Рішення № 65371376, 15.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 324/2560/15 Головуючий у 1 інстанції: Омельчук В.Є.

Провадження № 22-ц/778/90/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«15» березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Путій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 24 березня 2008 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №14.14751, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 30 000 дол. США на строк до 22 березня 2013 року. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати. Позичальник зобовязаний надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати, згідно кредитного договору.

В забезпечення виконання зобовязань за договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_5 були укладені договори поруки.

ОСОБА_3 не своєчасно надавав грошові кошти для погашення заборгованості, у звязку з чим станом на 01 грудня 2015 року має заборгованість в сумі 87 523,76 доларів США, яка складається з наступного: 24 380,41 доларів США заборгованість за кредитом; 25 449,34 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 33 516,27 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; а також штрафи: 10,44 доларів США штраф (фіксована частина); 4167,30 доларів США штраф (процентна складова).

На підставі зазначеного просило солідарно стягнути з відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №14.14751 від 24 березня 2008 року в розмірі 87 523,76 доларів США, (що за курсом 23,94 відповідно до службового розпорядження НБУ від 01 грудня 2015 року) складає 2095 318,90 грн. та судові витрати.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції вважав, що звернувшись до суду з позовом про стягнення всієї суми тіла кредиту, відсотків, пені та штрафів станом на 05.05.2009 року, банк змінив умови договору щодо строків повернення кредиту, визначивши строк повернення кредиту, а відповідно і строк дії договору до 05.05.2009 року, а тому він втратив право нарахування процентів за користування кредитом та право стягнення того ж самого боргу, крім того, відповідно до положень ч.4 ст.559 9 ЦК України порука поручителів припинилась.

Проте повністю з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ОСОБА_2 71 ЦК України - статтями 1049, 1050 якого передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору грошові кошти у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №14.14751, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 30000,00 долар США на термін до 22.03.2013 року, надання кредиту здійснюється окремими частинами траншами а ОСОБА_3, зобов'язався повернути кредит та сплатити 16 відсотків річних за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому договором.

Пунктом 1.3 кредитної угоди передбачено, що термін повернення кредиту й окремих частин траншів кредиту, встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід'ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 22.03.2013 р. Зазначений термін може бути змінений згідно п.п. 2.3.3, 2.4.1 даної угоди.

Відповідно до положень п.п.4.1-4.3 договору, за користування кредитними коштами в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення траншу позичальник сплачує відсотки у розмірі 16 відсотків річних; погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами до 20 числа кожного місяця відповідно до Графіка погашення кредиту відсотків і винагороди. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач ОСОБА_3 повинен сплачувати банку відсотки за користування кредитом у розмірі 32 % річних, нарахованих від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

За змістом п. 6.1 договору пеня у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу, але не більше ніж подвійної ставки НБУ, нараховується за кожний день прострочення при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом.

Пунктом 2.3.3 кредитної угоди передбачено, що у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цієї угоди, банк на свій розсуд має право змінити умови даної угоди і договорів про видачу траншу вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому, згідно ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України, по зобов'язаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються, що наступили згідно вказаної в повідомленні дати.

Відповідно до п.6.8 договору терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені та штрафів за цією угодою встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Як розяснено у п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для предявлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для предявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 13.12.2010 року, яке набуло законної сили 24 грудня 2010 року, по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, задоволено позовні вимоги банку та в рахунок заборгованості за кредитним договором № 14.14751 від 24.03.2008 р., яка станом на 05.05.2009 року становить 26 890,35 доларів США, (що за курсом складає 207055,70 грн.) та складається з :25 363,09 дол. США заборгованість за кредитом, 206, 16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 9,59 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; а також штрафи: 32,47 доларів США штраф (фіксована частина); 1278,95 дол. США штраф (процентна складова):

- звернуто стягнення на майно, яке зазначене в договорах застави № 14.14751/2, № 14.14751/3 від 24.03.2008 року і належить ОСОБА_3 шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання ЗАТ КБ «ПриватБанк» договорів купівлі-продажу предметів застави від імені ОСОБА_3;

- звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № 14.14737/1 від 24.03.2008р.) ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з наданням ЗАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продаж (а.с.54-55).

За положеннями ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У роз'ясненнях, що містяться в пункті 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зазначено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по цивільній справі №6-1206 цс15.

За наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 24.03.2008 року №14.14751 за період з 24.03.2008 року по 01 грудня 2015 року становить 87 523,76 дол. США та складається з наступного: 24 380,41 доларів США заборгованість за кредитом; 25 449,34 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 33 516,27 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; а також штрафи: 10,44 доларів США штраф (фіксована частина); 4167,30 дол. США штраф (процентна складова) (а.с.6-8).

До суду з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось 16.12.2015 року (а.с.4).

Матеріали справи не містять та відповідачами не надано доказів на підтвердження виконання рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 13.12.2010 року.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у справі №6-249 цс15, за змістом ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Враховуючи ті обставини, що згідно з п.6.8 Кредитного договору сторони дійшли згоди про встановлення строку позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені та штрафів тривалістю 5 років, рішення Пологівського районного суду Запорізької області, яким в рахунок заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на заставне майно, як належить боржнику ОСОБА_3, набрало законної сили 24 грудня 2010 року, до суду позивач звернувся 16 грудня 2015 року, висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до боржника ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24.03.2008 року станом на 01 грудня 2015 року є не обґрунтованим.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову банку про стягнення з ОСОБА_3: заборгованості за відсотками за період з 16.12.2010 року по 16.12.2015 року в розмірі 22 213, 36 доларів США ( 25 449,34 доларів США 2 909,51 доларів США = 22 213, 36 доларів США).

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено поняття належності та допустимості доказів.

Згідно з п.6.1 кредитного договору за кожний випадок порушення зобовязань позичальником по сплаті відсотків, а також порушення Графіку погашень позичальник сплачує пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більш подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату щоденного нарахування.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано розрахунку пені відповідно до вимог законодавства та п.6.1 кредитного договору.

Судом першої інстанції з цих підстав було постановлено ухвалу про обовязкову участь позивача при розгляді зазначеної справи, однак ухвалу суду виконано не було.

Виконуючи вимоги ст.10 ЦПК України щодо сприяння всебічного і повного зясування обставин справи, апеляційним судом було постановлено ухвалу від 06 грудня 2016 року про надання доказів в тому числі розрахунку пені відповідно до положень закону та п.п.6.1, 6.8 кредитного договору (а.с.158-160).

Ухвалу апеляційного суду в цій частині виконано не було.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Банку про стягнення пені в сумі 33 516, 27 доларів США, обчисленої всупереч вимогам положенням закону та умовам 6.1 кредитного договору.

Згідно з п.6.6 кредитного договору при порушенні Позичальником будь-якого з грошових зобовязань, більш ніж на 120 днів, у звязку з чим банк вимушений буде звернутись до суду, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про наявність передбачених п.2,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24.03.2008 року №14.14751 станом на 01 грудня 2015 року та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_3: заборгованості за відсотками за період з 16.12.2010 року по 16.12.2015 року в розмірі 22 213, 36 доларів США ( 25 449,34 доларів США 2 909,51 доларів США = 22 213, 36 доларів США), що за курсом НБУ складає 531787 гривні 84 коп.; штрафу (фіксована частина) в розмірі 250 гривень, штрафу (процентна складова) в розмірі 1110,66 доларів США (22 213, 36 доларів США: 100 х 5 = 1110,66 доларів США), що за курсом НБУ складає 26 589 гривень 20 коп.

Довід апеляційної скарги про неправомірну відмову в задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_4, ОСОБА_5 у звязку з із відсутністю підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, для визнання поруки припиненою, оскільки в договорі поруки сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутись до суду з позовом, встановлюється в п'ять років, колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

Згідно з частиною четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 11 договору поруки) про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений: строком повного погашення кредиту є 22.03.2013 року.

Однак у зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 09.09.2010 року претензію - вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів (а.с.192).

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя.

Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Змінивши 09.09.2010 року строк виконання основного зобов'язання, банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише в грудні 2015 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

За таких обставин у банку виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 22.03.2013 року і протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що боржник зобов'язався повернути кредит у строк до 22.03.2013 року, проте з позовом до поручителів банк звернувся лише у грудні 2015 року, тобто із пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, а тому суд мав підстави для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Саме про таке застосування норми частини четвертої статті 559 ЦК України йдеться в постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (№ 6-190цс14), від 27 січня 2016 року (№ 6-990цс15), 14 вересня 2016 року ( № 6-1451 цс16).

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316,317 ЦПК України , колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року у цій справі скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №14.14751, укладеним 24.03.2008 року, в загальній сумі 558627 гривень 04 коп., в тому числі: 22 213, 36 доларів США, що за курсом НБУ складає 531787 гривні 84 коп. - заборгованість за відсотками; 250 гривень - штраф (фіксована частина), 1110,66 доларів США, що за курсом НБУ складає 26 589 гривень 20 коп. - штраф (процентна складова).

В іншій частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: