Дніпропетровського будинку інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельну ділянку площею 20,0 га та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради з послідуючою передачею в оренду комерційному підприємству на 21 рік

Різницю площі - 156,0 га земельної ділянки наданою в постійне користування Дніпропетровському будинку інтернату для громадян похилого віку та інвалідів згідно з державним актом ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998 року та вилученою в землі запасу Любимівської сільської ради, залишено в постійному користуванні Дніпропетровського будинку інтернату для громадян похилого віку та інвалідів (а.с. 62).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником 20,0 га земельної ділянки (кадастровий номер 1221484000:02:010:0009) для ведення підсобного сільського господарства за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільська рада Любимівська є держава в особі Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (а.с. 39).

Як вбачається з розпорядження №1750-р від 15.12.2006 року про вилучення 20,0 га для передання у власність державі в особі Дніпропетровської районної державної адміністрації, воно винесено на підставі клопотання комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради про відмову від користування частиною земельної ділянки площею 20 га, листа головного управління праці та соціального захисту населення від 12.12.2006 року №06/4019-001 щодо погодження вилучення земельної ділянки площею 20,0 га, рішення земельної комісії Дніпропетровської райдержадміністрації від 07.12.2006 року (а.с. 141).

13 травня 2015 року комунальним закладом «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради на адресу Любимівської сільської ради направлено заяву про добровільну відмову від земельної ділянки площею 176,800 га, який отримано відповідачем 13 травня 2015 року. Але у звязку із наміром відновити підсобне господарство, 18 травня 2015 року позивач на адресу Любимівської сільської ради направив лист з проханням відкликати лист від 13.05.2015 року про добровільну відмову від землі, припинити практичні дії з приймання-передавання землі та про повернення земельної ділянки 176,800 га до користування. Вказаний лист отримано 22 червня 2015 року.

09 липня 2015 року Дніпропетровська районна державна адміністрація прийняла розпорядження №Р-428/0/291, яким вилучила земельну ділянку у позивача (а.с. 63).

14 березня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з проханням повідомити площу земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні комунальному закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради.

Листом від 13 квітня 2016 року за №19-4-0.2-4472/2-16 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило, що Дніпропетровською районною державною адміністрацією було винесено розпорядження за № Р-428/0/291 від 09.07.2015 року «Про вилучення земельної ділянки» на підставі добровільної відмови пансіонату від земельної ділянки 176,800 га, однак вищевказане розпорядження до Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі не надходило та відомості щодо реєстрації скасування права постійного користування також.

Крім того, у листі від 13 квітня 2016 року за №19-4-0.2-4472/2-16 зазначено, що пансіонат є постійним користувачем 176,800 га землі, а розбіжність у 20,0 га не була внесена, оскільки наказ № 377 від 05.11.1998 року «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількості обліку земель (форми № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)» втратив чинність, а звітність за формою 6-зем з 01.01.2016 року не ведеться, зміни в статистичну звітність не вносяться (а.с. 34-35).

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 20.05.2016 року №16-4-777741-3698/2-16 - 176,800 га обліковується за позивачем (а.с. 36).

Правомірність та обґрунтованість оскаржених розпоряджень голови Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено правомірність оскаржених позивачем рішень субєкта владних повноважень, враховуючи те, що матеріали справи не містять відмови позивача від користування земельною ділянкою площею 20,0 га, та на земельну ділянку площею 176,800 га не було сформовано та присвоєно їй кадастровий номер. Крім того відповідачем не було враховано положення частини третьої статті 142 Земельного кодексу України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Частиною другою цієї статті передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідності до статті 142 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження від 15.12.2006 року № 1750-р) припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно зі змінами, в ч. 2 статті 142 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження від 09.07.2015 року №Р-428/0/291) у другому реченні частини другої статті 142 слова "та державній реєстрації" було виключено.

Таким чином, виходячи з положень вказаних норм суд першої інстанції вірно зазначив, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. В цьому випадку це органи державної влади, оскільки спірні землі є землями державної власності. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації земельних ділянок, як обєкта речових прав, так і органи реєстрації речових прав.

Проте, матеріали справи свідчать про те, що позивач не подавав заяв щодо добровільної відмови від земельної ділянки наданої йому у постійне користування на користь держави або територіальної громади до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, та не покладав таких повноважень на Любімівську сільську раду яка отримала його заяву від 13.05.2015 року; угоди про передачу права власності на земельні ділянки не укладалась та нотаріально не посвідчувалась. Рішення про припинення права користування земельними ділянками не приймалось. Отже вимоги зазначеної статті сторонами спору дотримано не було.

При цьому, згідно з матеріалами справи 15 грудня 2006 року розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №1750-р було вилучено з постійного користування Дніпропетровського будинку інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельну ділянку площею 20,0 га та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради з послідуючою передачею в оренду комерційному підприємству на 21 рік, а розпорядженням голови Дніпропетровська районна державна адміністрація від 09 липня 2015 року №Р-428/0/291, вилучила земельну ділянку площею 176,800 га у позивача та визнала державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-ДП №007739 таким, що втратив чинність (а.с. 63).

Зазначене свідчить про наявність обставин, саме вилучення відповідачем земельної ділянки, що знаходилась у користуванні позивача, а не припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача.

Згідно зі статтею 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом; вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка площею 176,800 га, що розташована на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, перебуває у постійному користуванні комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради», що підтверджується державним актом на право постійного користування землею № II-ДП 007739, який є дійсним на теперішній час.

При цьому, позивач не надавав згоду на вилучення зазначеної земельної ділянки або її частини, питання вилучення земельної ділянки або її частини, яка була надана позивачу, у судовому порядку не вирішувалось.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем було порушено норми Земельного кодексу України у звязку прийняттям головою Дніпропетровської районної державної адміністрації розпоряджень від 15.12.2006 року № 1750-р та від 09.07.2015 року № Р-428/0/291 щодо вилучення з постійного користування позивача відповідно земельної ділянки площею 20,0 га. та 176,800 га.

Щодо доводів відповідача про наявність заяви позивача від 13 травня 2015 року направленої на адресу Любимівської сільської ради про добровільну відмову від земельної ділянки площею 176,800 га., яка була передана відповідачу. Слід зазначити, що ця заява не направлялась позивачем до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, повноважень щодо її направлення відповідачу позивач не покладав і на Любімівську сільську раду. Крім того до прийняття оскарженого рішення від 09.07.2015 року № Р-428/0/291, у звязку із наміром відновити підсобне господарство, 18 травня 2015 року позивач на адресу Любимівської сільської ради направив лист з проханням відкликати лист від 13.05.2015 року про добровільну відмову від землі, припинити практичні дії з приймання-передавання землі та про повернення земельної ділянки 176,8 га до користування (а.с. 41). Вказаний лист отримано Любимівською сільською радою 22 червня 2015 року, проте відповідачу його передано не було та при прийнятті оскарженого рішення не враховано.

Крім того, згідно з поясненнями представника позивача позивач не звертався до відповідача з клопотанням про вилучення 20 га землі, доказів наявності такого клопотання відповідач суду не надав.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не є правонаступником Дніпропетровського будинку інтернату для престарілих та інвалідів (ідентифікаційний код юридичної особи 03562537) (а.с. 184), слід зазначити, що згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, його було перейменовано первино на Дніпропетровський будинокінтернат для громадян похилого віку та інвалідів (а.с. 185) та рішенням Дніпропетровської обласної ради знов змінено назву на комунальний заклад «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради» (а.с. 186).

Щодо доводів про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом слід зазначити, що згідно з письмовими поясненнями представника позивача, про наявність розпорядження від 15.12.2006 року № 1750-р, позивач дізнався з рішення слідчого судді Дніпропетровського районного суду від 30.08.2016 року ОСОБА_1, з яким ознайомився в вересні 2016 року (а.с. 58,59), а з відповіді Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 13.04.2016 року, про наявність розпорядження від 09.07.2015 року № Р-428/0/291. При цьому відповідачем та третьою особою не було надано суду доказів коли саме лист від 13.04.2016 року було направлено позивачу та їм отримано.

Доводи відповідача про те, що спірна земельна ділянка площею 20 га з 10 січня 2017 року відповідачем була надана в оренду господарському товариству (а.с. 236-238), не підтверджують обізнаність позивача про наявність розпорядження відповідача від 15.12.2006 року № 1750-р, оскільки він не був її стороною, доказів ознайомлення позивача з цією угодою надано суду не було.

При цьому на звернення позивача від 04.11.2015 року № 423 до відповідача щодо надання інформації про 20 гектарів належних позивачу землі, які в довідці форми 6-зем відсутні, відповідач своїм листом від 18.11.2015 року № 1-28-1704/0/290-15 повідомив про відсутність у нього інформації про це, що не відповідає дійсності.

Згідно з поясненнями представника позивача копія розпорядження відповідача від 15.12.2006 року № 1750-р та від 09.07.2015 року № Р-428/0/291 була отримана ним наприкінці вересня 2016 року, при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження №12016040440001658 внесеного до ЄДР 23.06.2016 року. Зазначені обставини відповідачем не спростовано.

Згідно з поясненнями представника відповідача, відповідачем не направлялися позивачу копії оскаржених розпоряджень, оскільки такий обовязок у відповідача відсутній.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не було пропущено шестимісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом,оскільки про порушення свої прав він дізнався з часу отримання ним копій розпоряджень голови Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15.12.2006 року № 1750-р та від 09.07.2015 року № Р-428/0/291 в вересні 2016 року.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обовязку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі №804/7822/16 без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлений 16 березня 2017 року.

Головуючий:В.Є. Чередниченко

Суддя:С.М. Іванов

Суддя:О.М. Панченко