Ухвала суду № 65361949, 13.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22ц/790/1442/17 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 612/610/16ц Масло С.П.

Категорія: договірні Доповідач - Хорошевський О.М.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді - Хорошевського О.М.

суддів: Кіся П.В.,

Кружиліної О.А.

за участю секретаря - Сватенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

В обґрунтування вказувала, що 27.07.2016 року між нею та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 004703, який нотаріально не посвідчувався. Його предметом є трактор МТЗ 920.2, вартістю 800 000 гривень. Після підписання договору, їй було представником відповідача надано рахунок від 27.07.2016 року до сплати в розмірі 80 000 гривень, який в цей же день був нею оплачений. Вважає, що укладений договір є недійсним в силу того, що порушує її права як споживача, містить несправедливі умови. Крім того сам правочин укладений відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії), оскільки у останнього відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Вважає також, що договір є нікчемним у зв'язку з недодержанням сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення. Тому просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004703 укладений 27.07.2016 року між нею та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та стягнути з відповідача на її користь 80 000 гривень. та судові витрати

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 80 000 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Еталон»просить рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Пояснює, що договір № 004703 вчинений у письмовій формі відповідно до вимог закону, позивач ознайомився з його умовами та додатками, підписав відповідну заяву, де зазначено що він уважно прочитав та зрозумів умови договору фінансового лізингу, в повному обсязі та коректно отримав інформацію від менеджера і отримав свій примірник договору і додатків.

Посилається на ч. 2 ст. 220 ЦК України, в якій зазначено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджуються письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення, доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 004703 від 27.07.2016 року з додатками, відповідно до якого відповідач взяв на себе обов'язок придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (трактор МТЗ 920.2), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

На виконання вказаного договору позивачем було сплачено 80 000 гривень - комісії за організацію, згідно п.8.2.1. «а» розділу 8 Договору фінансового лізингу.

Договір окрім сплати позивачем вказаного платежу, не виконувався і його сторонами не вчинялося жодних дій щодо його виконання, зокрема подальша оплата ОСОБА_3 не проводилася, транспортний засіб, що був предметом договору лізингоодержувачу не передавався.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу), лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір лізингу від 27.07.2016 року укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_3 нотаріально посвідчено не було.

Пунктом 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 34 цього Закону зазначено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Такої ліцензії у відповідача не має.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У пункті 5.4 Договору зазначено, що розмір комісії за організацію та комісії за передачу предмета лізингу встановлюється в додатку № 1. У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, відповідно до п.1.3 цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу визначеного в додатку № 1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

Такі умови договору є несправедливими, оскільки відповідно до вимог викладених у пункті 13 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Визнаючи наведені вище умови договору несправедливими, судова колегія виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково придбати не потрібні йому послуги.

Крім того, відповідно до умов пункту 1.1 Договору, як вбачається, відповідач взяв на себе зобов'язання придбати і передати позивачу майно: Предмет Лізингу визначений у п. 3.1. цього Договору.

Пункт 3.1 Договору встановлює, що предметом Лізингу по даному договору є трактор МТЗ 920.2.

Додаток № 3 до Договору містить лише такі відомості: трактор МТЗ 920.2, кількість 1, ціна 800 000 грн.

Додатки 1 та 2 до Договору щодо предмету лізингу містять лише назву трактора «МТЗ 920.2».

Стаття 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Судова колегія вважає, що індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту Договору і додатків до нього вбачається, що предмет фінансового лізингу у розглядуваному випадку не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики, а тому укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.

Посилання відповідача на те, що усі індивідуальні ознаки Предмета Лізингу зазначаються в акті-приймання-передачі не можна взяти до уваги, оскільки такий акт не є частиною укладеного між сторонами договору, а ст.ст. 3 та 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачають, що істотні умови лізингу мають міститися саме у договорі.

Згідно вимог ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-III, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: 1) страхової діяльності; 2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України. Ліцензія, яка надається для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, не може передаватися третім особам.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304,ч. 1 ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий - О.М. Хорошевський

Судді - П.В. Кісь

О.А. Кружиліна