Рішення № 65371371, 15.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №335/6722/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Воробйов А.В.

Провадження №22-ц/778/539/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», про захист прав споживача, зобовязання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Дельта Банк» про захист прав споживача, визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.02.2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США №006-07563-040215 строком по 06.03.2015 року, з відсотковою ставкою 5,5% річних, сума вкладу складає 17377 доларів США.

В звязку з невиконанням умов договору з боку ПАТ «Дельта банк» позивач вирішив згідно п.1.13 Договору, достроково припинити його дію та отримати грошові кошти за депозитом у сумі 17377 доларів США, внаслідок чого 15.02.2015 року звернувся до відповідача з письмовою заявою про повернення депозиту через три банківських дня, тобто строк виплати настав 18.02.2015 року.

18.02.2015 року ПАТ «Дельта Банк», згідно п.1.9 Договору достроково перерахував суму вкладу на картковий рахунок №26204703491875 та 27.02.2015 року перерахував нараховані відсотки, але депозитні кошти з відсотками у сумі 17393,42 доларів США до теперішнього час не виплачені, що підтверджується довідкою банку від 05.05.2015 року.

12.06.2015 року з вищевказаної суми позивачу було повернуто 200000 грн., що складало 9510,22 доларів США, тобто не виплачена йому заборгованість з його рахунку №26204703491875 склала 7883,2 доларів США.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2015 року стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користьОСОБА_3 невиплачену суму з рахунку №26204703491875 в сумі 7883,2 доларів США.

Також, 18.12.2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого став ПАТ «Дельта Банк», було укладено кредитний договір №06/49/07Склн., за яким ПАТ «Дельта Банк» станом на 28.03.2016 року нарахував заборгованість за тілом кредиту 432855,17 грн.

28.10.2015 року до ПАТ «Дельта Банк» позивачем було направлено рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2015 року та вимогу з проханням перерахувати наявну суму грошових коштів на рахунку№26204703491875 на погашення заборгованості за кредитним договором №06/49/07 Склн від 18.12.2007 року, але Банк на його вимогу жодним чином не відреагував, відповіді не надав та грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором не перерахував.

На підставі викладеного позивач просив суд зобовязати ПАТ «Дельта Банк» здійснити зарахування зустрічних вимог за кредитним договором №06/49/07 Склн від 18.12.2007 року, а саме погашення заборгованості за кредитом, за рахунок коштів поточного рахунку №26204703491875 відкритого на імя ОСОБА_3.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2016 року до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, залучено уповноважену особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_4.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2016 року позов задоволено.

Зобовязано ПАТ «Дельта Банк» здійснити зарахування зустрічних вимог за кредитним договором №06/49/07 Склн від 18.12.2007 року, а саме погашення заборгованості за кредитом, за рахунок коштів поточного рахунку №26204703491875 відкритого на імя ОСОБА_3.

Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь держави судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп..

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Від позивача ОСОБА_3 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить суд постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги ПАТ «Дельта Банк» і залишити рішення суду першої інстанції без змін (а.с.92-94)

Особи, що беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується розписками про отримання судової повістки та рекомендованим повідомленням про вручення поштою судової повістки (а.с.116,117,120,121).

ОСОБА_3, третя особа уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» не зявилися до апеляційного суду, причини неявки в судове засідання не повідомили.

ОСОБА_3 приймає участь в судовому засідання суду апеляційної інстанції через свого представника.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не відповідає таким вимогам.

Встановлено, що 04.02.2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір №006-07563-040215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США із сумою вкладу 17377 доларів США, з відсотковою ставкою 5,5% річних, строком по 06.03.2015 року (а.с.4).

18.02.2015 року Банк, згідно п.1.9 вказаного договору достроково перерахував суму вкладу на картковий рахунок №26204703491875 та 27.02.2015 року перерахував нараховані відсотки, але депозитні кошти з відсотками у сумі 17393,42 долара США станом на 05.05.2015 року не були виплачені, що підтверджується довідкою ПАТ «Дельта Банк» від 05.05.2015 року (а.с.6, 7).

12.06.2015 року з вищевказаної суми позивачу було повернуто 200000 грн., що складало 9510,22 доларів США, тобто не виплачена йому заборгованість з його рахунку №26204703491875 склала 7883,2 доларів США.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2015 року, стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 невиплачену суму з рахунку №26204703491875 в сумі 7883,2 доларів США (а.с.8).

18 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого став ПАТ «Дельта Банк» було укладено кредитний договір №06/49/07Склн (а.с.10-17).

28 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до ПАТ «Дельта Банк» із кредиторською вимогою, в якій просив сплатити стягнуті за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2015 року грошових кошти або у разі неможливості їх сплати перерахувати наявну суму грошових коштів на рахунку №26204703491875 на погашення заборгованості за кредитним договором №06/49/07 Склн від 18.12.2007 року (а.с.18).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги, встановлені п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дотримані, отже є підстави для зобовязання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог по кредитному договору.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» №51 від 02.03.2015 року, згідно з яким із 03 березня 2015 року в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком до 02 червня 2015 року включно (а.с.40-41).

Постановою Правління Національного банку України №664 від 02. жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Дельта Банк» (а.с.42).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно (а.с.43).

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобовязань.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути повязані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедуру щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон), який є спеціальним законом, що регулює ці правовідносини.

Стаття 1 Закону визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у звязку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку, в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють будь-які відносини, що виникають у звязку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.

Стаття 34 Закону встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Нормами статті 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини пятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобовязань перед кредиторами та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобовязанням банку перед кредиторами.

Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобовязання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобовязань.

Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону вимоги за зобовязаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть предявлятися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у звязку з чим припинення зобовязань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-2047цс16 від 21 грудня 2016 року,яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями), має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, враховуючи положення ст..ст.26,36,46,52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів у спірних правовідносинах, судова колегія приходить до висновку, що з дня відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «Дельта Банк» не має право виконувати будь-які операції по рахунках власних клієнтів, у тому числі й здійснювати перерахування грошових коштів з депозитних рахунків в рахунок погашення кредитної заборгованості, зокрема й на підставі судових рішень.

Наведене відповідно до вимог п.п.3,4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

«Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про захист прав споживача, зобовязання вчинити певні дії»

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_2