Постанова № 65382949, 15.03.2017, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2017справа № 905/820/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,секретар судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_4 ОСОБА_5 - за довіреністю не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від26.01.2017р. у справі№ 905/820/15 (головуючий суддя: Шилова О.М., судді: Сажневої М.В., Паляниці Ю.О.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ доПриватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз» м.Макіївка, Донецька область простягнення 2464032,74грн. основного боргу, 326451,86грн. пені, 458231,69грн. інфляційних витрат, 21828,56грн. 3% річних

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз» м.Макіївка, Донецька область про стягнення 2464032,74грн. основного боргу, 326451,86грн. пені, 458231,69грн. інфляційних витрат, 21828,56грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.01.2017р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз» м.Макіївка, Донецька область задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 2464032,74грн. основного боргу, 458231,69грн. інфляційних втрат, 21614,98грн. 3% річних, 58876,34грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням господарського суду Донецької області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 326 451,86грн. та прийняти в цій частині нове рішення, за яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає неповне зясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення та невірне застосування норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що він є енергопостачальною компанією, а тому мораторій на нарахування та стягнення пені не може бути застосовано до даних відносин.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, відзив не направив. Причини неприбуття суду не повідомив.

Представник позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Проти розгляду справи за відсутністю представника відповідача не заперечував.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого статями 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційні скарги, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

20.12.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та Приватним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз» (Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу природного газу №13-296-Б (далі Договір), за п. 1.1. якого в редакції Додаткової угоди №8 від 22.12.2014р. Продавець зобовязався передати у власність Покупцю у 2013 2015 роках природний газ, а Покупець прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Газ, що продається за Договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу (п.1.2. Договору).

Як вбачається з п.2.1. Договору в редакції Додаткової угоди №9 від 05.02.2015р., Продавець передає Покупцеві у період з 01.01.2013р. по 31.03.2015р. газ в обсязі до 5422390куб.м.

Сторони домовились про те, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у три роки (п.9.3. Договору).

Відповідно до п.11. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Сторони неодноразово домовлялись про продовження строку дії Договору (Додаткові угоди №2 від 31.12.2013р. та №8 від 22.12.2014р.

Договір та Додаткові угоди до нього підписані представниками обох сторін без заперечень та скріплені печатками.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глав 19, 20 Господарського кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначена норма Цивільного кодексу України кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

На виконання умов договору позивач продав, а відповідач прийняв природний газ за період з січня 2013 року грудень 2014 року природний газ в загальному обсязі 3837390куб.м. на загальну суму 16084449,96грн., що підтверджується підписаними у двосторонньому порядку та скріпленими печатками підприємств актами приймання передачі природного газу, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п.6.1. Договору в редакції Додаткової угоди №3 від 28.04.2014р. оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Згідно п. 3.4. Договору акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов Договору своєчасно та в повному обсязі не здійснив оплату отриманої продукції.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданого позивачем реєстру прийнятих від Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз» платежів за період 20.12.2012р. 01.10.2015р. включно вбачається, що відповідач поставлений у січні, лютому та квітні грудні 2013 року, лютому жовтні 2014 року газ оплатив своєчасно і в повному обсязі; поставлений у березні 2013 року та січні 2014 року газ оплатив повністю, але з простроченням; поставлений у листопаді 2014 року газ оплатив частково в сумі 126969,70грн. та з простроченням.

За твердженням позивача відповідач оплат за поставлений у грудні 2014 року газ до винесення рішення у даній справі не здійснював, внаслідок чого за зобовязаннями листопада грудня 2014 року у Покупця існує заборгованість за поставлений на підставі Договору природний газ в загальній сумі 2464032,74грн., з яких 1311040,58грн. борг за листопад і 1152992,16грн. за грудень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві №168 від 16.11.2015р. на позовну заяву визнав основний борг за Договором в сумі 2464032,74грн.

У звязку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено, факт прострочення виконання відповідачем обовязку p повної та своєчасної оплати товару, тому господарський суд правомірно дійшов висновку щодо стягнення з останнього боргу у розмірі 2464032,74 за отриманий природний газ за період з листопада по грудень 2014 року.

Оскільки відповідач за поставлений газ вчасно не розрахувався, позивачем нараховано 21 828,56грн. 3% річних за загальний період з 20.04.2013р. по 20.04.2015р. та 458 231,69грн. інфляційних витрат, які нараховані на заборгованість за листопад та грудень 2014 року.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з вищевикладеним та здійснивши повний розрахунок 3% річних колегія суддів погоджується з висновком суду щодо задоволення даних вимог частково, тому стягненню з відповідача підлягає 21614,98грн. 3% річних за загальний період з березня 2013р. по грудень 2014р., враховуючи, що за умовами договору перебіг строку нарахування річних має починатися з 21 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат колегія суддів зазначає наступне. Згідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене, здійснивши повний розрахунок інфляційних витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо задоволення цих вимог в повному обсязі, тому стягненню з відповідача підлягає 458 231,69грн. інфляційних витрат, які нараховані на заборгованість за листопад та грудень 2014 року.

Щодо клопотання відповідача у відзиві №168 від 16.11.2015р. на позовну заяву про зменшення розміру інфляційних та 3% річних до 90%, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011р. №6-38цс11) без попередньої вимоги.

Таким чином, враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо відмови у задоволенні зазначеного клопотання.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 326 451,86грн. нараховану за несвоєчасне виконання зобовязання оплатити поставлений природний газ за загальний період з 20.04.2013р. по 20.04.2015р.

Такий вид забезпечення виконання зобовязання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу країни, статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За невиконання або неналежне виконання умов Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та Договором (п.7.1. Договору).

Відповідно до п.7.2. Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 31.12.2013р. у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу (Розділ ХІ Договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за Договором природного газу, Покупець зобовязався (крім суми заборгованості) сплатити Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п.11. Договору в редакції Додаткової угоди №8 від 22.12.2014р. Договір діє в частині реалізації газу до 31.03.2015р.

Враховуючи вищевикладене, сторони договору домовились про те, що нарахування пені за порушення Покупцем грошового зобовязання має починатися з 21 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу, одночасно для всіх здійснених за Договором поставок газу.

Відповідно до ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки строк договору сплинув 31.03.2015р., тому позивач має право нараховувати пеню починаючи з 21.04.2015р. (з урахуванням приписів ч.2 ст.251, ч.2 ст.252, ст.253 Цивільного кодексу України) і лише на ту заборгованість, яка станом на зазначену дату залишалась несплаченою.

При цьому, зазначене не є зміною порядку нарахування пені, оскільки за умовами Додаткової угоди №2 від 31.12.2013р. її повинно нараховувати в порядку ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо відмови у задоволенні вимог в частині стягнення пені, у зв'язку з безпідставністю заявленої вимоги. При таких обставинах, посилання на Закон України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" є некоректним.

Крім того, протягом розгляду справи відповідач надав суду клопотання №165 від 16.11.2015р. та №214 від 30.03.2016р. про відстрочення виконання рішення суду на 1 рік з дня набрання ним законної сили, яке обґрунтовано знаходженням його підприємства на території проведення антитерористичної операції, в результаті чого відбулось руйнування газопроводів, втрата газу, скорочення розрахунків за природний газ від споживачів, захоплення підприємства невідомими особами та послався на Сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 24.12.2014р. №2846/2/12.12-03, яким засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01.11.2014р., Наказ від 26.03.2015р. про зупинення господарської діяльності.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Надання заявникові відстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Як випливає з п. 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сімї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З матеріалів справи вбачається, що позивач заперечував проти задоволення клопотання.

Враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору та той факт, що за результатами даної справи з відповідача не стягнута заявлена пеня, а позивач є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та підприємством із статутним фондом, сформованим з 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, які утворюються на базі державних підприємств, тому, колегія суддів не вбачає підстав для задовлення клопотання відповідача про надання вістрочки виконання рішення суду.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що зі спливом 1 року у останнього виникне фінансова можливість для погашення суми заборгованості, а доводи заяви ґрунтуються в тому числі, на припущеннях відповідача щодо можливості врегулювання відносин на законодавчому рівні саме в цей період часу.

Таким чином, колегія суддів, оцінивши доводи представників сторін, їх матеріальний стан та надані докази по справі, погоджується з висновком господарського суду, що клопотання Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз» м.Макіївка, Донецька область про надання відстрочки виконання рішення суду на 1 рік задоволенню не підлягає.

За таких обставин, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Донецької області від 26.01.2017р. у справі № 905/820/15 підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених у постанові.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 26.01.2017р. у справі №905/820/15 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 26.01.2017р. у справі №905/820/15 - залишити без змін, з мотивів, викладених у постанові.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

ГоловуючийН.В. Ломовцева

Судді:Т.М. Колядко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСДО.