Рішення № 65381424, 15.03.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.03.17р. Справа № 904/1730/17

За позовом Corporate "Falcon Internation LLС" (Компанія "Фелкон Інтернешнл ЛЛС") (Arcansas, USA)

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно з контрактом № 16-0266-12 від 18.02.2016 у загальному розмірі 183 193,58 євро, що становить за офіційним курсом НБУ 5 272 824 грн. 17 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Белікова К.Г. - представник (довіреність № 01 від 05.03.2017)

Бондар В.В. - представник (генеральна довіреність від 13.12.2016)

від відповідача: Захарченко О.В. - юрисконсульт першої категорії (довіреність № 20

від 31.01.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Corporate "Falcon Internation LLС" (Компанія "Фелкон Інтернешнл ЛЛС") (далі - позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар згідно з контрактом № 16-0266-12 від 18.02.2016 у загальному розмірі 183 193,58 євро, що становить за офіційним курсом НБУ 5 272 824 грн. 17 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 159 761,32 Євро - основний борг;

- 19 043,55 Євро - інфляційні втрати;

- 4 388,71 Євро - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за контрактом № 16-0266-12 від 18.02.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 29.02.2016 та 01.03.2016 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 159 761,32 Євро. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня 2016 року по січень 2017 року у сумі 19 043,55 Євро та 3% річних за період прострочення з 22.03.2016 по 20.02.2017 у сумі 4 388,71 Євро.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.03.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 15586/17 від 15.03.2017), в якому він визнав наявність основного боргу перед відповідачем у сумі 159 761,32 Євро, а також визнав вимоги в частині стягнення 3% річних. Проти задоволення вимог щодо стягнення інфляційних втрат відповідач заперечував, посилаючись на те, що офіційний індекс інфляцій, що визначається Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, а не і іноземної валюти. Отже, вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 19 043,55 Євро є неправомірними. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців, посилаючись на те, що за підсумками 2016 року розмір збитків його підприємства склав 2 717 065 тис. грн., крім того, розмір невідшкодованого державою сум податку на додану вартість складає 1 431 334 976 грн. 49 коп. Вказані обставини, як вказує відповідач, ускладнюють виконання рішення суду одним платежем.

У судове засідання 15.03.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 15.03.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.03.2017 позовні вимоги позивача визнав лише частково, просив суд врахувати доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Також, представник відповідача просив суд задовольнити його клопотання про розстрочку виконання рішення суду на 6 місяців. Крім того, представник відповідача у судовому засіданні 15.03.2017 наголошував на тому, що подана ним заява про розстрочку виконання рішення суду є такою, що направлена на фактичне та повне виконання рішення суду, його дії підтверджують, що він не ухиляється від виконання свого обов'язку перед позивачем, визнає наявність заборгованості, але просить суд під час вирішення питання про розстрочку врахувати його матеріальні інтереси та фінансовий стан.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання про розстрочку виконання рішення суду, посилаючись на те, що така тривала розстрочка негативно вплине на його фінансовий стан, а також вказував на те, що прострочення відповідача на теперішній час складає більше року.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 15.03.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.03.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 18.02.2016 між Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - покупець, відповідач) та Corporate "Falcon Internation LLС" (Компанія "Фелкон Інтернешнл ЛЛС") (далі - постачальник, позивач) було укладено контракт № 16-0266-12 (далі - контракт, а.с.14-20), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує на умовах поставки:

- DAP - ст. Правда Придніпровської залізниці, м. Дніпродзержинськ, Україна, код станції 451701, (Інкотермс 2010) - при поставці залізничним транспортом;

- DAP - ПАТ "Дніпровський меткомбінат", м. Дніпродзержинськ, Україна, (Інкотермс 2010 - при поставці автомобільним транспортом, феросплави, іменовані надалі "Продукція", номенклатура, кількість, ціна, строки постачання, якісні характеристики, якої зазначені в специфікаціях, що є невід'ємною частиною контракту (пункт 1.1. контракту).

У пункті 12.5. контракту сторони визначили, що контракт набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2016. Дію контракту може бути подовжено за взаємною згодою сторін. Припинення строку дії контракту не звільняє сторони від повного виконання своїх зобов'язань по ньому.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного контракту сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з нормами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункті 3.5. контракту сторони погодили, що строк поставки зазначається у специфікаціях до контракту, які є його невід'ємними частинами.

В розділі 2 контракту сторони визначили ціну та загальну суму контракту, зокрема вказали:

- ціна на продукцію визначається в євро на умовах: DAP - ст. Правда Придніпровської залізниці, м. Дніпродзержинськ, Україна, код станції 451701, (Інкотермс 2010) - при поставці залізничним транспортом; DAP - ПАТ "Дніпровський меткомбінат", м. Дніпродзержинськ, Україна, (Інкотермс 2010 - при поставці автомобільним транспортом, у специфікаціях до контракту, які є його невід'ємними частинами. Вартості пакування і маркування включені до вартості продукції (пункт 2.1. контракту);

- загальна сума контракту складається із сум специфікацій, доданих до контракту, і на момент підписання складає 51 800,00 євро. Валюта контракту - Євро (пункт 2.2. контракту);

- після підписання відповідних специфікацій до контракту ціни на товар є твердими і не підлягають зміні в межах дії відповідної специфікації (пункт 2.3. контракту).

У розділі 3 контракту сторони погодили умови поставки, а саме:

- продавець поставляє продукцію на умовах: DAP - ст. Правда Придніпровської залізниці, м. Дніпродзержинськ, Україна, код станції 451701, (Інкотермс 2010) - при поставці залізничним транспортом; DAP - ПАТ "Дніпровський меткомбінат", м. Дніпродзержинськ, Україна, (Інкотермс 2010 - при поставці автомобільним транспортом, відповідно до специфікацій контракту, які є його невід'ємними частинами (пункт 3.1. контракту);

- датою поставки вважається: при поставці залізничним транспортом: дата календарного штемпеля станції Правда Придніпровської залізниці на залізничній накладній; при поставці автомобільним транспортом: дата календарного штемпеля Дніпропетровської митниці на автотранспортній накладній (пункт 3.7.контракту);

- право власності на продукцію переходить від продавця до покупця з дати поставки (пункт 3.8. договору).

Так, до контракту сторонами було підписано, зокрема, специфікацію № 2 від 19.02.2016, в якій сторони визначили найменування продукції, її кількість , ціну, загальну вартість, а також умови поставки та оплати, зокрема:

- загальна вартість специфікації: 161 800,00 евро

- умови поставки: DAP - ст. Правда Придніпровської залізниці, м. Дніпродзержинськ, Україна, код станції 451701, (Інкотермс 2000) - при поставці залізничним транспортом; DAP - ПАТ "Дніпровський меткомбінат", м. Дніпродзержинськ, Україна, (Інкотермс 2010 - при поставці автомобільним транспортом;

- строк поставки - протягом 20 календарних днів з моменту направлення продавцем заявки покупцеві;

- форма оплати: 100% оплати протягом 20 календарних днів з дати поставки за фактично поставлену продукцію, з урахуванням документально підтверджених нестач (а.с.22).

Відповідно до пункту 8.2. контракту приймання за якістю здійснюється відповідно до сертифікату якості, виданому заводом- виробником або незалежною експертною виробником або незалежною експертною організацією, за кількістю - відповідно до товарно-транспортної накладної. Продукція, яка не пройшла передбачену даним контрактом обов'язкову процедуру приймання, не може бути використана. Послуги незалежною експертної організації оплачує винна сторона.

Так, на виконання умов контракту, 29.02.2016 та 01.03.2016 позивач здійснив поставку узгодженої у специфікації № 2 продукції відповідачу на загальну суму 159 761,32 Євро, що підтверджується наступними міжнародними товарно-транспортними накладними:

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 0001710 на перевезення 21,82 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.24);

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 043611 на перевезення 21,94 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.26);

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 0771436 на перевезення 21,94 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.28);

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 0771447 на перевезення 21,90 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.31);

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 313342 на перевезення 21,94 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.33);

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 313345 на перевезення 21,90 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.35);

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 0830134 на перевезення 21,90 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.37);

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 0830165 на перевезення 22,10 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.39);

- міжнародною товарно-транспортною накладною А № 0830149 на перевезення 22,04 т продукції, що розмитнений Дніпропетровською митницею 29.02.2016 (а.с.41).

Суд зауважує, що продукція, визначена у специфікації № 2 у повній мірі відповідає продукції, що була поставлена згідно з вказаними накладними, а отже, судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови контракту.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, надані до суду накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем продукції від позивача.

Крім того, у пункті 8.4. контракту сторони визначили, що претензії повинні бути пред'явлені в письмовій формі:

- щодо якості продукції - протягом 45 календарних днів з дати поставки;

- щодо кількості продукції - протягом 30 календарних днів з дати поставки.

Так, в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо якості або кількості продукції.

В той же час, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення розрахунків, а саме:

- порядок здійснення платежів за даним контрактом, обумовлюється в специфікаціях до контракту, які є його невідомими частинами; - валюта платежу - Євро (пункт 4.1. контракту);

- датою оплати продукції вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця (пункт 4.4. контракту).

Як було вказано вище, у специфікації № 2 сторони уточнили умови оплати і погодили, що поставлена по даній специфікації продукція підлягає оплаті в такому порядку: 100% оплати протягом 20 календарних днів з дати поставки за фактично поставлену продукцію, з урахуванням документально підтверджених нестач (а.с.22).

В оплату поставленої 29.02.2016 та 01.03.2017 продукції позивач виставив відповідачу:

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/011 від 22.02.2016 на оплату 21,94 т продукції, загальною вартістю 17 652,38 євро (а.с.23);

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/012 від 22.02.2016 на оплату 21,94 т продукції, загальною вартістю 17 749,46 євро (а.с.25);

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/013 від 22.02.2016 на оплату 21,94 т продукції, загальною вартістю 17 749,46 євро (а.с.27);

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/015 від 23.02.2016 на оплату 21,90 т продукції, загальною вартістю 17 717,10 євро (а.с.30);

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/016 від 24.02.2016 на оплату 21,94 т продукції, загальною вартістю 17 749,46 євро (а.с.32);

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/017 від 24.02.2016 на оплату 21,90 т продукції, загальною вартістю 17 717,10 євро (а.с.34);

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/018 від 24.02.2016 на оплату 21,90 т продукції, загальною вартістю 17 717,10 євро (а.с.36);

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/019 від 24.02.2016 на оплату 22,10 т продукції, загальною вартістю 17 878,90 євро (а.с.38);

- комерційний інвойс No. FE/2016/02/020 від 24.02.2016 на оплату 22,04 т продукції, загальною вартістю 17 830,36 євро (а.с.40).

При цьому, отриманий 29.02.2016 та 01.03.2016 товар відповідачем оплачений у строки, визначені в специфікації № 2, не був, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 159 761,32 Євро. Вказане і є причиною спору.

Під час вирішення даного спору судом враховано, що у додатковій угоді № 1 від 12.10.2016 до контракту № 16-02666-12 від 18.02.2016, сторони дійшли згоди пункт 11.2. розділу 11 контракту "Арбітраж" викласти у наступній редакції: якщо сторони даного контракту протягом 30 днів з дати проведення перших договорів не можуть прийти до згоди при виникненні спірних питань щодо виконання положень даного контракту, спір підлягає розгляду в компетентному судовому органі на території із застосуванням законодавства країни за місцезнаходженням покупця.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані накладні містять чітко зазначений вид продукції та його кількість.

Таким чином, надані до суду накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем продукції від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у специфікації порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище накладними настав, з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України (по накладним від 29.02.2016) - 21.03.2016.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений в період з 13.04.2016 по 02.11.2016 товар в сумі 159 761,32 Євро.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати поставленого позивачем 29.02.2016 та 01.03.2016 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності залишку боргу сумі 159 761,32 Євро, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги позивача в частині вказаного боргу, з приводу чого суд зазначає таке.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи.

Відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Дії відповідача в частині визнання боргу у сумі 159 761,32 Євро не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, з огляду на що господарський суд приймає в цій частині визнання позову відповідачем.

Відповідно до пункту 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/369 від 29.06.2010 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 192, частина 3 статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд при прийнятті рішення стягнути заборгованість в іноземній валюті - Євро.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 159 761, 32 Євро визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору (специфікацій), позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з квітня 2016 року по січень 2017 року у сумі 19 043,55 Євро та 3% річних за період прострочення з 22.03.2016 по 20.02.2017 у сумі 4 388,71 Євро.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини 1,2 статті 192 Цивільного кодексу України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

В постанові Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 від 02.07.2014 зроблено висновок про те, що у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню як пеня, штраф, неустойка, проценти так і виплати, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Також, Верховний Суд України у своєму листі від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" роз'яснив, що беручи до уваги правову природу трьох процентів річних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, як особливої міри відповідальності, правильною є практика судів, які стягують їх виключно в національній валюті України - гривні.

Разом з тим частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-474цс16 та від 01.03.2017 у справі № 761/1617/15-ц.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи вказане, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 19 043,55 Євро безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору (специфікацій), позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 22.03.2016 по 20.02.2017 у сумі 4 388,71 Євро.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини 2 статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29.12.2000 № 520, та іншими документами.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з частинами 1 та 2 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 192, частина 3 статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет № 15-93).

При цьому стаття 625 Цивільного кодексу України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.

Крім того, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, так само слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 Цивільного кодексу України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 759/332/15-ц.

Враховуючи вказане, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 4 388,71 Євро безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, на покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З приводу заявленого у відзиві на позовну заяву клопотання про розстрочку виконання рішення суду на 6 місяців, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з пунктом 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до пункту 7.2. вказаної Постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.03.2017 наголошував на тому, що подана ним заява про розстрочку виконання рішення суду є такою, що направлена на фактичне та повне виконання рішення суду, його дії підтверджують, що він не ухиляється від виконання свого обов'язку перед позивачем, визнає наявність заборгованості, але просить суд під час вирішення питання про розстрочку врахувати його матеріальні інтереси та фінансовий стан.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання про розстрочку виконання рішення суду, посилаючись на те, що така тривала розстрочка негативно вплине на його фінансовий стан, а також вказував на те, що прострочення відповідача на теперішній час складає більше року.

Відповідно до статті 33 Господарського просувального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час прийняття рішення по заявленому відповідачем клопотанню, суд виходить із наступного:

- як вбачається зі Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за 2016 рік за підсумками 2016 року розмір збитків підприємства відповідача склав 2 717 065 тис. грн.;

- відповідно до інформації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби розмір невідшкодованого державою сум податку на додану вартість складає 1 431 334 976 грн. 49 коп.;

- подану відповідачем заяву про розстрочку виконання рішення суд розглядає, як таку, що направлена на фактичне та повне виконання рішення суду, а дії відповідача підтверджують, що він не ухиляється від виконання свого обов'язку перед позивачем, визнає наявність заборгованості, але просить суд під час вирішення питання про розстрочку врахувати його матеріальні інтереси та фінансовий стан.

Так, судом було описано вище обставини, що підтверджують неможливість негайного повного виконання рішення суду відповідачем. Крім того, суд вважає вказані обставини виключними та такими, що є підставою для застосування норм статті 83 Господарського процесуального кодексу України з метою уникнення негативних наслідків неплатоспроможності боржника для можливості подальшого реального виконання рішення суду у повному обсязі.

Стосовно матеріального інтересу позивача суд відзначає, що розстрочення виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області у даній справі матиме наслідком гарантоване щомісячне надходження грошових коштів від Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" на рахунок Corporate "Falcon Internation LLS" (Компанія "Фелкон Інтернешнл ЛЛС").

При цьому, суд прийшов до висновку щодо необхідності часткового задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду, оскільки, як вказував позивач, підприємство позивача на даний час також знаходиться у достатньо складному фінансово-економічному стані. Крім того, враховуючи наявність інфляційних процесів в економіці держави, суд приходить до висновку, що розстрочення виконання рішення суду на шість місяців може понести негативні наслідки для позивача, а також не буде адекватним за існуючих обставин справи.

Проаналізувавши заяву про розстрочку виконання рішення суду, та враховуючи те, що заявником надано докази на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або унеможливлюють його виконання, скрутне матеріальне становище боржника, з метою реального виконання рішення суду у даній справі, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду та розстрочити його виконання на два місяці рівними частинами.

Пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Клопотання Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про розстрочку виконання рішення суду задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вулиця Соборна, будинок 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Corporate "Falcon Internation LLС" (Компанії "Фелкон Інтернешнл ЛЛС") (500 Main street, Suite A, North Little Rock, AR 72114, United States of America; номер реєстрації 100181155) 159 761, 32 Євро - основного боргу, розстрочивши виконання рішення наступним чином:

до 15.04.2017 - 79 880,66 Євро;

до 15.05.2017 - 79 880,66 Євро.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вулиця Соборна, будинок 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Corporate "Falcon Internation LLС" (Компанії "Фелкон Інтернешнл ЛЛС") (500 Main street, Suite A, North Little Rock, AR 72114, United States of America; номер реєстрації 100181155) 68 975 грн. 67 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.2017.

Суддя Ю.В. Фещенко