Рішення № 65371269, 17.03.2017, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

№ 336/881/17

№ 2/336/1018/17

м. Запоріжжя 17 березня 2017 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Чернишовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, з якої вбачається, що 19.01.2017 року між ним та відповідачем було укладено договір № 2489 фінансового лізингу, предмет лізингу транспортний засіб «Skoda Rapid».

Вказаний транспортний засіб позивач мав намір придбати для власних потреб.

На день звернення із заявою до суду транспортний засіб позивачу поставлений не був, сплачені ним грошові кошти повернути не були.

Позивач вважає, що вказаний договір фінансового лізингу від 19.01.2017 року є недійсним, з підстав визначених положенням ч. 1 ст. 220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений.

19.01.2017 року позивачем відповідачу було сплачено 45000 гривень авансового платежу.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати договір фінансового лізингу недійсним, стягнути з відповідача на користь позивача авансовий платіж у розмірі 45000 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2250,00 грн., та судовий збір.

Оскільки відповідач не надав суду інформації щодо його адреси, відповідно до ч.5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою та копіями відповідних документів була надіслана відповідачу поштою рекомендованим листом із повідомленням за адресою місцезнаходження вказаної юридичної особи відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся і через розміщення на офіційному веб-порталі «Судова влада України» оголошення про дату, час та місце проведення судового засідання.

В судове засідання сторони не явилися, позивач не заявляв суду проти заочного розгляду справи.

В порядку ч.2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив розглянути справу заочно.

Всебічно зясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), що встановлено частини 2 статті 207 ЦК України.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав встановлених статтею 11 ЦК України, в тому числі з договорів та інших правочинів.

Можливість укладення договору шляхом фіксування його змісту в кількох документах визначена ст. 207 ЦК України.

Так, 19.01.2017 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу, за яким позивач мав отримати у платне користування автомобіль «Skoda Rapid», за що зобовязався сплачувати відповідачу платежі, повязані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі встановлені у договорі, з переходом права власності на предмет лізингу по закінченню строку виконання договору.

19.01.2017 року позивачем на розрахунковий рахунок відповідача було сплачено 45000 гривень з призначенням платежу «авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 2489 від 19.01.2017 від ОСОБА_1».

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Частиною 2 ст.5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" окреслено, що виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією з сторін, вимог закону.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин), то його визнання недійсним судом не вимагається.

За ст.806 ч.2 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення щодо найму (оренди).

За ст.799 ч.2 ЦК України договір найму транспортного засобу за участі фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

З доданого до позову тексту договору фінансового лізингу від 19.01.2017 року та додаткам до нього, вбачається, що його стороною є фізична особа, а предметом транспортний засіб.

Проте, вказаний договір, усупереч ст.799 ЦК не був нотаріально посвідчений, то ж за ст.215 ч.2 ЦК є нікчемним. При цьому він і не підлягає визнанню судом недійсним за законом.

За правовою позицією Верховного Суду України, що викладено в постанові від 16.12.15р. № 6-2766цс15 за таких саме обставин ВСУ вважає, що для договорів лізингу транспорту є обовязковою нотаріальна форма правочину.

Отже, керуючись положеннями ст. 216 ЦК України, заявлений позов задоволенню не підлягає, оскільки нікчемний правочин не може створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того, за положеннями також ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу суд вважає необхідним зазначити наступне.

Стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлює, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленоїзакономмінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Суд критично оцінює довідку про виконання окремих дій з надання правової допомоги, оскільки він складений одноособово представником позивача, який заінтересований в результатах розгляду питання про стягнення вказаних витрат, отже такий розрахунок не може бути доказом підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Таким чином позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 1, 6, 10, 11, 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 256, 257, 526, 527, 530, 549, 554, 610-612, 625, 627, 806 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Визнати договір № 2489 фінансового лізингу від 19 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ», недійсним.

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 45000 гривень.

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 320 гривень.

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь на користь державного бюджету Шевченківського району м. Запоріжжя судовий збір у розмірі 1280 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя П.В Зарютін