Ухвала суду № 65360618, 14.03.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Архипенко А.В.

Доповідач - Дронська І.О.

Справа № 423/450/16-ц

Провадження № 22ц/782/6/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного

суду Луганської області в складі:

головуючого Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Яреська А.В.,

за участю секретаря Попової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Луганській області, що діє в інтересах Кабінету Міністрів України на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 14 грудня 2016року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, компенсації за зруйнований будинок внаслідок бойових дій

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, який у подальшому неодноразово уточнювала, у тому числі щодо заміни в поданому позові первісних відповідачів на державу Україну в особі Кабінету Міністрів України та Державну казначейську службу України, а первісних відповідачів: Попаснянську міську раду, Попаснянську районну раду, Попаснянську районну військово-цивільну адміністрацію, Луганську обласну державну адміністрацію, обласну військово-цивільну адміністрацію на третіх осіб, в обґрунтування якого посилалсь на те, що 03.10.2014 року, внаслідок бойових дій та проведення АТО на території м.Попасна, Луганської області, прямим попаданням снаряду був повністю зруйнований належний їй на праві власності будинок, загальною площею 47,3кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, про що 06.10.2014 року був складений комісійний акт, згідно якого внаслідок бойових дій будинок зруйнований повністю, ремонту, відновленню не підлягає, для помешкання не придатний. Органом досудового розслідування Попаснянського РВ ГУМВС в Луганській області 04.10.2014року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч.3 ст.258 КК України за фактом пошкодження житлового будинку в ході артобстрілу м.Попасна, Луганської області. Також належний позивачу житловий будинок долучено до зведеного реєстру повністю зруйнованих під час проведення АТО об'єктів житлового фонду району. На неодноразові звернення позивача з жовтня 2014року питання щодо відбудови її будинку або компенсації вартості будинку не вирішується. Посилаючись на положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо відшкодування за рахунок держави шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, а також ч.10.ст.86 Кодексу цивільного захисту України щодо визначення розміру грошової компенсації за зруйнований житловий будинок, позивач просила суд відшкодувати їй з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 576350,50грн.; відшкодувати їй з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну їй терористичним актом, втратою майна і здоров'я в сумі 100000грн.

Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 14 грудня 2016року позовні вимоги ОСОБА_2 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, компенсації за зруйнований будинок внаслідок бойових дій задовольнено частково. Відшкодовано ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 576350,50грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Головним територіальним управлінням юстиції у Луганській області, що діє в інтересах Кабінету Міністрів України, подана апеляційна скарга в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, неналежне дослідження доказів, порушення судом норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача державної казначейської служби України та представники третіх осіб- Попаснянської районної ради, Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації, Луганської обласної державної адміністрації-обласної військово-цивільної адміністрації, яких було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились, від останніх заяв про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надійшло. Справу розглянуто на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України без участі зазначених представників.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, позивача та представника третьої особи- Попаснянської міської ради, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 має в приватній власності житловий будинок, згідно технічного паспорту загальною площею 47,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до акту комісійного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 від 06.10.2014року, складеного комісією в складі: заступника міського голови Попаснянської міської ради, начальника відділу ЖКГ, архітектури, міського будівництва та землеустрою, спеціаліста-юриста, якою проведено обстеження домоволодіння № 23 по пров.Н-Деповський ( власник ОСОБА_2.) на предмет встановлення пошкоджень внаслідок бойових дій та встановлено, що внаслідок прямого влучення снаряду, домоволодіння зруйновано повністю, відновленню не підлягає, для проживання не придатне.

З наданих позивачем фотознимків, долучених до матеріалів справи, вбачається, що житловий будинок позивача повністю зруйнований.

04.10. 2014 року органом досудового розслідування Попаснянським РВ ГУМВС України в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками ч.3 ст.258 КК України (терористичний акт) за фактом пошкодження, внаслідок артобстрілу 03.10. 2014 року м.Попасна з підконтрольної терористам території «ЛНР» житлових будинків, в тому числі будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, кримінальне провадження № 1201413053000638.

Також, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.10.2015року № 7/15-12656 щодо рекомендацій до застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 1 жовтня 2015 року), зокрема, вартості 1 кв.м. загальної площі будинків садибного типу з госпбудівлями (з урахуванням ПДВ), визначеної в сумі 12 185грн. та з урахуванням загальної площі будинку позивача- 47,3 кв.м., розмір компенсації пошкодженого житла складає 47,3 кв.м х 12 185 грн.= 576350,50 грн.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що з 22 липня 2014 року органи державної влади та території міста Попасна Луганської області свої повноваження здійснюють в повному обсязі, проте позивач до теперішнього часу житлом не забезпечена, відшкодування за зруйнований будинок не отримала, будинок останньої не застрахований.

Враховуючи загальновідомість фактів про те, що в 2014році на території Донецької та Луганської областей проводилась антитерористична операція, яка була розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, а також визначення районів проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, в Луганській області - з 07 квітня 2014 року, відповідно до наказу Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», рішення якого про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей до теперішнього часу не прийнято, доведеності позивачем позовних вимог та невідповідності заперечень відповідачів нормам матеріального права України та приктиці Європейського суду з прав людини з цього питання, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача ОСОБА_2 в частині відшкодування шкоди, завданої майну останньої терористичним актом в період проведення антитерористичної операції в Луганській області підлягають задоволенню в частині відшкодовання державою Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом щодо пошкодження будинку останньої та відмови у задоволенні позовних вимог в частині компенсації завданої позивачеві моральної шкоди.

Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, при цьому у повній мірі застосовуючи до спірних правовідносин практику та правові позиції Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним

Частиною першою ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Згідно ст..22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_2 доведені обставини, на які остання посилається як на підставу своїх вимог. Зазначені доводи та надані позивачем докази відповідачами не спростовані, також відповідачами не спростована сума розрахунку компенсації вартості зруйнованого житлового будинку та правильності застосуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла щодо суми відшкодування. Іншого розрахунку відповідачами не надано.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Кодексу цивільного захисту України з підстав відсутності добровільної згоди позивача на передачу всього об'єкту нерухомості органу місцевого самоврядування або органу районної державної адміністрації, за якої і має бути виплачена компенсація.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, останній до спірних правовідносин сторін застосував положення Кодексу цивільного захисту України в частині визначення суми компенсації за зруйнований будинок позивача, посилаючись на те, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, а саме механізм визначення розміру відшкодування, відсутні, а з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом правовідносини, відповідно до частини 8 ст.8 ЦПК України щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження житла терористичним актом, а тому, в частині визначення розміру компенсації слід застосовувати норму ст..86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із ст.. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст..2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст..8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Як вбачається з вимог позовної заяви позивач ОСОБА_2 посилається саме на норми Закону України «Про боротьбу з тероризмом», а нормами Кодексу цивільного захисту України обґрунтовує саме суму компенсації, при цьому, позивач у судовому засіданні апеляційного суду підтвердила свою згоду на припинення свого права власності на зруйнований будинок і передачу свого будинку органу місцевого самоврядування, при наявності права власності на земельну ділянку щодо цього житлового будинку.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на пояснення представника Попаснянської міської ради про те, що спірний житловий будинок позивача, яка дала згоду на відмову від права власності на цей будинок, повністю зруйнований та питання щодо передачі цього об'єкту нерухомості органу місцевого самоврядування по суті не має сенсу.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що позивачем не доведено причину зруйнування будинку, наданий позивачем акт складений комісією, яка не могла встановити причину зруйнування будинку, оскільки встановлення причини зруйнування не входить до компетенції цієї комісії.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як зазначено судом першої інстанції, факт проведення АТО у Луганській області, у тому числі й у м.Попасна, Луганської області 03.10.2014 року ( час зруйнування будинку позивача) є загальновідомим та не заперечується апелянтом.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 03.10.2014 року, належний їй на праві власності будинок, внаслідок бойових дій та проведення АТО на території м.Попасна, Луганської області, прямим попаданням снаряду був повністю зруйнований, при цьому в обгрунтування вимог позивач посилається на загально відомі факти щодо проведення АТО у м.Попасна, акт комісійного обстеження належного їй на праві власності домоволодіння на предмет встановлення пошкоджень внаслідок бойових дій, яким встановлено, що внаслідок прямого влучення снаряду, домоволодіння зруйновано повністю, відновленню не підлягає, для проживання не придатне, долученням належного позивачу житлового будинку до зведеного реєстру повністю зруйнованих під час проведення АТО об'єктів житлового фонду району, фотознімками зруйнованого будинку, які представник Попаснянської міської ради у судовому засіданні апеляційного суду визнав аналогічними тим, що виготовлялися комісією під час обстеження будинку та складання акту про його зруйнування внаслідок бойових дій, внесенням відомостей органом досудового розслідування Попаснянським РВ ГУМВС України в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч.3 ст.258 КК України (терористичний акт) за фактом пошкодження, внаслідок артобстрілу 03.10. 2014 року м.Попасна з підконтрольної терористам території «ЛНР» її будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. кримінальне провадження № 1201413053000638.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що відсутність прийнятого рішення за кримінальним провадженням є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що звертаючись із позовною заявою позивач ОСОБА_2 посилалась на положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та просила відшкодувати їй з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну саме терористичним актом за пошкоджений житловий будинок під час проведення АТО, а наявність кримінального провадження позивач зазначає як доказ зруйнування належного останній житлового будинку саме терористичним актом, при цьому наявність кримінального правопорушення, як підставу позову, позивач не зазначає.

Встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, виходячи з системного аналізу статей 1,11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст.19 цього Закону, якою передбачено наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Колегія суддів вважає, що доводи апелянта про можливе страхування позивачем належного їй житлового будинку, який було зруйновано, не заслуговує на увагу, оскільки цей довід апелянтом не доведений та є припущенням останнього. Факт страхування будинку позивача не знайшов свого підтвердження при встановлені обставин справи та дослідженні наявних у справі доказів в судах першої та апеляційної інстанцій.

Щодо доводів апелянта про те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, то колегія суддів погоджується з обґрунтуванням судом першої інстанції неприйняття цих доводів як таких, що не відповідають правовій позиції Європейського суду з прав людини, зазначеній у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України».

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Також колегія суддів не приймає довід апелянта про те, що відсутність визначення механізму нарахування та здійснення виплат відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відповідно до якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.

Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.

До теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

Між тим, право позивача ОСОБА_2 на відшкодування заподіяної терористичним актом шкоди, передбачене Законом України «Про боротьбу з тероризмом», не можна ставити у залежність від існування компенсаційного механізму.

Такий висновок колегії суддів ґрунтується на правовій позиції, викладеній у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Будченко проти України» від 24.04.2014року (Заява № 38677/06), з якої вбачається, що встановлене законом матеріальне право, «майновий інтерес», яке потребує захисту у зв'язку з несвоєчасним виконанням, у данній справі Кабінетом Міністрів України, запровадження та затвердження у встановлені строки відповідного механізму, яким би передбачалась методика розрахунку такої компенсації та джерела фінансування, що стало підставою для відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 з підстав не існування механізму реалізації відповідного законодавчого положення, становить втручання у право заявника та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також колегія суддів вважає безпідставними та недоведеними апелянтом доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неповно з'ясувані обставин справи, неналежно дослідженні докази, порушені норми матеріального права при недотриманні судом норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги аналогічні запереченням відповідачів проти позовних вимог, які досліджені судом першої інстанції із виконанням судом першої інстанції вимог п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України щодо зазначення у рішенні мотивів, з яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення сторін, із зазначенням та відповідною оцінкою наданих сторонами доказів, а тому додаткової оцінки колегією суддів не потребують.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апелянтом не спростовані наведені у рішенні суду першої інстанції висновки, не доведена наявність підстав для скасування цього рішення за доводами апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду, переглянуте судовою колегією в межах доводів апеляційної скарги, відповідає вимогам закону, тому підстав для скасування рішення, за цими доводами, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1.ч.1 ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Луганській області, що діє в інтересах Кабінету Міністрів України відхилити.

Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 14 грудня 2016 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, компенсації за зруйнований будинок внаслідок бойових дій, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий

Судді: