Рішення № 65370039, 13.03.2017, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/279/16-ц

Провадження по справі 2/305/44/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2017 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

за участю: секретаря - Орос С.Ю.

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2

адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рахівська міська рада Закарпатської області, Рахівське міське комунальне підприємство "Рахівкомунсервіс" про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У позовній заяві зазначила, що 23 листопада 2015 року нею було подано до Рахівського районного суду заяву про встановлення фактів, що мають юридичне значення, однак 28 січня 2016 року ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області у справі №305/2164/15-ц заяву ОСОБА_1 до заінтересованих осіб ОСОБА_2, Рахівської міської ради Закарпатської області, Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс» про встановлення факту, що має юридичне значення - залишено без розгляду, ухвалено роз'яснити заявнику право звернення до суду із позовом на загальних підставах.

З приводу позову зазначає, що починаючи з 11 травня 1989 року вона прописалась (зареєструвалась) в квартирі №1 будинку №41, що по вул.Миру в м.Рахів Закарпатської області та з того часу постійно проживає у даній квартирі й до нині. Вказана квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності та знаходиться на балансі Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс» (МКП «Рахівкомунсервіс»). У листопаді 1978 року відповідно до договору найму наймачем даної квартири стала ОСОБА_5. З моменту укладення договору найму ОСОБА_5 почала проживати в цій квартирі разом зі своїм чоловіком ОСОБА_6. У 1979 році ОСОБА_5 померла. Після її смерті ОСОБА_6 продовжив проживати в квартирі. За час його проживання ОСОБА_6 дав згоду на її прописку (реєстрацію та 11 травня 1989 року вона розпочала користуватись даною квартирою як член сімї наймача та проживає там й по даний час. Її участь в утриманні даної квартири підтверджується рядом документів, а саме документами, що підтверджують сплату за комунальні послуги, кошторисом на ремонт квартири за наслідками пожежі в квартирі, що трапилась в січні 1982 року, актом про розміри збитків завданих паводком 4-6 березня 2001 року складеної представником Рахівської міської ради народних депутатів від 12 березня 2001 року (копії розрахункової книжки, кошторису та акту додаються). Факт її проживання у даній квартирі також підтверджується актами обстеження матеріально-побутових умов від 04 та 12 серпня 2014 року складених депутатом Рахівської міської ради ОСОБА_7 за наслідками поданої мною заяви про підтвердження місця проживання на ім'я Рахівського міського голови ОСОБА_8 від 17 липня 2014 року. 29 серпня 1992 року ОСОБА_6 помер. Після його смерті у квартирі проживала лише вона сама. Через те, що будинок мав дві квартири та вважався багатоквартирним будинком, то будинкової книги на квартиру не було заведено. Всі відомості знаходились у відповідального паспортиста Рахівського виробничого управління житлового-комунального господарства (Рахівського ВУЖКГ). 10 вересня 1992 року вона дізналась, що у вказаній квартирі 10 лютого 1993 року без її відома та згоди як користувача квартири (наймача) зареєструвався внук ОСОБА_6 - ОСОБА_2. Разом з тим, всі її намагання переоформити договір найму на квартиру в якій вона вже проживає 26 років залишаються безрезультатними. Причиною цьому є наявність факту реєстрації відповідача ОСОБА_2 у даній квартирі. Зокрема, відповідно до відповіді на заяву позивача ОСОБА_9 комітету Рахівської міської ради Закарпатської області №293 від 15 серпня 2005 року їй було відмовлено в укладенні договору найму по причині факту реєстрації у квартирі інших громадян. Відповідно до рапорту дільничого інспектора міліції Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області майора міліції ОСОБА_10 на ім'я начальника Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області від 26 липня 2013 року було вказано, що ОСОБА_2 проживає разом зі своєю сім'єю в тому числі з дружиною ОСОБА_11 за адресою: м.Рахів, вул.Шевченка, №78. З огляду на наведені обставини, наявні всі докази того, що ОСОБА_2 ніколи не проживав у даній квартирі, а відтак факт його реєстрація носить суто формальний характер та фактично перешкоджає позивачу у можливості оформити договір найму на квартиру та сплачувати за обслуговування будинку не від імені померлої ОСОБА_5, а від свого імені як законного наймача та користувача квартири. Відповідач ОСОБА_2 разом з тим, має намір приватизувати помешкання в якому вона проживає. Свідченням цього є факт звернення ОСОБА_2 проти позивача з позовом до Рахівського районного суду Закарпатської області з вимогою про зобов'язання надати доступ представнику Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» провести повноцінне обстеження квартири АДРЕСА_2, яке необхідне для виготовлення Технічного паспорта. У звязку з наведеним просить встановити факт відсутності проживання ОСОБА_2 за місцем його реєстрації за адресою - квартира АДРЕСА_3 з моменту реєстрації місця проживання ОСОБА_2 - з 10 лютого 1993 року по даний час.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 позов підтримали та пояснили, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. У вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_2, однак він там ніколи не проживав. Позивач була зареєстрована за згодою наймача ОСОБА_6 Вважають, що вона проживає у зазначеній квартирі на законних підставах, однак переоформити договір найму на себе не може, через реєстрацію в квартирі відповідача, який там не проживає. Наполягають на задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 позов не визнали та пояснили, що наймач квартири АДРЕСА_4 Г.Я. являлася бабусею відповідача. Після її смерті у квартирі залишився проживати її чоловік, він же дідусь відповідача ОСОБА_6, за яким ОСОБА_2 здійснював догляд та 27.12.1990 року рішенням виконавчого комітету Рахівської міської ради був призначений його піклувальником. Внаслідок пожежі, що мала місце у квартирі дідуся, ОСОБА_6 захворів та згодом помер. Після його поховання, через відсутність постійного місця роботи він змушений був виїхати за межі України для заробітку бодай якихось грошей. Приїжджаючи з-за кордону він навідувався до квартири, в якій проживав дідусь, однак виявив, що ключі від дверного замка поміняні, а тому він не зміг туди дістатися. Як було встановлено, дверні замки замінила ОСОБА_1, яка проживала зі своїм чоловіком Хлебаліним у квартирі №2 цього ж будинку. Наразі ОСОБА_1 обєднала дві квартири №1 та №2 в будинку №41 по вулиці Миру в одну, замурувавши вхідні двері до квартири №1, де проживає та не допускає його до квартири, в якій він зареєстрований, чим позбавляє його законного права на житло, у звязку з чим він змушений був звертатися з позовом до Рахівського районного суду. Вважає позов безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.

Допитана у порядку ст.184 ЦПК України свідок ОСОБА_1 пояснила, що вона проживала і проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2. У квартирі №2 цього ж будинку проживала її свекруха ОСОБА_12 та Хлебалін. Стверджує, що у квартирі №2 вона не проживає.

Свідок ОСОБА_13, в судовому засіданні пояснила про те, що вона з 1986 року знайома із ОСОБА_1, яка є її кумою. Їй відомо, що по вул. Миру № 41, є дві квартири, у квартирі № 2 жила свекруха відповідачки, а у квартирі № 1 живе ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_14, в судовому засіданні ствердила, що у будинку № 41, по вул. Миру, у наявності є дві квартири. Якщо зайти з центральної вулиці, то ближче до центральної вулиці знаходиться квартира у якій живе ОСОБА_1, а якщо з двора, то спочатку можна потрапити до квартири свекрухи ОСОБА_1 Вона є сестрою ОСОБА_1, запевняє, що ОСОБА_2 ніколи там не бачила.

Свідок ОСОБА_15, в судовому засіданні ствердила, що являється кумою ОСОБА_1, яка, як їй відомо постійно проживала по вул. Миру, у великій квартирі з верандою.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_1О, де проживає сорок років. ОСОБА_2 АДРЕСА_5 ніколи не проживав. ОСОБА_1 проживає там з час одруження з Хлебаліним.

Свідок ОСОБА_17 пояснив, що у 1997-1998 роках, коли не було його батьків, він проживав у ОСОБА_1, у квартирі АДРЕСА_6.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у ньому, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сімї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, а також на неухильне поліпшення умов житла (ст.11).

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 Житлового кодексу УРСР далі ЖК), членів сімї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК, ст. 405 ЦК України).

Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України; Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Згідно з п. 5 ст. 12, статтями 31, 43 Житлового кодексу УРСР жилі приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду надаються громадянам у встановленому законодавством порядку, в тому числі з додержанням черговості.

Права й обов'язки сторін за договором найму жилого приміщення регулюються нормами житлового, а не цивільного законодавства. Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своєму Листі від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).

Статті 61-70 ЖК України передбачають і встановлюють порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, відповідно до яких користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

З позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що вона з 11 травня 1989 року прописалась (зареєструвалась у квартирі №1 будинку №41, що по вул.Миру у місті Рахів, в якій постійно проживає й до нині.

Судом встановлено, що вказана квартира перебуває у комунальній власності та знаходиться на балансі Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс» (лист в.п. міського голови №963 від 18.08.2014 року).

Звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про встановлення факту відсутності проживання ОСОБА_2 за місцем його реєстрації в квартирі №1, будинку №41, у місті Рахів зумовлене тим, що вона не може переоформити договір найму на вказану квартиру через реєстрацію в ній ОСОБА_2

Судом встановлено, що наймачем квартири АДРЕСА_7 відповідно до договору найму жилого приміщення в будинках місцевих Рад, який було укладено в листопаді 1978 року, являлася ОСОБА_5. За життя вона проживала у вказаній квартирі зі своїм чоловіком ОСОБА_6, а після її смерті, в 1979 році, в зазначеній квартирі залишився проживати ОСОБА_6 З самого договору найму вбачається, що у ньому містяться виправлення, які належним чином не обумовлені, зокрема, квартира №2 перекреслено й зазначено №1.

Зазначені громадяни являлися дідусем та бабусею відповідача ОСОБА_2. Останній здійснював догляд за ними та являвся їх піклувальником.

Згідно з частиною 1 статті 106 Житлового кодексу Української РСР, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право в разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому члену сім'ї наймача. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї) від 03.06.1999 р. у справі №1-8/99 №5-рп/99, зазначено, що щодо поняття „член сімї Конституційний Суд України виходить з обєктивної відмінності його змісту від галузі законодавства, підкреслюючи при цьому, що навіть міжнародно-правовими актами не встановлено єдиних критеріїв чи поосібного переліку членів сімї.

Проаналізувавши вище наведені норми закону та докази надані сторонами, зважаючи на покази свідків, допитаних в процесі розгляду справи, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2, як член сімї наймача, який постійно проживав разом з наймачем в спірній квартирі №1 в житловому будинку №41 по вул. Миру в м. Рахів, здійснював за ним догляд і вів з ним спільне господарство, має право на визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації прав цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у Постанові від 11 липня 2012 року у справі 6-60цс12.

Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сімї наймача житла державного, комунального житлового фонду визначено ст. 71 ЖК України, а їхні права та обовязки - ст. 78 ЖК України, які встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадинами.

Відповідно до ст. 71 ЖК України за тимчасової відсутності наймача або членів сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сімї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Питання визнання особи такою, що втратила право на жиле приміщення, що передбачене статтею 72 Житлового кодексу вирішується виключно в судовому порядку. На стороні позивача у таких справах можуть виступати наймач, члени його сім'ї, в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми, або ті, що отримали броню (ст. 73 - 75 ЖК). Особи, які користуються жилою площею тимчасово, тобто не мають самостійного права на нього (піднаймачі, тимчасові мешканці), не мають права на пред'явлення такого позову. Позивачем може бути також наймодавець (житлово-експлуатаційна організація тощо).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій» завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

У даному випадку ОСОБА_1 питання про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою №1 по вул.Миру,41 у місті Рахові не ставила, однак просила про встановлення юридичного факту відсутності проживання ОСОБА_2, як вона зазначила у позовній заяві, такий їй необхідний для оформлення договору найму на зазначену квартиру. Судом встановлено, що відповідач дійсно деякий час не користувався спірним жилим приміщенням тимчасово та вимушено, його відсутність носила періодичний та нетривалий характер та була зумовлена відсутністю місця праці та пошуками роботи за межами України. Крім того, ОСОБА_1 створила умови, за яких відповідач ОСОБА_2 не може користуватися приміщенням квартири, в якому він зареєстрований, оскільки в квартиру №1 вселилася позивач, яка являлася сусідкою та мешкала в квартирі №2, з цього приводу ОСОБА_2М змушений був звертатися у правоохоронні органи.

Суд вважає твердження позивача про те, що відповідач не проживає у спірній квартирі з 10 лютого 1993 року голослівними, такими, що не підтверджені належними доказами в справі, оскільки вони не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, є загальними, неконкретними, суперечливими, спростовані у ході судового розгляду поясненнями відповідача та свідків, згідно з якими відповідач хоча і постійно не проживав в цій квартирі, проте його відсутність була тимчасовою, інтересу щодо квартири відповідач не втрачав та не проживав у квартирі хоча і тимчасово, але з поважних причин.

Відповідно до ст.ст.1,10,60 ЦПК Українизавданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересівюридичних осіб, інтересівдержави ; кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вонапосилається як на підставусвоїх вимог та заперечень; доказуванню підлягаютьобставини, які маютьзначення для ухвалення рішення у справі; доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Стеттаю 58 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Позивач ОСОБА_1 надавала пояснення про те, що вона була зареєстрована за згодою ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_8 та з 11 травня 1989 року вона почала користуватися вказаною квартирою, де проживає на даний час, однак вона не надала суду жодних доказів того, що вона вселилася у квартиру №1 по вулиці в будинку 41 по Миру у місті Рахів на законних підставах, адже ні згоди ОСОБА_6 на вселення, ні доказів постійного проживання з наймачем, тощо вона не надала, і незалежно від тривалості проживання в займаному приміщенні піднаймачі самостійного права на займане жиле приміщення не набувають.

Ба більше, відповідачем надано докази на спростування доводів ОСОБА_1 стосовно її реєстрації у квартирі АДРЕСА_9. Зокрема, згідно форми 1 від 14.11.1987 року ОСОБА_1 була зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_3; згідно списків громадян комунальних будинків за 1993 рік у квартирі АДРЕСА_10 значиться зареєстрованим ОСОБА_2, а у квартирі №2 цього ж будинку - ОСОБА_1, згідно бази даних мешканців України з інтернет ресурсу "Nomerorg" (http://nomerorg.com/allukraina/) ОСОБА_1 значиться мешканкою АДРЕСА_11. Зазначені докази узгоджуються з поясненнями відповідача та доказами, здобутими в ході розгляду справи, місять інформацію, що має значення для розгляду справи.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Отже, враховуючи, що квартира, яка являється предметом позову належить КП «Рахівкомунсервіс», тому саме йому, як власнику належить право звертатися до суду з приводу порушених прав на квартиру, яка являється предметом позову, в порядку визначеному законом.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо, їх вірогідність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для відмови в позові.

У відповідності до ст.88 ЦПК України слід відмовити позивачу у стягненні судових витрат з відповідача в її користь.

Керуючись ст.ст. 10,11,60, 88, 131, 209, 212-215, 218, 223, ЦПК суд,

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рахівська міська рада Закарпатської області, Рахівське міське комунальне підприємство "Рахівкомунсервіс" про встановлення фактів, що мають юридичне значення відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено у судову палату з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.Е.Ємчук

З оригіналом вірно:

Суддя Рахівського районного суду: В.Е.Ємчук