Ухвала суду № 65368057, 15.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/14999/16-ц Провадження № 22-ц/772/682/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 46Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів: Голоти Л.О., Шемети Т.М.,

при секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25.01.2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом зняття особи з реєстрації, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом зняття особи з реєстрації.

Зазначав, що йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Вінницької міської ради згідно рішення №20 від 16.01.2009 року, на праві приватної власності належить кімната №39 в будинку №172 по вул. Київська у м. Вінниця. З 2005 року він спільно проживав з ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1, періодично вони проживали також у кімнаті позивача. 24.03.2009 року у них народився син ОСОБА_4

Неповнолітній син позивача ОСОБА_4 був зареєстрований у кімнаті №39 в будинку №172 по вул. Київська у м. Вінниці.

Стверджує, що з 2013 року він та ОСОБА_3 припинили шлюбні стосунки, син разом з ОСОБА_3 залишився проживати у квартирі відповідачки, а тому, на думку позивача, його син повинен бути зареєстрований за адресою проживання. В той же час, реєстрація ОСОБА_4 в квартирі позивача, на його думку, обмежує його в праві розпоряджатися своєю власністю та призводить до переплати ним комунальних послуг за сина, який цими послугами не користується.

ОСОБА_2 посилаючись на те, що він має намір продати кімнату, однак наявність реєстрації у ній його неповнолітнього сина обмежує його в цьому, а в добровільному порядку відповідачка не бажає вирішити питання про зняття з реєстрації їхнього сина, виходячи з положень ст.ст.319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 41, 55 Конституції України, позивач просив усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності кімнатою №39 в будинку №172 по вул. Київській у м. Вінниці шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25.01.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування усіх фактичних обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

У справі встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 являється власником кімнати №39 у будинку №172 по вул. Київська в м. Вінниці, яка належить йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серія та номер б/н, виданий 16.01.2009 року виконкомом Вінницької міської ради, дублікат якого видано 16.10.2014 року виконкомом Вінницької міської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №30250580, наданим Реєстраційною службою Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 01.12.2014 року, та технічним паспортом на квартиру, що знаходиться у власності громадянина, виданим КП «ВМБІ» 28.03.2008 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно свідоцтва про народження серії І-АМ №293096, виданого повторно в ДРАЦС РС Вінницького МУЮ у Вінницькій області 09.09.2014 року.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сімї та реєстрацію, виданої МКП «ЖЕК №15» від 02.09.2014 року №2685/р, в кімнаті №39 у будинку №172 по вул. Київська у м. Вінниці зареєстровані: ОСОБА_2 власник та ОСОБА_4 син.

Згідно акту МКП «ЖЕК №15» №230216/070 від 23.02.2016 року, складеного майстром МКП «ЖЕК №15» ОСОБА_5, юристом МКП «ЖЕК №15» ОСОБА_6 та мешканцями будинку, затвердженого начальником МКП «ЖЕК №15» ОСОБА_7, ОСОБА_4 хоча і зареєстрований за адресою: кімната №39 у будинку №172 по вул. Київська в м. Вінниці, проте не проживав та не проживає за вищевказаною адресою.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.03.2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30.04.2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору Органу опіки та піклування Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у звязку з переїздом на інше постійне місце проживання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 є сином позивача і його місце проживання визначається відповідно до ч.4 ст.29 СК України, реєстрація сина як члена сім`ї позивача у його кімнаті не порушує прав позивача і не перешкоджає здійсненню права власності, в тому числі щодо розпорядження житлом, для чого йому необхідно дотриматись вимог закону та прав малолітнього сина. Крім цього, позивачем не надано доказів, що дитина має інше житло на праві власності, де б могла проживати і бути зареєстрованою.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильний висновок суду.

Статтею 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.176 СК України батьки зобовязані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється законом.

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно зі ст.13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Відповідно до ч.4 ст.319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У справі встановлено, що син позивача ОСОБА_4 був зареєстрований у квартирі ОСОБА_2 як член сімї власника квартири за його згодою.

ОСОБА_4, будучи зареєстрованим у кімнаті позивача та перебуваючи під опікою, відповідно до ст.247 СК України та ст.25 Закону України «Про охорону дитинства» зберігає за собою право на збереження житла, в якому він проживав до встановлення опіки, протягом усього часу перебування під опікою, незалежно від того, чи проживає він у цьому жилому приміщенні.

Натомість, зняття сина позивача з реєстрації позбавить його права на користування житлом.

Згідно з ч.3 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ст.4 Декларації прав дитини, дитина повинна мати право на житло, а стаття 3 Конвенції про права дитини зобов'язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову щодо визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, не навів переконливих мотивів, судова колегія до уваги не приймає, адже предметом розгляду суду першої інстанції було усунення перешкод у користуванні належною позивачу кімнатою та зняття з реєстрації його неповнолітнього сина, а не визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

В свою чергу, відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, повязані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11, постанові від 30 червня 2015 року у справі № 21-1438а15, та постанові від 01 березня 2016 року у справі №21-5446а15, які враховуються апеляційним судом відповідно до ст.360-7 ЦПК України.

Такі ж розяснення надано Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.34 постанови від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

У справі встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.03.2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30.04.2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору Органу опіки та піклування Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у звязку з переїздом на інше постійне місце проживання.

Наведені в апеляційній скарзі твердження про те, що судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_4 в належній позивачу квартирі не проживає більше року, а тому відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України він є таким, що втратив право користування кімнатою, судова колегія вважає безпідставними, адже як зазначалося вище, ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом про усунення перешкод у користування належною йому кімнатою та зняття з реєстрації неповнолітнього сина, а не з позовом про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування кімнатою, тоді як згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Уточнення в усній формі в судовому засіданні представником позивача, що підставою для зняття неповнолітнього ОСОБА_4 з реєстрації є втрата ним права користування житлом відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, не є зміною підстав позову, оскільки в розумінні ч.2 ст.31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, однак у справі така письмова заява відсутня. У той же час, зміна предмета чи підстав позову усною заявою не може бути реалізоване і така заява не породжує правових наслідків.

Не може бути підставою для скасування рішення суду також посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 зареєстрований з позивачем в кімнаті жилою площею 9,1 кв. м., тоді як норма жилої площі в Україні встановлена в розмірі 13,65 кв. м. на одну особу, хоча він проживає разом з матірю, яка є власником трьохкімнатної квартири, а тому його син може бути зареєстрований там, оскільки ці обставини не є підставою для зняття особи з реєстрації. Крім цього проживання дитини з одним із батьків, у разі припинення спільного подружнього проживання, не припиняє обовязку другого з батьків надавати дитині майно у користування.

Необґрунтованими судова колегія вважає також посилання в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення суду, сплату позивачем за кімнату де зареєстрований він та його неповнолітній син комунальних послуг, якими його син не користується, оскільки рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.03.2015 року встановлено, що нарахування по квартирі позивача проводиться на підставі приладів обліку на водопостачання, електроенергію та газ, нарахування ж по даній квартирі від кількості зареєстрованих осіб проводиться лише на вивіз твердих побутових відходів, що є незначною сумою. Окрім цього, відповідно до ст.180 СК України батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, що включає в себе у разі необхідності також сплату комунальних послуг.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що реєстрація у кімнаті позивача його неповнолітнього сина ніяким чином не порушує його прав і не перешкоджає здійсненню права власності, в тому числі щодо розпорядження кімнатою, для чого позивачу необхідно дотримуватися охоронюваних законом прав неповнолітнього сина.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Беручи до уваги вищезазначене, судова колегія вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2017 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Підпис А. Ю. Зайцев

Судді: Підпис Л. О. Голота

ОСОБА_8 Шемета

Згідно з оригіналом.

Головуючий А. Ю. Зайцев