Постанова № 65383087, 13.03.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2017 р. Справа № 914/1750/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Бонк Т.Б., Мирутенко О.Л.,

при секретарі судового засідання Федорів Н.В.,

за участю представників:

від прокуратури - Гостєва Д.І.

від позивача (Адміністрації ДПСУ) - Шевченко П.В.

від позивача (ВЧ 2144) - Іванісік С.В.

від відповідача - Собко В.Б.

від третьої особи - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, б/н від 02 лютого 2017 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2016 року (підписане 25.08.2016 року), суддя Березяк Н.Є.

у справі №914/1750/16

за позовом Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі позивача-1 Адміністрації Державної прикордонної служби України, м. Київ позивача-2 Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, м. Львів

до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6, м. Сокаль Львівської області

про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1026/16-16 від 08.02.2016 року

в с т а н о в и в :

24 червня 2016 року перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Адміністрації Державної прикордонної служби України та Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144) до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1026/16-16 від 08.02.2016 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22 серпня 2016 року по справі №914/1750/16 позов задоволено: суд визнав недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1026/16-16 від 08.02.2016 року.

Рішення суду мотивоване тим що, земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером НОМЕР_1, стосовно якої відповідачем видано наказ про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, з метою передачі її у власність гр. ОСОБА_6 (третьої особи) - розташована в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, що підтверджується довідкою відділу Держгеокадастру у Сокальському районі Львівської області, викопіюванням із кадастрового плану Варязької сільської ради та витягом з публічної кадастрової карти України, тобто входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною Львівського прикордонного загону і відноситься до земель оборони, а тому у приватну власність громадянам передаватись не може. Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний наказ є незаконним. При цьому, суд посилається на вимоги Земельного кодексу України, ЗУ «Про державний кордон України», ЗУ «Про використання земель оборони», ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» та постанови КМУ №1147 від 27.07.1998 року «Про прикордонний режим».

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22 серпня 2016 року по справі №914/1750/16 та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі. Зокрема, зазначає, що даний спір не належить до компетенції господарських судів та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Апелянт вказує, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, при цьому, зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, як розпорядник земель державної власності наділене тими ж адміністративними повноваженнями що й органи місцевого самоврядування. Крім того, скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, оскільки, належність спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення підтверджується довідкою з Державної статистичної звітності про наявність земель та розподілу їх за власниками, землекористувачами, угіддями за формою 6-зем та витягом з державного земельного кадастру, які наявні у матеріалах справи.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22 серпня 2016 року по справі №914/1750/16 та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Прокурор та представники позивачів в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу (б/н та б/д; вих.№12-629/2вих-17 від 20 лютого 2017 року). Зокрема, зазначали, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, відноситься до земель оборони в силу закону, відтак, на таку ділянку розповсюджуються прикордонний режим з усіма визначеними законодавством обмеженнями. При цьому, посилаються на практику Вищого господарського суду України у подібних правовідносинах. Одночасно, наголошували, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, відтак, підстави для припинення провадження у даній справі - відсутні.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги (арк. справи 134).

Оскільки явка третьої особи не визнавалась обов'язковою, зважаючи на належне повідомлення останньої про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за її відсутності.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2015 року Варязькою сільською радою прийнято рішення №349, яким погоджено надання гр. ОСОБА_6 земельної ділянки державної власності за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, розташованою на території Варязької сільської ради з подальшою передачею її у власність.

20 жовтня 2015 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №9929/28-15 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, загальною площею 69,0586 га (кадастровий номер НОМЕР_2) на 5 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, серед яких, і спірна земельна ділянка площею 2,0 га за кадастровим номером НОМЕР_1.

14 січня 2016 року гр. ОСОБА_6 звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,0 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Варязької сільської ради (за межами населеного пункту в урочищі «Полоса») Сокальського району Львівської області.

08 лютого 2016 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1026/16-16 надано ОСОБА_6 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної вище земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наведене вище виявлено в процесі проведення перевірки Військовою прокуратурою Львівського гарнізону з питань надання дозволів Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області на розроблення технічної документації із землеустрою земельних ділянок уздовж лінії державного кордону за межами населеного пункту на території Варязької сільської ради Сокальського району Львівської області.

Відтак, перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі: Адміністрації Державної прикордонної служби України та Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144) до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1026/16-16 від 08.02.2016 року. Звертаючись з даним позовом, заступник прокурора вказує, що спірна земельна ділянка площею 2,0 га входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною Львівського прикордонного загону, розташована уздовж державного кордону України в районі Варязької сільської ради, тобто перебуває в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, відтак, не може передаватися у власність особам, оскільки згідно ст.23 Закону України «Про Державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається КМУ України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт тощо. Крім того, вказує, що відповідно до положень Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать і землі оборони.

Землями оборони, у відповідності до ст.77 ЗК України, визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до п.5 (абз.3) ст.20 ЗК України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Згідно до ст.3 (ч.ч.1, 3) ЗУ «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Поряд з тим, у ст.22 ЗУ «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку, Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п.1 постанови КМУ №1147 від 27.07.1998 року «Про прикордонний режим» вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм встановлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення (п.2 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою КМУ №1147 від 27.07.1998 року).

Лінія інженерних прикордонних споруджень - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів (п.2 вказаного вище Положення).

Відповідно до п.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером НОМЕР_1, щодо відведення у власність третьої особи якої, відповідачем надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою (спірний наказ від 08.02.2016 року), розташована в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, що підтверджується довідкою відділу Держгеокадастру у Сокальському районі Львівської області, викопіюванням із кадастрового плану Варязької сільської ради та витягом з публічної кадастрової карти України. З наведених вище документів вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прикордонної смуги, що перебуває під охороною Львівського прикордонного загону та належить до земель оборони в силу закону.

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні та є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ст.6 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України»).

Поряд з тим, відповідно до ч.2 ст.10 ЗУ «Про державну прикордонну службу» прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.

Враховуючи наведене вище, Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління (військова частина 2144) є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України.

Щодо порушень інтересів держави в даному спорі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до суду з даним позовом, з метою захисту інтересів держави, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель оборони, які відносяться до земель державної власності, при цьому, вірно визначивши позивачів у справі: Адміністрацію Державної прикордонної служби України та Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144).

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У зв'язку з наведеним вище, зважаючи на доведення позивачами факту знаходження спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги, перебування під охороною Львівського прикордонного загону (ВЧ 2144) і віднесення до земель оборони, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову: визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1026/16-16 від 08.02.2016 року.

При прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач вказує, що даний спір не належить до компетенції господарських судів та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

З приводу наведеного колегія суддів зазначає наступне:

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (ст.12 ГПК України).

Згідно п.6 ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

У п.п.1.1, 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17 травня 2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз'яснено, що питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України. З цією метою господарським судам слід аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог. Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Оскільки в даному випадку оспорюється наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (органу держави), яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства, враховуючи наведені вище роз'яснення, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір є приватно-правовим та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться при здійсненні управлінських функцій, та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних справ - правова категорія, яка відмежовує публічно-правові спори, що мають розглядатись і вирішуватись адміністративними судами, від спорів, які віднесені до компетенції інших судових органів. При цьому юрисдикція певної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Зазвичай загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) справи є характер спірних матеріальних правовідносин і суб'єктний склад їх учасників.

У цивільних (господарських) правовідносинах характер правовідносин характеризується рівністю, в адміністративних - владою і підпорядкуванням.

Враховуючи все зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір слід розглядати в порядку господарського судочинства.

З огляду на наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 22 серпня 2016 року по справі №914/1750/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №914/1750/16 повернути до Господарського суду Львівської області.

Повну постанову складено 17.03.2017 року

Головуючий-суддя Якімець Г.Г.

Судді Бонк Т.Б.

Мирутенко О.Л.