Постанова № 65380231, 16.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6554/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Стеценко О.О.,

судді - Бжассо Н.В.,

судді - Кравченко М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - Відповідач-1, або ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Відповідач-2, або ГУ ДМС України в Одеській області) про скасування наказу ДМС України № 193 від 21.07.2016 року частині скасування рішення відділу ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 28.07.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1, визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року, серії НОМЕР_2 від 15.05.2007 року, серії НОМЕР_3 від 11.09.2008 року, які були видані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області здійснити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 11.08.2008 року у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку.

Свої вимоги Позивач обґрунтував наступними доводами.

Так, Позивач зазначив, що у зв'язку із досягненням 45-річного віку, в травні 2016 року вона завернулась до ГУ ДМС України в Одеської області із клопотанням щодо обміну посвідки на постійне проживання відповідно до вимог чинного законодавства. Замість отримання посвідки, Позивач отримала копію наказу ДМС України № 193 від 21.07.2016 року, з якого Позивачу стало відомо, що, на підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці СРВ ОСОБА_1 від 25.03.2016 року, її посвідка на постійне проживання визнана недійсною та Позивачу необхідно звернутись до відділу імміграційної роботи ГУ ДМС України в Одеській області та здати посвідку на постійне проживання.

На думку Позивача, у Відповідача-1 не існувало будь-яких правових підстав для прийняття наказу ДМС України № 193 від 21.07.2016 року, оскільки в силу приписів п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» Позивач є особою, яка прибула в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилась проживати в Україні і своєчасно звернулась із заявою про видачу їй посвідки на постійне проживання в Україні, а відтак є такою, що має дозвіл на імміграцію в Україну.

Поряд з цим, Позивач вказує, що проживає в Україні з 1988 року, має родину та двох дітей, народжених в Україні. За таких обставин, прийнятий Відповідачем-1 наказ № 193 від 21.07.2016 року, яким скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Одеській області від 28.07.2003 року про документування посвідкою на постійне місце проживання громадянки Соціалістичної ОСОБА_1 та визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року, серії НОМЕР_2 від 15.05.2007 року, серії НОМЕР_3 від 11.09.2008 року, які були видані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягає скасуванню, а вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 02.03.2017 року, представник Позивача не з'явився, подав до канцелярії суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів (а.с. 148).

В судовому засіданні представник Відповідача-1, який також діє в інтересах Відповідача-2, заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, просив відмовити в його задоволенні з підстав зазначених у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 50-53) да додаткових письмових запереченнях (а.с. 126-129). Так, в письмових запереченнях на позов представник відповідачів зазначив, що 24.10.2002 року Позивач звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області з клопотанням про залишення на постійне проживання в Україні як особа, яка прибула в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишились проживати в Україні і звернулись протягом шести місяців з дня набрання чинності Закону України «Про імміграцію», тобто до 07.02.2002 року, із заявою про видачу їм посвідок на постійне проживання в Україні.

За наслідком розгляду вказаної заяви, 28.07.2003 року ВГІРФО УМВС було прийнято рішення про залишення громадянки СРВ ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні відповідно до пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, терміном дії «безстроково». 11.08.2008 року Позивач була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3, терміном дії - «безстроково».

На підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці СРВ ОСОБА_1 від 25.03.2016 року, наказом ДМС України № 193 від 21.07.2016 року рішення відділу ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 28.07.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1 скасовано, а посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року, серії НОМЕР_2 від 15.05.2007 року, серії НОМЕР_3 від 11.09.2008 року, які були видані Позивачу визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню. Так, на думку відповідачів, обов'язковою умовою набуття дозволу на імміграцію до України за нормами перехідних положень Закону України «Про імміграцію» була необхідність звернення з відповідною заявою протягом шести місяців з дня набрання чинності вищенаведеним Законом, а саме: до 07.02.2002 року. Проте, Позивач звернулась із такою заявою лише 25.06.2003 року, тобто з порушенням вищенаведеного строку більш ніж на рік та чотири місяці. При цьому, Позивачем було пропущено шестимісячний строк звернення як і з дня набрання чинності закону, так і з дня набрання чинності постанови № 1983. Враховуючи, що Позивачем було отримано посвідку на постійне проживання незаконно, на підставі свідомо неправдивих відомостей, підстави для задоволення позову відсутні.

Представник відповідачів зауважив, що у висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці СРВ ОСОБА_1 від 25.05.2016 року співробітником міграційної служби була допущена помилка, а саме: датою звернення вказано 04.02.2002 року, хоча вхідний номер заяви є 5006 від 24.10.2002 року, а відтак дата звернення мала б бути зазначена як 24.10.2002 року.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства в України (далі - КАС України) передбачено, що якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи письмове клопотання представника Позивача, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі приписів ч.6 ст.128 КАС України ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, письмові заперечення Відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

04.02.2002 року Позивач звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про залишення на постійне проживання в Україні як особа, яка прибула в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року (а.с. 56-60).

Зазначену заяву зареєстровано у відділі ВПР та МР УМВС України в Одеській області 24.10.2002 року за вх. № 5006 (а.с. 56).

Разом із поданою заявою, Позивачем були подані наступні документи: копія паспортного документа з перекладом на українську мову (а.с. 61), копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, серії НОМЕР_4, видане 29.05.2001 року міським відділом РАГС Одеського обласного управління юстиції (а.с. 62), довідка про відсутність судимості на території Соціалістичної Республіки Вєтнам (а.с. 65), довідка посольства Соціалістичної Республіки Вєтнам в Україні щодо відсутності заперечень про залишення заявника в Україні на постійне місце проживання в Україні (а.с.66), довідка 3952 від 08.07.2003 року, видана ВАТ «Черкаське хімволокно» про те, що ОСОБА_1 в період з з 13.05.1988 року по 19.03.1991 рік працювала на Черкаському виконавчому об'єднанні «Хімволокно» (а.с. 71).

За наслідком розгляду вказаної заяви, 28.07.2003 року ВГІРФО УМВС було прийнято рішення про залишення громадянки СРВ ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні на підставі пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» (а.с.70) та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, терміном дії «безстроково» (а.с.79).

В серпні 2008 року Позивач звернулась до ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області із заявою про заміну посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із помилкою (а.с. 82) та 11.08.2008 року Позивач була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3, терміном дії - «безстроково».

06.05.2016 року Позивач завернулась до ГУ ДМС України в Одеської області із клопотанням щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку із досягненням 45-річного віку (а.с. 86).

За результатом розгляду поданої заяви, начальником ГУ ДМС України в Одеської області О.Г. Погребняк прийнято рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні на підставі п. 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим наказом Міністерства юстиції № 251 від 28.03.2012 року (а.с. 87).

25.05.2016 року, на підставі додаткової перевірки матеріалів справи щодо залишення громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні, начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 (а.с. 100-102).

Листом № 5/3-6868 від 31.05.2016 року висновок разом з особовою справою Позивача направлено на адресу Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України для підготовки проекту відповідного наказу голови ДМС України (а.с.103).

Листом №8.1/3602-16 від 08.06.2016 року висновок було повернуто ГУ ДМС в Одеській області для приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства з метою подальшого направлення до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України (а.с. 105).

Листом № 5/3-7714 від 22.06.2016 року висновок ГУ ДМС України від 25.05.2016 року на 2 арк. разом з особовою справою Позивача повторно направлено на адресу Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України (а.с.106).

На підставі висновку ГУ ДМС в Одеській області від 25.05.2016 року, 21.07.2016 року ДМС України прийнято Наказ №193 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» (а.с. 109-122), відповідно до п. 22 якого скасовано рішення відділу ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 28.07.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1, визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року, серії НОМЕР_2 від 15.05.2007 року, серії НОМЕР_3 від 11.09.2008 року, які були видані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 153, зворотній бік).

Листом № 5.3-263747 від 05.08.2016 року особову справу ОСОБА_3 ОСОБА_2 Хо повернуто на адресу ГУ ДМС України в Одеській області для вжиття заходів, визначених вищенаведеним наказом (а.с.123).

Листом № 5.3-263747 від 05.08.2016 року Позивача було повідомлено про визнання недійсним посвідки на постійне проживання та зазначено про необхідність Позивачу звернутись до відділу імміграційної роботи ГУ ДМС України в Одеській області та здати посвідку на постійне проживання (а.с. 125).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентує Закон України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 року.

Відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну) посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання встановлений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим наказом Міністерства юстиції № 251 від 28.03.2012 року (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 251).

Відповідно до п. 9 вказаного Порядку № 251 посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25- і 45-річного віку.

Відповідно до п. 15 вказаного Порядку № 251 для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

При цьому, для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1 - 4 і 6 пункту 15 цього Порядку (п. 16 Порядку № 251).

Цим же порядком передбачені підстави для відмови у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається, зокрема, рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Процедуру розгляду заяв про обмін посвідок на постійне та тимчасове проживання встановлено розділом ІV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства юстиції № 681 від 15.07.2013 року (із змінами) (далі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 4.1 Тимчасового порядку встановлено, що обмін посвідки здійснюється в разі наявності підстав, визначених пунктами 14 та 16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Відповідно до п. 4.2 Тимчасового порядку разом із заявою про обмін посвідки (додаток 13) іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів чи підрозділів ДМС за місцем проживання подаються: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 2) посвідка, що підлягає обміну, а в разі її пошкодження чи втрати - довідка про звернення із заявою про втрату посвідки (довідка органів внутрішніх справ з цього питання) у довільній формі; 3) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 4) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 5) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері) (допускається подання фотографій в головних уборах, що не приховують овалу обличчя особи, громадянами, релігійні переконання яких не дозволяють з'являтися перед сторонніми особами без головних уборів, за умови, якщо в їхніх паспортних документах вони зображені в головних уборах).

У разі обміну посвідки на постійне проживання при досягненні іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку документи, зазначені в підпункті 4 пункту 4.2 цього розділу, не подаються.

Відповідно до п. 4.4 Тимчасового порядку прийняті до розгляду заяви обліковуються відповідно в журналі обліку звернень щодо оформлення посвідки на постійне проживання або в журналі обліку звернень щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання, де в графі "Примітки" робиться запис "Обмін".

Відповідно до п. 4.5 Тимчасового порядку працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.

Відповідно до п. 4.6 Тимчасового порядку за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п'ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.

Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві із зазначенням терміну (у разі обміну посвідки на тимчасове проживання), до якого видається посвідка, або про причини відмови в її видачі.

З аналізу вказаних норм, вбачається, що після спливу семиденного строку з дня подачі особою до територіального органу чи підрозділу ДМС України заяви про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку із досягнення нею 45-річного віку, за умови подачі визначених Тимчасовим порядком документів, начальником територіального органу чи підрозділу ДМС України чи його заступником має бути прийнято рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки. При цьому, суд зазначає, що зазначені норми закону є імперативними та не передбачають можливості продовжувати територіальним органом чи підрозділом ДМС України строк розгляду заяви про обмін посвідки на постійне проживання.

Судом встановлено, що 06.05.2016 року Позивач завернулась до ГУ ДМС України в Одеської області із клопотанням щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку із досягненням 45-річного віку (а.с. 86).

Разом із поданим клопотання Позивачем були подані документи, передбачені п. 15 вказаного Порядку № 251 та п. 4.2 Тимчасового порядку.

За результатом розгляду поданої заяви, начальником ГУ ДМС України в Одеської області О.Г. Погребняк прийнято рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні на підставі п. 17 Порядку № 251 від 28.03.2012 року (а.с. 87).

При цьому, суд зазначає, що дата та реєстраційний номер рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні відсутні, конкретну підставу, визначену п. 17 Порядку № 251, для прийняття рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні також не зазначено. Позивача про прийняте рішення проінформовано також не було.

Як встановлено судом, замість ознайомлення Позивача із прийнятим рішенням про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, посадовими особами ГУ ДМС України в Одеській було проведено додаткову перевірку матеріалів справи щодо залишення громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні та 25.05.2016 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 (а.с. 100-102).

Надалі, листом № 5/3-6868 від 31.05.2016 року висновок разом з особовою справою Позивача направлено на адресу Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України для підготовки проекту відповідного наказу голови ДМС України (а.с.103).

На підставі висновку ГУ ДМС в Одеській області від 25.05.2016 року, 21.07.2016 року ДМС України прийнято наказ №193 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» (а.с. 109-122), відповідно до п. 22 якого скасовано рішення відділу ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 28.07.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1, визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року, серії НОМЕР_2 від 15.05.2007 року, серії НОМЕР_3 від 11.09.2008 року, які були видані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 153, зворотній бік).

Як вбачається з висновку ГУ ДМС в Одеській області від 25.05.2016 року, письмових заперечень представника відповідачів, останні вважають Позивача, ОСОБА_1, особою, у якої були відсутні визначені законом підстави для надання Позивачу дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що 04.02.2002 року Позивач звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про залишення на постійне проживання в Україні як особа, яка прибула в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року (а.с. 56-60).

Зазначену заяву зареєстровано у відділі ВПР та МР УМВС України в Одеській області 24.10.2002 року за вх. № 5006 (а.с. 56).

Разом із поданою заявою, Позивачем були подані наступні документи: копія паспортного документа з перекладом на українську мову (а.с. 61), копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, серії НОМЕР_4, видане 29.05.2001 року міським відділом РАГС Одеського обласного управління юстиції (а.с. 62), довідка про відсутність судимості на території Соціалістичної Республіки Вєтнам (а.с. 65), довідка посольства Соціалістичної Республіки Вєтнам в Україні щодо відсутності заперечень про залишення заявника в Україні на постійне місце проживання в Україні (а.с.66), довідка 3952 від 08.07.2003 року, видана ВАТ «Черкаське хімволокно» про те, що ОСОБА_1 в період з з 13.05.1988 року по 19.03.1991 рік працювала на Черкаському виконавчому об'єднанні «Хімволокно» (а.с. 71).

За наслідком розгляду вказаної заяви, 28.07.2003 року ВГІРФО УМВС в Одеській області було прийнято рішення про залишення громадянки СРВ ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні на підставі пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» (а.с.70) та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, терміном дії «безстроково» (а.с.79).

З огляду на зазначене, суд не приймає до уваги твердження відповідачів щодо відсутності у Позивача підстав для надання їй дозволу на імміграцію, оскільки, орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, прийнявши і провівши перевірку відповідних документів, які були надані Позивачем, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону України «Про імміграцію», не виявив та надав Позивачу посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Як встановлено судом, Позивач отримала право на постійне проживання в Україні на підставі абз. 4 п. 4 розділу 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про імміграцію», яким передбачено, що іноземці та оси без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Як вбачається з приписів п. 4 розділу 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про імміграцію», обов'язковою умовою набуття дозволу на імміграцію до України за вищенаведеною нормою була необхідність звернення з відповідною заявою протягом шести місяців з дня набрання чинності вищенаведеним Законом.

Саме зазначеною нормою керувалось ВГІРФО УМВС в Одеській області в 2003 році, надаючи дозвіл на постійне місце проживання Позивачу.

При цьому, факт прибуття Позивача у 1988 році до Української РСР відповідно до Міжурядової Угоди від 02.04.1981 року «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» та її роботи з 13.05.1988 року по 19.03.1991 рік на Черкаському виконавчому об'єднанні «Хімволокно» відповідачами не заперечується.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 28.03.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Судом встановлено, що матеріали особової справи будь-якого подання, всупереч вищевказаним приписам, не містить. Тобто, Відповідачем-2, наявність визначених законом підстав для проведення перевірки правомірності надання Позивачу дозволу на імміграцію та оформлення іноземному громадянину посвідки на постійне проживання в Україні, замість здійснення обміну посвідки, не доведено.

Як вбачається з висновку ГУ ДМСУ України від 25.05.2016 року, що слугував підставою для прийняття ДМС України оскаржуваного наказу, відповідач вважає, що на момент подачі документів у 2002 році Позивач не мала підстав для отримання документів, легалізуючих її положення на території України, оскільки звернення Позивача із заявою про видачу їй посвідки на постійне проживання в Україні відбулось зі спливом строку, передбаченого п. 4 Розділу ІV «Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію».

При цьому, представник відповідачів в письмових запереченнях неодноразово зазначає, що звернення Позивача до органу міграційної служби із заявою відбулось в 2003 році, натомість судом встановлено, що 04.02.2002 року Позивач звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про залишення на постійне проживання в Україні як особа, яка прибула в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року (а.с. 56-60). Зазначену заяву зареєстровано у відділі ВПР та МР УМВС України в Одеській області 24.10.2002 року за вх. № 5006 (а.с. 56). Крім того, сам Відповідач-2 у висновку від 25.05.2016 року визнає факт звернення Позивача до органу міграційної служби 04.02.2002 року.

В письмових запереченнях представник відповідачів наполягає, що зазначення у висновку дати 04.02.2002 є помилкою, проте будь-яких доказів на підтвердження внесення виправлень у висновок від 25.05.2016 року, на підставі якого й було прийнято оскаржуваний наказ ДМС України, до суду не надав.

Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідачів про несвоєчасну подачу Позивачем документів для залишення на постійне проживання в Україні хибними.

З матеріалів особової справи Позивача вбачається, що в 2003 році Позивачу, після проведення перевірки, наданий дозвіл на постійне проживання в Україні на підставі п. 4 Розділу ІV "Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", проте в 2016 році на підставі цієї ж норми скасований зазначений дозвіл та визнані недійсними посвідки, що видані на його підставі.

При цьому, суд враховує й те, що під час проживання на території України (на протязі 29 років) у Позивача народилось двоє дітей, які є громадянами України, Позивач має постійне місце роботи, власне житло та не порушувала чинне законодавство. У зв'язку із чим слід зазначити, що рішення, що оскаржується прийняті із суто формальних підстав, без урахування того, що вони порушують не тільки, права та інтереси Позивача, але і його дітей - громадян України.

Суд враховує, що при вирішенні питання про визнання недійсною наданої Позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, має бути досягнутий розумний баланс між публічними інтересами та інтересами конкретних осіб Позивача, його дітей, громадян України, оскільки наслідком визнання посвідки на постійне проживання недійсною є необхідність такої особи в місячний термін покинути Україну, залишивши тут свого повнолітнього сина та неповнолітню доньку.

За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, адже на момент прийняття рішення у Позивача була самостійна законна підстава для імміграції в Україну; Позивач проживає на території України з 1988 року і органом який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію наданням двох посвідок на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами Позивача, адже при видачі посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання Позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання Позивачу дозволу на імміграцію в Україну; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання вперше оформлена у 2003 році, тоді, як рішення про її недійсність прийнято в 2016 році.

При прийнятті рішення, суд також враховує, що відповідно до ст. ст. 9, 29 «Загальної декларації прав людини» ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених судом фактів, суд дійшов висновку, що Відповідач-1, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. В той же час Позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Судом встановлена протиправність наказу ДМС України № 193 від 21.07.2016 року в частині скасування (анулювання) посвідки на постійне проживання Позивача в Україні, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для захисту порушеного права Позивача шляхом скасування оскаржуваного акту суб'єкта владних повноважень в частині, що стосується Позивача, та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити права особи, яка звернулась за судовим захистом.

Враховуючи, що метою звернення Позивача 06.05.2016 року до органу міграційної служби був саме обмін посвідки у зв'язку з досягненням Позивачем 45-річного віку та те, що Позивачем, під звернення 06.05.2016 року до ГУ ДМС України в Одеській області, було надано визначені законом України заява та документи, суд вважає за можливе захистити порушене право Позивача шляхом зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області здійснити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 11.08.2008 року у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку.

Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що Відповідач довів законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 128, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Скасувати наказ Державної міграційної служби України № 193 від 27.07.2016 року в частині скасування рішення відділу ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 28.07.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1, визнанні недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2003 року, серії НОМЕР_2 від 15.05.2007 року, серії НОМЕР_3 від 11.09.2008 року, які були видані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 11.08.2008 року у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Стеценко О.О.

з

Суддя Бжассо Н.В.

Суддя Кравченко М.М.