Рішення № 65382520, 14.03.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 березня 2017 р. Справа № 918/113/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу

за позовом Комунальне підприємство "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради

до відповідача Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2

про стягнення в сумі 12020,06 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: Педич Д.П. (дов. № 689 від 05.05.2015)

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 06.03.17 по 14.03.17

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (далі - позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення 11 012, 83 грн. інфляційних нарахувань, 1 007, 23 грн. 3% річних та відповідно 1 600, 00 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 17.02.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/113/17, розгляд справи призначено на 06.03.2017 року.

У судовому засіданні 06.03.2017 року оголошено перерву на 14.03.2017 року.

14 березня 2017 року від представника позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи виписки по рахунку про сплату відповідачем решти боргу за використану теплову енергію у сумі 9 454,95 грн. 28.02.2017 р. та 06.03.2017 р. по рішенню суду у справі № 918/1915/13 від 04.02.2014 р.

Представник позивача 14 березня 2017 року подав заяву про зменшення позовних вимог в якій просить позовні вимоги в частині індексу інфляції зменшити з 11 012,83 грн. до 9 017,03 грн. В решті позовні вимоги залишити без змін. Оскільки заяву подано до прийняття рішення у справі, вона відповідає ст.ст. 22, 49, 54-57 ГПК України, - господарський суд прийняв її до розгляду.

В судовому засіданні 14.03.2017 року представник позивача підтримав позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить позов задоволити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить його підпис в протоколі судового засідання від 06.03.2017 р. Крім того Відповідач подав заяву про відкладення розгляду справи для врегулювання спору в добровільному порядку.

Дана заява не може бути задоволена, так як по - перше, ст. 77 ГПК України не передбачено такої підстави для відкладення, як можливість добровільного врегулювання спору, по - друге, Відповідачка не надала жодних доказів які свідчать про можливість добровільного врегулювання спору. В той час як представник позивача заявив про неможливість добровільного врегулювання спору.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представника позивача, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. При цьому господарський суд керувався наступним.

13 квітня 2004 року між КП "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 укладено Договір № 7004 на відпуск теплової енергії у нежитлове приміщення - магазин по проспекту Цементників , 9/14 в м. Здолбунів (далі - Договір).

За умовами п. 1.1. Договору позивач зобов'язується поставити Споживачеві послуги з постачання пари та гарячої води, а Споживач - прийняти і оплатити надані послуги.

Відповідно до пункту 5.1. Договору послуги з централізованого опалення надаються в строки визначені Рішенням Виконавчого комітету Здолбунівської міської ради про початок та закінчення опалювального сезону. Місце поставки (передачі) товарів (виконання робіт або надання послуг) м. Здолбунів, проспект Цементників , 9/14 ( п. 5.2. Договору).

Розрахунки проводяться шляхом оплати Споживачем після пред'явлення Підприємством рахунка на оплату послуг (далі рахунок) або після підписання Сторонами акта про надання послуг (п.4.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач здійснив відповідачу відпуск теплової енергії, однак, Відповідач зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого станом на 16.12.2013 року утворилася заборгованість в розмірі 13 330, 02 грн. за період з 28.11.2011 р. по 30.11.2013 року.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.02.14 року у справі № 918/1915/13 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради 13 330 грн. 02 коп. основної суми боргу за договором на відпуск теплової енергії, 916 грн. 87 коп. пені, 481 грн. 43 коп. три відсотки річних (за період з 01.12.2011 р. по 16.12.2013 р.) та 1 703 грн. 92 коп. судового збору. В частині стягнення 0,72 грн. 3% річних в позові відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення 142, 55 грн. інфляційних втрат припинено.

На виконання вказаного рішення 21.02.2014 року видано наказ.

17.03.2014 р. судом було винесено ухвалу про виправлення описки в рішенні суду у справі № 918/1915/13.

16 лютого 2017 року Комунальне підприємство "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 11 012, 83 грн. інфляційних нарахувань (за період з 01.03.2014 р. по 15.02.2017 р.) та 1 007, 23 грн. 3% річних (за період з 01.03.2014 р. по 15.02.2017 р.).

Обставини, пов'язані із стягненням заборгованості по оплаті за використану теплову енергію, були предметом судового розгляду та встановлені у рішенні Господарського суду Рівненської області від 04.02.14 року у справі № 918/1915/13.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про преюдиційність факту постачання та невиконання Договору поставки теплової енергії у нежитлове приміщення - магазин по проспекту Цементників, 9/14 в. м. Здолбунів.

Згідно рішення суду від 04.02.2014 року у справі № 918/1915/13 сума боргу за використану теплову енергію становить 13 330 грн.

18 липня 2016 року між сторонами була проведена звірка заборгованості по рішенню господарського суду від 04.02.2014 р. у справі № 918/1915/13 та встановлено, що заборгованість відповідача становить 9 455,04 грн. (а.с. 26).

Відповідно до ч. 5 ст.11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішень суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішення суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст.625 ЦК України.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконання, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України ). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України cyм.

Отже, якщо рішення суду про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Базою нарахування інфляційних витрат та трьох процентів річних у даному позові є саме несплачена сума боргу за використану теплову енергію за рішенням суду з суми 13300 грн., яка станом на 18.07.16р. становить згідно акту звірки заборгованості із тіла боргу 9455,04 грн.

Часткове погашення боргу відповідачем за попередній період здійснювалось відповідно до вимог ст.534 ЦК України.

В поданому позові позивачем нараховано відповідачу 11 012, 83 грн. інфляційних нарахувань (за період з 01.03.2014 р. по 15.02.2017 р.) та 1 007, 23 грн. 3% річних (за період з 01.03.2014 р. по 15.02.2017 р.).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» № 480 від 27.12.2007р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, останнім здійснено розрахунок інфляційних втрат щоденно, оскільки за спірний період відповідачем постійно проводились сплати заборгованості за надані послуги, тобто заборгованість у відповідній сумі на початок та кінець місяця, на яку може бути нарахований індекс інфляції, не існувала, що враховуючи вищезазначені положення щодо порядку обчислення індексу інфляції, виключає можливість його застосування.

Таким чином, здійснивши відповідний перерахунок, суд визнає обгрунтованим нарахування інфляційних за період з 01.03.14р. по 31.01.17р. в сумі 8 934,06 грн., та три відсотки річних в сумі 1007,23 грн. ( за період з 01.03.14р. по 15.02.17р.).

В стягненні інфляційних в сумі 82,97 грн. слід відмовити, так як останні нараховані з порушенням встановленого порядку їх нарахування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 8 934, 06 грн. інфляційних нарахувань, 1 007, 23 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, так як спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (35700, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради (35701, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, 40А, код 30032555) 8 934 (вісім тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн. 06 коп. інфляційних нарахувань, 1 007 (одна тисяча сім) грн. 23 коп. 3% річних, та 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.В решті позову Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" Здолбунівської міської ради відмовити в задоволенні.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17 березня 2017 року.

Суддя Марач В.В.