Ухвала суду № 65375445, 15.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2029/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення решти заборгованості не покритої іпотекою, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 червня 2016 року,

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, який уточнив та зазначив, що 24 червня 2011 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики №3311, за яким, відповідач прийняла грошові кошти у сумі 358 785,00 грн., що відповідно до курсу НБУ на момент укладення договору становило 45 000 доларів США. Факт отримання від позивача зазначеної вище суми, підтверджується розпискою відповідача. Сторони домовились, що за договором позики №3311 відповідач поверне позивачу не пізніше 24 листопада 2012 року суму грошей в національній валюті України, що на день повернення боргу буде дорівнювати еквіваленту 56 908, 00 доларів США. Відповідач частково виплатила йому кошти у розмірі, еквівалентному 7657,00 доларів США. Таким чином, заборгованість за договором позики на 24.11.2012 року еквівалентна сумі 49 251,00 долар США = (56 908, 00 - 7657,00). Оскільки з дати 25 листопада 2012 проценти фактично не встановлені, то вони рахуються на рівні ставки НБУ. Відповідно до розрахунку №1 розмір процентів за користування коштами дорівнює еквіваленту 23 628,10 доларів США.

Пунктом 2 договору позики встановлена пеня за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 0,05% за кожен день прострочення від суми, яка неповернена. Пеня за прострочення повернення боргу дорівнює сумі еквівалентній 31766,89 доларів США = 49 251,00 х 0,05% х 1290 днів. Розмір 3% річних за час прострочення становить суму еквівалентну 5 221,95 доларів США = (49 251,00 х 3% : 365) х 1290.

Відповідач повинен сплатити на користь позивача суму боргу у еквіваленті 49 251,00 дол. США, проценти за користування коштами у еквіваленті 23 628,10 дол. США, пеню у еквіваленті 31766,89 дол. США, 3% річних у еквіваленті 5 221,95 дол. США, що разом складає у еквіваленті - 109867,94 доларів США., що на день уточнення позову дорівнює 2745116,00 грн. (курс НБУ на 07.06.2016 року 24,9856 за один долар).

В забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у відповідача на підставі договору позики було укладено два договори іпотеки земельних ділянок (договір іпотеки №3312 та договір іпотеки №3314).

Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки №3312 від 24 червня 2011 року в забезпечення виконання зобов'язань за основним договором, іпотекодавець (відповідач) передає в іпотеку нерухоме майно, а саме земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.098 га, що розташована: масив 9, ділянка №12/1 Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1626, яка належить відповідачу на праві приватної власності відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №959299. Вартість предмета іпотеки відповідно до звіту про становить 271372,00 грн.

Згідно з договором іпотеки №3314 від 24 червня 2011 року в забезпечення виконання зобов'язань за основним договором, іпотекодавець (відповідач) передає в іпотеку нерухоме майно, а саме земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.100 га, що розташована: масив 9, ділянка №12/7 Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1611, яка належить відповідачу на праві приватної власності відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №959299. Вартість предмета іпотеки відповідно до звіту про оцінку становить 276910,00 грн.

Відповідно до п.п. 5.1-5.5 договорів іпотеки, іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку не виконання позичальником договору позики та неповернення обумовленої суми договору у строк. Одним із способів звернення стягнення є рішення суду.

Згідно застереженню в пунктах 5.8 та 5.13 договорів іпотеки у разі виникнення у іпотекодержателя права на звернення стягнення він має право забезпечити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Позивач неодноразово звертався до позичальника з письмовими вимогами, але, позичальник зазначені вимоги ігнорувала.

24 червня 2011 року на забезпечення договору позики між позивачем та ОСОБА_5 був укладений договір поруки, у якому відповідач поручається за виконання договору позики.

Позивач пред'явив вимогу до поручителя 22.04.2013 року тобто протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, ОСОБА_5, як поручитель солідарно відповідає перед позикодавцем за невиконання боржником свого обов'язку у частині не покритій іпотекою.

У звязку з викладеним позивач просив суд: звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24.06.2011 року №3312 в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором позики від 24.11.2011 року у розмірі 2266706,71 грн. шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.098 га, розташовану за адресою: масив 9, ділянка №12/1, Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1626, вартістю 271372,00 грн.; звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24.06.2011 року №3314 в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором позики від 24.11.2011 року у розмірі 2266706,71 грн. шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.100 га, розташовану за адресою: масив 9, ділянка №12/7 Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області кадастровий номер 5123755800:01:002:1611 вартістю 276910,00 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 решту заборгованості за договором позики від 24.11.2011 року, не покриту іпотекою, у розмірі 2 196 834, 00 грн.; стягнути з відповідачів судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 червня 2016 року позов ОСОБА_3 було задоволено частково.

Звернуто стягнення заборгованості у сумі 324310,48 грн. за договором позики на предмет іпотеки земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.098 га, що розташована: масив 9, ділянка №12/1, Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1626, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №959299.

Визнано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.098 га, що розташована: масив 9, ділянка №12/1, Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1626, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №959299.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Інші сторони судове рішення не оскаржували.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 24 червня 2011 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики №3311, за яким відповідач прийняла грошові кошти у сумі 358785,00 грн., що відповідно до курсу НБУ на момент посвідчення цього договору становили 45 000 доларів США, зі строком виплати боргу не пізніше 24.11.2012 року.

Після укладення договору позики №3311 24 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було складено договір про повний розрахунок, у якому зазначалося, що виконання умов викладених в п. 1 договору позики, посвідченого ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №331, ОСОБА_4 підтверджує, що отримала від ОСОБА_3 358735,00 грн., та, що підписання цього договору свідчить про проведення розрахунку за договором позики в повному обсязі і відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо позикодавця.

Договір підписано обома сторонами. Наявність письмового документу про отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 358735,00 грн., особистий підпис ОСОБА_4 та наявність дати укладення є фактично розпискою ОСОБА_4 в отриманні грошових коштів в національній валюті.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

У пункті 1 договору позики №3311 від 24 червня 2011 року йдеться про отримання ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 358785,00 грн., що відповідно до курсу НБУ на момент посвідчення цього договору становили 45 000 доларів США. У договорі про повний розрахунок (розписці) від 24 червня 2011 року зазначено про отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 358735,00 грн.

Отже, всупереч доводів апеляційної скарги, зобов'язання позичальника повернути позикодавцю суму грошей в національній валюті України, що на день настання строку повернення боргу буде дорівнювати 56 908,00 доларів США суперечить нормам ст. ст. 203, 217, 1046, 1047, 1049 ЦК України та не створює жодних юридичних наслідків.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми у національній валюті позичальнику.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише в тому разі, якщо договором не встановлено інші умови.

Статтями 536, 1048 ЦК України визначено, що плата за користування чужими грішми встановлюється й нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

За таких обставин, передбачене в статті 1048 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування позикою з урахуванням норм статті 6, частини першої статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати, у тому числі й установлення оплати в твердій грошовій сумі чи іншій валюті безвідносно до суми боргу.

У пункті шостому договору позики №3311 від 24 червня 2011 року встановлено, що у разі неповернення боргу в сумі і строки, передбачені даним договором, позичальник зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Враховуючи, що цим пунктом договору реалізовано право сторін на визначення розміру процентів та порядку їх сплати, суд першої інстанції, всупереч доводів скарги, дійшов до правильного висновку, що позикодавець і позичальник встановили розмір процентів на рівні 3% річних та які повинні обраховуватися з 24 листопада 2012 року. Відповідно, позовна вимога позивача на одержання від позичальника іншого розміру процентів від суми позики, які з 25 листопада 2012 рахуються на думку позивача на рівні ставки НБУ, не ґрунтується на умовах договору позики №3311 від 24 червня 2011 року, є помилковим і задоволенню не підлягає.

Згідно до п. 1.2 договору іпотеки №3312 від 24 червня 2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в забезпечення виконання зобовязань за основним договором, іпотекодавець (відповідач) передає в іпотеку нерухоме майно, а саме земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.098 га, що розташована: масив 9, ділянка №12/1 Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1626, яка належить відповідачу ОСОБА_4 на праві приватної власності відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №959299. Вартість предмета іпотеки відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 22.06.2011 року та за домовленістю сторін становить 340477,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки №3314 від 24 червня 2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в забезпечення виконання зобовязань за основним договором, іпотекодавець (відповідач) передає в іпотеку нерухоме майно, а саме земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.100 га, що розташована: масив 9, ділянка №12/7 Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1611, яка належить відповідачу ОСОБА_4 на праві приватної власності відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №959299. Вартість предмета іпотеки відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 22.06.2011 року та за домовленістю сторін становить 347426,00 грн.

Договором іпотеки №3312 від 24 червня 2011 року визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем в строк до 24 листопада 2012 року зобов'язання за основним договором, сторони домовилися про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов'язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця (пункт 5.3 договору №3312).

У разі порушення умов договору, з якого виникло основне зобовязання, та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю, письмову вимогу про усунення порушення (пункт 5.6 договору №3312). В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш, ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та/або чинного законодавства України.

Пунктами 5.3, 5.4. договору іпотеки №3312 від 24 червня 2011 року визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем в строк до 24 листопада 2012 року зобов'язання за основним договором, сторони домовилися про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов'язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір іпотеки №3314 від 24 червня 2011 року щодо земельної ділянки площею 0.100 га за змістом є однаковим з договором іпотеки №3312 від 24 червня 2011 року щодо земельної ділянки площею 0.098 га, містить ті ж самі умови та застереження. Ділянки знаходяться на одному масиві.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем в строк до 24 листопада 2012 року зобов'язання за договором позики надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, із зазначенням стислого змісту порушених зобовязань, вимогою про виконання порушеного зобовязання у не менш, ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

При залишенні вимоги іпотекодержателя без задоволення, останній у грудні 2012 року був вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, вимога про усунення порушень відповідачу ОСОБА_4 була направлена позивачем 19.09.2015 року. Доказів поважності причин неможливості направлення вимоги про усунення порушень відповідачу ОСОБА_4 в період з 27 листопада 2012 року по 19 вересня 2015 року позивачем суду надано не було, як і причин незвернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договорами іпотеки.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобовязання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Разом з тим, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, проаналізувавши положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобовязань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Судом правильно встановлено, що позичальник не виконував умов договору позики, борг у повному обсязі не погасив, у звязку із чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Судом також встановлено, що частина позики була погашена відповідачем до 27 листопада 2012 року в розмірі еквівалентному 7657,00 Доларів США що становить 61202,40 грн. по курсу Національного банку України на 23.11.2012 року. ОСОБА_4, отримавши позику від ОСОБА_3 у сумі 358735,00 грн., частково її погасила у сумі 61202,40 грн. Залишок заборгованості ОСОБА_4 складає 297532,60 грн.

Таким чином, районним судом обґрунтовано визнано право позивача на стягнення з відповідача 3% річних з суми 297532,60 грн. за трирічний період, що складає 26778 грн., а загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню становить 324310,48 грн.

Оскільки позивач не є землевласником або землекористувачем, тому суд першої інстанції правомірно врахував лише узгоджені дані договору іпотеки №3314 від 24 червня 2011 року щодо вартості експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0.100 га від 22.06.2011 року у розмірі 347426,00 грн. та договору іпотеки №3312 від 24 червня 2011 року щодо вартості експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0.098 га від 22.06.2011 року в сумі 340477,00 грн.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, шляхом звернення стягнення заборгованості у сумі 324310,48 грн. за договором позики на предмет іпотеки земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.098 га, що розташована: масив 9, ділянка №12/1, Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1626, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №959299 та визнання право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0.098 га, що розташована: масив 9, ділянка №12/1, Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:1626, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №959299. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з розясненнями викладених в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобовязані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_2

ОСОБА_7