Рішення № 65380778, 06.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про звільнення садового будинку та земельної ділянки та усунення перешкод у здійсненні права власності на об'єкти нерухомості, та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням,-

за апеляційними скаргами

ОСОБА_1

ОСОБА_3, ОСОБА_4

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року

в с т а н о в и л а:

Справа № 755/22045/14-ц № апеляційного провадження № 22-ц/796/1474/2017Головуючий у суді першої інстанції: О.В.ГавриловаДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які діють у своїх інтересах та як законні представники своїх малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, звільнити належний їй на праві власності садовий будинок АДРЕСА_1, та не чинити їй перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном, мотивуючи тим, що відповідачі створюють для неї неможливі умови для проживання в зазначеному будинку, провокують скандали, конфлікти, ображають її, висловлюють на її адресу нецензурні слова, застосовують до неї фізичну силу, погрожують вбивством, а також погрожують спалити садовий будинок в разі їхнього виселення із зазначеного будинку. Вказала, що вона є членом садівничого товариства «Золотий Ренет», власником земельної ділянки АДРЕСА_1, де з осені 2008 року тимчасово проживає сім'я її дочки ОСОБА_4 - чоловік дочки ОСОБА_3, їх діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Її дочці ОСОБА_4 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2, де крім ОСОБА_4 зареєстровані та мають постійне місце проживання її діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Чоловік дочки - ОСОБА_3 зареєстрований та має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3. Крім того, родині ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності належить трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4. ОСОБА_1 зазначила, що вона, як власник зазначеного будинку та земельної ділянки, дозволила дочці тимчасово пожити в зазначеному садовому будинку. З 2009 року між нею та відповідачами почались постійні сварки щодо користування будинком АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 перешкоджає їй в користуванні її побутовою технікою та телевізором. Під час приготування позивачем їжі, викидає пательню, каструлі і продукти, разом з ОСОБА_4 перешкоджають в користуванні гаражем та земельною ділянкою. Позивач вказала, що страждає на серцево-судинні захворювання, гіпертонію ІІ ступеню, стан її здоров'я після скандалів різко погіршується. Вона неодноразово зверталась до Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві, викликала міліцію в період скандалів, а 05.04.2014 року ОСОБА_3 спричинив їй тілесні ушкодження. Також у зв'язку із погіршенням стану здоров'я після вчинення відповідачами фізичного та психологічного насильства, вона була вимушена неодноразово викликати швидку медичну допомогу. На підставі її заяв до Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві від 05.04.2014р., від 16.05.2014р., від 17.07.2014р., слідчим відділом Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві розпочато кримінальні провадження №12014100040004085 та №12041000400009087 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 125 КК України. 30.04.2014р. вона направила цінними листами з повідомленням письмові заяви відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення їх разом із дітьми з будинку АДРЕСА_1 до 01 червня 2014 року. Вищезазначені поштові відправлення були отримані відповідачами 15.05.2014р., проте її вимоги щодо виселення з садового будинку відповідачі ігнорують, продовжують створювати їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 систематично порушують правила співжиття, яке має вираз у вчиненні фізичного та психічного насильства відносно неї, чинять їй перешкоди в користуванні рухомим та нерухомим майном. Тому вона вимушена звернутися до суду з даним позовом. Правовими підставами позову визначені положення ст. 15, 16, 317, 321, 386, 391 ЦК України.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням. Відповідачі просять суд визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та їх малолітніми дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, право користування будинком АДРЕСА_1. Вимоги зустрічного позову мотивовували тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок по АДРЕСА_1. Після народження доньки батьки ОСОБА_4 заселили останню разом з донькою у вищезазначений будинок, а в 2008 році, за згодою батьків ОСОБА_4, у вказаний будинок також вселився ОСОБА_3 У 2009 році помер батько ОСОБА_4 - ОСОБА_8, ОСОБА_1 переїхала до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вони стали проживати разом у спірному будинку. Після смерті батька ОСОБА_4 - ОСОБА_8, ОСОБА_1 запропонувала донці не вступати в право спадкування частини вказаного будинку та квартири, яка знаходилась по АДРЕСА_5, та належала померлому батьку ОСОБА_4 - ОСОБА_8, в обмін на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх діти будуть на рівні з ОСОБА_1 користуватись усім будинком та прибудинковими спорудами, які є на подвір'ї будинку. В 2013 році ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що більше не бажає проживати з ними, і що вони разом з дітьми можуть залишатись проживати у будинку, але, при цьому, мають віддати їй для проживання квартиру по АДРЕСА_2, яка на той час належала на праві власності ОСОБА_4, на що останні погодилися. У грудні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знайшли приміщення по АДРЕСА_4, та, для того, щоб придбати його, взяли грошові кошти в борг та банківський кредит. Після підписання кредитної угоду та повідомлення про це ОСОБА_1, остання заявила, що не збирається переїжджати в квартиру по АДРЕСА_2, і що бажає, щоб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із дітьми виселились з її будинку. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 висловили своє бажання залишитись проживати у будинку, оскільки діти відвідують навчальні заклади поряд з місцем проживання. З цього моменту ОСОБА_1 почала створювати та провокувати конфлікти з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх дітьми, телефонувати до міліції, неправдиво повідомляючи про застосування насильства, образ, перешкод у користуванні її майном. В квітні 2014 року ситуація в родині різко погіршилась. ОСОБА_1, крім провокації конфліктів, почала виганяти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з дітьми з будинку, викидала речі. Увесь час, протягом якого сторони проживають в садовому будинку, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сплачують рахунки за електроенергію, інші комунальні послуги, жодним чином не завдають шкоди будинку, дбайливо ставляться до самого будинку і до надвірних будівель. Всі поточні ремонтні роботи, необхідні для підтримання придатного для проживання стану будинку, для благоустрою та покращення будинку, проводяться за їх рахунок. На сьогоднішній день ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усвідомлюють, що ОСОБА_1 намагається створити їм неможливі умови для проживання, з метою виселення. При цьому, на даний момент родині ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з двома малолітніми дітьми немає куди виїхати, адже квартира АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_4, не придатна для проживання, квартиру АДРЕСА_2, в яку відмовилась вселятись відповідач, продана більше року тому, оскільки позивачам потрібно було повернути частину боргу, загальна сума якого становила 87000 доларів США. Крім того, на виконання домовленостей з ОСОБА_1 по звільненню квартири на АДРЕСА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимушені були для купівлі іншого придатного для офісу приміщення, позичати кошти в доларах США, які необхідно повертати, що є важким тягарем для родини з двома дітьми. У власності ОСОБА_3 знаходиться земельна ділянка АДРЕСА_6, але будівництво будинку тільки розпочалося, закінчення будівництва планується в кінці 2018 року. Через необхідність повернення боргу, скрутне матеріальне становище, орендувати жиле приміщення на даний час сім'я відповідачів не має можливості. Придатність будинку АДРЕСА_1, для цілорічного проживання та відповідність його вимогам діючих будівельних норм, встановлених для житлових будинків, підтверджується звітом експерта. Крім того, в Акті обстеження житлових умов №15 від 09.02.2016 року, виконаного завідуючою сектора Служби у справах дітей Дніпровської РДА, також встановлена придатність житла для цілорічного проживання в ньому малолітніх дітей. При цьому, наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на законних підставах та зі згоди власника будинку почали проживати однією сім'єю з ОСОБА_1, їх пов'язував спільний побут, вони сумлінно виконують свої обов'язки по утриманню та дбайливому ставленню до будинку, постійно проживають в ньому протягом вже майже десяти років, іншого придатного для проживання житла не мають, єдиним справедливим способом захистити гарантоване Конституцією право на житло вони вважають визнання в судовому порядку їх права та права їх малолітніх дітей на користування даним будинком, принаймні до завершення будівництва та ремонту в майбутньому власному будинку. Правовими підставами позову визначені положення ст. 9, 32, 34, 39, 45, 46, 64, 145, 156 ЖК Української PCP, ст.379, 405 ЦК України, ст.3 СК України.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про звільнення садового будинку та земельної ділянки та усунення перешкод у здійсненні права власності на об'єкти нерухомості задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні її майном - садовим будинком АДРЕСА_1.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про зобов'язання відповідачів разом з їх дітьми звільнити належний їй на праві власності садовий будинок та земельну ділянку скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні її позовних вимог про зобов'язання відповідачів разом з їх дітьми звільнити належний їй на праві власності садовий будинок та земельну ділянку не взяв до уваги ту обставину, що відповідачі є окремою родиною, не ведуть з нею спільне господарство, мають окремий бюджет. У відповідачів є власне житло - трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4, яка використовується як офіс. З 2009 року стосунки з відповідачами є конфліктними, вони перешкоджають володіти, користуватися, розпоряджатися належною її власністю. Також зазначила, що відповідачі не зареєстровані за адресою: по АДРЕСА_1. Малолітні діти також не зареєстровані за цією адресою. Будь -яких договорів щодо користування вказаним садовим будинком між сторонами не укладалося, вона лише надала ім. дозвіл на тимчасове проживання в даному будинку. А відтак вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволення позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову подали апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи просять рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 та в частині відмов їм у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову, та про відмову у задоволенні первісного позову у повному обсязі.

Зазначили, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції взяв до уваги покази свідків позивача, які є її ріднею, а тому є зацікавленими особами та їх покази не можуть прийматися судом як об'єктивні. Разом з тим суд не відобразив у рішенні покази свідків, які вказували на проживання позивача з відповідачами однією сім'єю до початку 2014 року та ведення спільного господарства. Твердження суду про наявність будь - яких кримінальних проваджень відносно відповідачів є необґрунтованими та юридично не коректними, адже зазначені у рішенні суду кримінальні провадження були закриті за відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні зустрічного позову не взяв до уваги ту обставину, що припинення сімейних відносин з власником будинку, у відповідності до положень чинного законодавства не позбавляє відповідачів права користування займаним приміщенням.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримали подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу, просили її задовольнити з викладених підстав. Заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, просили її відхилити.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 у суді апеляційної інстанції просили задовольнити подану ними апеляційну скаргу з викладених підстав. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 просили відхилити як необґрунтовану.

Представник третьої особи ОСОБА_5 просила суд апеляційної інстанції ухвалити рішення з урахуванням інтересів малолітніх дітей.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Так, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про зобов'язання відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні належним їй майном - садовим будинком АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив їх доведеності, законності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником садового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 20.03.2006 року та державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 27.02.2009 року, з цільовим призначенням - для ведення садівництва. Даний садовий будинок відповідає нормативам, встановленим для житлових будинків, та фактично є дачним будинком, призначеним для використання протягом року з метою позаміського відпочинку, згідно ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», отже є житловим будинком в розумінні ст. 380 ЦК України.

Факт знаходження на земельній ділянці АДРЕСА_1 надвірних будівель сторонами визнається та не оспорюється.

Відповідно до обставин справи, у зазначеному садовому будинку з 2008 року, з дозволу власника ОСОБА_1 без визначення строку, проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та їх малолітні діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ОСОБА_7 - з народження у 2009 році).

Висновки суду щодо негативних стосунків позивача та відповідачів, які тривалий час, з 2013 року склалися між сторонами ґрунтуються на показаннях свідків, допитаних у судовому засіданні та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами - численними зверненнями як позивача, так і відповідача ОСОБА_4 до правоохоронних органів з приводу конфліктів між сторонами, проведення перевірок щодо викладених у заявах обставин.

Так, суд дійшов до беззаперечного висновку, що як самі по собі конфліктні відносини між сторонами, так і конкретні дії відповідачів, у тому числі їх незадоволення тим, що ОСОБА_1 запрошує до себе в гості інших осіб, з іншого боку проживання у будинку, без дозволу власника, родичів відповідача ОСОБА_3, які знаходяться в будинку та користуються власністю ОСОБА_1, що безумовно перешкоджає останній у вільному користуванні нею своїм майном, свідчать про наявність та створення відповідачами перешкод ОСОБА_1 у користуванні нею належним їй на праві власності майном - садовим будинком та земельною ділянкою.

Законом визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має наперед встановленого значення.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Отже, суд першої інстанції враховуючи характер спірних правовідносин обґрунтовано взяв до уваги показання свідків, яких було допитано у судовому засіданні.

Суд, оцінивши зібрані під час розгляду даної справи докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі перешкоджають ОСОБА_1 у вільному користуванні належним їй майном (садовим будинком та земельною ділянкою) та створюють їй перешкоди у користуванні цим майном.

Посилання ОСОБА_4, ОСОБА_3 на необ'єктивність показань свідків, колегією судів відхиляються, оскільки судом були допитані свідки як з боку позивача, так і з боку відповідачів. Та обставина, що свідки є родичами позивача не спростовує правдивість їх показань та не є підставою вважати їх показання необ'єктивними виходячи із того, що позивач та відповідач ОСОБА_4 є матір'ю та дочкою, відповідно свідки є родичами і відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_3 є зятем позивача, діти відповідачів є онуками позивача, спір виник з приводу майна, яке належить позивачці на праві власності.

Разом з тим, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги відповідачів щодо посилання суду на кримінальні провадження відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки таких конкретних посилань рішення суду не містить. Суд першої інстанції у своєму рішенні лише посилається на численні звернення до правоохоронних органів як позивача, так і відповідача ОСОБА_4, а також на характер цих звернень, що підтверджує конфліктність відносин, які склались між сторонами по справі. Самі відповідачі не оспорюють того, що між ними та ОСОБА_1 склались негативні відносини.

Зазначаючи про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за ними та їх малолітніми дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, права користування будинком АДРЕСА_1, суд першої інстанції вірно вважав, що задоволення зустрічного позову фактично може призвести до порушення фундаментального права власності ОСОБА_1, захист якого, серед іншого, здійснюється державою, та суперечитиме засадам цивільного законодавства, у тому числі справедливості та розумності.

Як вбачається, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при правовому обґрунтуванні зустрічного позову посилаються на положення ст. 9, 32, 34, 39, 45, 46, 64, 145, 156 ЖК Української PCP, ст.379, 405 ЦК України, ст.3 СК України, що взагалі не стосуються спірних правовідносин у даній справі та не регулюють їх.

Так, право на житло є одним з найголовніших невід'ємних прав особи, яке проголошується 47 Конституції України.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України, на яку також посилаються ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при правовому обґрунтуванні зустрічних позовних вимог, ніхто не може бути виселений із займаного готового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української PCP передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. ОСОБА_1 надала дозвіл на тимчасове проживання відповідачів в її будинку. Угоди про те, що відповідачі вселились до спірного будинку, як члени сім'ї його власника, на постійне проживання не існує. ОСОБА_1 не визнає за відповідачами право користування спірним будинком, посилаючись на те, що вона не проживала с ними однією сім'єю, що відповідачі є тимчасовими мешканцями в її будинку, що вони разом з дітьми мають інше житло в м. Києві, яке належить їм на праві власності та на праві користування, де зареєстровані відповідачі та їх малолітні діти.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним господарством, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно з ч.2 ст. 64 ЖК Української PCP, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Однак, суд першої інстанції достовірно встановив, що ОСОБА_4 перестала бути членом сім'ї ОСОБА_1 з часу, коли створила власну сім'ю, зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, а їх малолітні діти відповідно є членами сім'ї ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Отже, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не є членами сім'ї ОСОБА_1 як в розумінні сімейного, так і житлового законодавства України, тому не є особами, визначеними ч.1 ст. 156 ЖК Української PCP. Встановлено відсутність фактичних сімейних відносин між сторонами, укладення будь - якого договору щодо користування садовим будинком та земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Частина 1 ст. 58 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Разом з тим, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами як спільне (постійне чи періодичне) проживання сторін, так і пов'язаність їх з ОСОБА_1 спільним господарством (ведення такого), спільного бюджету чи наявністю взаємних прав та обов'язків. Таких доказів не було надано ними і під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Крім того, відповідачі мають своє власне житло, яке належить їм на праві власності, а ОСОБА_3 та малолітні діти відповідачів мають власне житло, яке належить їм на праві користування.

Ті обставини, що ОСОБА_4 не прийняла спадщину після смерті батька, що власна квартира відповідачів використовується під офіс та не придатна для проживання, що відповідачі мають кредитні зобов'язання, що в квартирі, де зареєстровані діти відповідачів проживає велика кількість осіб не свідчать про виникнення у відповідачів та їх малолітніх дітей права користування спірним будинком, який належить позивачці на праві власності. Відповідачі, у відповідності до вимог ст. 98 ЖК України, є тимчасовими мешканцями зазначеного будинку і мали право користуватись ним до того часу, доки надавала їм такий дозвіл власник будинку.

Отже, суд першої інстанції дійшов законного висновку відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за ними та їх малолітніми дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, права користування будинком АДРЕСА_1 з наведених вище підстав.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, та в цій частині висновки суду першої інстанції не спростовують.

Проте колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідачів, які діють у своїх інтересах та як законні представники своїх малолітніх дітей, звільнити садовий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, з огляну на наступне.

Підставою для відмови в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 слугувало недопущення судом порушення прав малолітніх дітей на належні умови їх проживання.

Проте такі висновки суду суперечать нормам закону та наявним у матеріалах справи доказах.

Так, судом безпідставно взяті до уваги обставини навмисного, незаконного погіршення умов проживання дітей відповідачів та начебто неможливість відповідачів забезпечити належні умови життя та проживання своїх дітей.

Судом не було враховано те, що ОСОБА_4 на праві власності на день подання первісного позову - 18.08.2014 р. належала двокімнатна квартира загальною площею 58 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, в якій крім ОСОБА_4 були зареєстровані та мали постійне місце проживання її малолітні діти. Продаж даної квартири відбувся вже під час розгляду судом даної справи.

Доводи відповідачів про неможливість їхнього проживання в трьохкімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_4, яка належить родині ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності через те, що там відсутні умови проживання для дітей не є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідачів звільнити садовий будинок та земельну ділянку.

Небажання відповідачів створювати відповідні умови для проживання своїх дітей в належній їм на праві власності трикімнатній квартирі не є підставою для відмови ОСОБА_1 в позові про зобов'язання відповідачів звільнити будинок та земельну ділянку.

Між тим, ОСОБА_3 та малолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3. Зазначену обставину суд першої інстанції також не врахував та не взяв до уваги, що дітям на праві користування належить ще і зазначена квартира.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Згідно положень частин 1 - 3 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Захист найвищих інтересів дитини є безумовним пріоритетом держави.

Але, при цьому слід зазначити, що інститут права власності є також одним із вагомих та найголовніших основ та засад цивільних права, законом чітко визначений та встановлений порядок набуття, користування та розпорядження правом власності. Це право є непорушним та підлягає захисту в разі його порушення (ст.321 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи власником садового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами, які містяться в матеріалах справи. Даний факт визнався відповідачами у справі.

Батьки малолітніх дітей діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками іншої квартири. Діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3, разом з їхнім батьком ОСОБА_3

За наведених обставин є необґрунтованим та незаконним висновок суду про обов'язок держави щодо захисту прав малолітніх дітей шляхом порушення права власності іншої особи.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 60, 213, 214 ЦПК України щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи і дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для зобов'язання відповідачів звільнити будинок і земельну ділянку, які належать позивачці на праві власності.

Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідачі, які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей звільнити садовий будинокне може бути залишене в силі, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині з наведених підстав. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, звільнити садовий будинок АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: