Ухвала суду № 65359388, 16.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/530/16-ц

Провадження № 22-ц/779/252/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У. Ю.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Беркій О.Ю., Максюти І.О.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, повернення предмета лізингу та стягнення коштів, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на заочне рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002944 від 10.12.2015 року, який укладений між ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» та ОСОБА_2

Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 сплачений адміністративний платіж в розмірі 49 000 грн.

Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» транспортний засіб - мінітрактор Булат-Т240, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2015 року випуску, заводський номер № НОМЕР_2.

ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на рішення суду подало апеляційну скаргу, в якій апелянт посилається на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи.

Апелянт вказав, що укладаючи спірний договір, сторони виходили із законодавчо встановленого принципу свободи договору. Підписуючи договір, позивач ОСОБА_2 ознайомився зі всіма його умовами та погодився з ними, поставивши підпис на кожній сторінці. Між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг».

При укладенні договору позивач 10.12.2015 року підписав заяву, якою ствердив, що уважно прочитав та зрозумів умови договору.

На виконання умов договору позивач оплатив адміністративний платіж у розмірі 49 000 грн. Згодом, 22.01.2016 року в порядку, визначеному п.9.6 договору ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про зміну предмета лізингу на інший, а саме на мототрактор Булат -Т240, внаслідок чого між сторонами було підписано додаткову угоду до договору фінансового лізингу, в якій сторони погодили здійснити заміну предмета лізингу та перерахувати платежі за договором, виходячи із вартості нового предмета лізингу.

Враховуючи, що відповідно до п.1.7 договору ОСОБА_2 сплатив 50% вартості предмета лізингу та комісію за передачу предмета лізингу - відповідач придбав предмет лізингу та передав його у володіння та користування позивачу, про що сторони підписали акт приймання-передачі предмета лізингу та на виконання п.4.3 договору підписали додаток №3 із графіком сплати лізингових платежів.

Вирішуючи спір, суд не врахував, що позивач сплатив лише половину вартості транспортного засобу, іншу половину сплатив відповідач та передав у користування позивачу новий предмет лізингу.

У зв'язку з тим, що переданий транспортний засіб перебував у користуванні позивача, він втратив свою ринкову вартість. Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, - відшкодувати вартість того, що одержавно за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тому при вирішенні спору в частині наслідків визнання правочину недійсним суд мав би врахувати, що транспортний засіб, який передано позивачу за договором лізингу, був новий, а з часом користування позивачем він втратив свою ринкову вартість.

З наведених підстав апелянт вважає, що при визнанні договору недійсним позивач зобов'язаний не тільки повернути транспортний засіб відповідачу, а й відшкодувати різницю між вартістю трактора на момент його повернення і до вартості нового аналогічного транспортного засобу.

Апелянт також не погоджується з висновком суду щодо не відповідності спірного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та вважає, що при вирішенні спору суду слід керуватися спеціальними нормами законодавства, які безпосередньо стосуються даного виду правочину, зокрема статтею 808 ЦК Укроаїни та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Висновок суду першої інстанції щодо необхідності отримання відповідачем ліцензії на даний вид послуг також є помилковим, оскільки суперечить Закону України «Про фінансовий лізинг».

Апелянт вважає, що лізинг є окремим видом цивільно-правових відносин, який відмінний від найму (оренди) транспортного засобу, а тому при його укладенні не є обов'язковою нотаріальна форма.

З наведених підстав апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У судове засідання представник апелянта не з»явився.

Позивач та його представник вимоги скарги не визнали, просили відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення положень Закону України «Про захист прав споживачів» спірний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відносно лізингоодержувача як споживача, водночас умовами договору значно розширені права лізиногодавця, що свідчить про диспропорцію між правами і обов'язками сторін, порушує принцип добросовісності.

З наведених підстав суд визнав спірний договір недійсним та застосував наслідки його недійсності в порядку ст.216 ЦК України, при цьому суд також взяв до уваги і той факт, що договір фінансового лізингу укладений відповідачем без наявності ліцензії на право здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб та не був нотаріально посвідченим.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, що їх регулює та прийняв обґрунтоване рішення.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» було укладено договір фінансового лізингу № 002944 з трьома додатками до нього.

Згідно п. 1.3 відповідач взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу, а саме: транспортний засіб - МТЗ 82.1.26, об'єм двигуна - 4,75 диз.; тип КПП - мех.; привід - 4х4, та передати його у користування позивачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

За п.8.2 договору вартість предмету лізингу становить 19 444,44 доларів США, що у гривневому еквіваленті на день укладання договору становило 490 000 грн. (а.с. 7 - 18).

Пунктом 1.8 передбачено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем у даному договорі та за заявою лізингоодержувача, сам предмет лізингу може бути замінений на інший предмет лізингу до моменту купівлі предмета лізингу. Умови такої заміни та проведення додаткових розрахунків вказується у відповідній додатковій угоді до даного договору.

За змістом договору позивач зобов'язаний до отримання предмету лізингу, на умовах та в порядку передбаченому цим договором, сплатити передбачені цим договором платежі (п.3.3.1).

З метою забезпечення отримання лізингодавцем суми, очікуваної станом на дату виконання договору, лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором, розраховуються у доларах на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом долара США до української гривні, чинним на робочий день виписки рахунку або квитанції на сплату платежу (п.8.1).

Лізингоодержувач прийняв на себе валютні ризики згідно з цим договором (п.8.4).

Пунктом 10.1. договору встановлено, що лізинговий платіж - це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3 до договору).

Лізинговий платіж включає: - відсотки за користування обсягом фінансування в розмірі 21 % річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); - частина від обсягу фінансування (сума, які відшкодовує частину вартості предмета лізингу); - комісія за супроводження договору в розмірі 7%.

У пунктах 10.2; 10.3 договору наведена формула, за якою розраховується розмір щомісячного лізингового платежу, та встановлено, що на момент укладання даного договору попередній розмір щомсячного лізингового платежу у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, становить 302,71 доларів США, що становить 7628,3 грн. на дату укладення договору.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що після завершення строку лізингу за даним договором лізингоодержувач придбаває предмет лізингу у лізингодавця за викупною вартістю, що буде визначена лізингодавцем з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають сплаті за цим договорм. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за договором, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за договором, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів за договором, купівельна ціна предмета лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем.

Із змісту договору вбачається, що таким передбачено три додатки, а саме: додаток №1 - Графік сплати авансового платежу, додаток №2 - Специфікація; додаток№3 - Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (а.с.18).

З наявної у матеріалах справи копії додатку №3 до договору фінансового лізингу №002944 від 10.12.2015 - «Графік сплати лізингових платежів» вбачається, що предметом лізингу є - Булат Т240.

Вартість предмета лізингу - 2992,85 доларів США; авансовий платіж - 50%; сума лізингу - 1495,93 доларів США; викупна вартість - 44,88 доларів США; відсоткова ставка - 21%; комісія - 7%; період лізингу - 60 міс.; щомісячний платіж - 46,58 доларів США; адміністративний платіж - 299,19 доларів США (а.с.42).

Згідно копії квитанції №4 від 10.12.2015 року позивач ОСОБА_2 на виконання договору фінансового лізингу №002944 від 10.12.2015 року оплатив на рахунок ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» адміністративний платіж у розмірі 49 000 грн. (а.с.19).

Заявою від 22.01.2016 року, адресованою до адміністрації ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», ОСОБА_2 просив надати йому транспортний засіб - Булат 240Т (а.с.104).

22 січня 2016 року сторони уклали Додаткову угоду до договору фінансового лізингу №002944 від 10.12.2015 року. Зокрема згідно п.2 сторони дійшли згоди внести наступні зміни: предмет лізингу - міні трактор Булат Т-240; вартість предмета лізингу - 80 780 грн.

Сплачений лізингоодержувачем Адміністративний платіж за умовами договору підлягає перерахуванню згідно нової ціни товару та розраховується наступним чином: адміністративний платіж - 8 078 грн.; авансовий платіж 40 922 грн. (п.2.3).

У разі, якщо ціна товару збільшиться до моменту придбання, лізингоодержувач зобов'язаний здійснити доплату (п.3).

Для отримання предмета лізингу у користування на умовах 1.7 та 4.1 договору лізингоодержувач зобов'язаний здійснити - комісію за передачу предмета лізингу у розмірі - 2 423,40 грн. (п.4), (а.с.40).

28.03.2016 року сторони підписали Акт приймання-передачі предмета лізингу, із змісту якого вбачається, що на підставі договору фінансового лізингу від 10.12.2015 року №002944 лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу згідно специфікації з наступними характеристиками: марка, модель - Булат - Т240; № кузову/шасі/серійний номер - НОМЕР_2; № двигуна НОМЕР_3 (а.с.41). Згідно копії свідоцтва про реєстрацію машини від 22.02.2016 року власником ТЗ Булат-Т240 є ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» (а.с.43).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з укладенням договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та Законом України "Про фінансовий лізинг".

За приписами частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно доч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Так, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Правовий аналіз ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вказує на те, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Зміст спірного договору фінансового лізингу від 10 грудня 2015 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

У п.12.1. Договору передбачено, що Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі чітким волевиявленням щодо розірвання Договору шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

За змістом п.п. 3.2.6 ,3.2.7 Договору, Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір, за умови невиконання лізингоодержувачем умов даного договору. При цьому, Лізингодавець не зобов»язаний завчасно повідомляти Лізингоодержувача про розірвання даного Договору. Також у випадку неможливості придбання предмету лізигну або відмови продавця здійснити продаж та у разі не обрання нового предмета лізингу протягом одного року. У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу всі сплачені ним кошти за мінусом адміністративного платежу.

Зі змісту викладених пунктів Договору вбачається, що Лізингодавець може сам створювати умови, які спонукатимуть Лізингоодержувача розірвати договір, але при цьому Лізингодавець отримає вигоду, а Лізингоодержувач, сплативши адміністративний та авансовий платежі і не отримавши транспортний засіб, втрачає половину сплачених коштів.

Разом із тим, при розірванні договору Лізингодавцем в односторонньому порядку, в тому числі, не з вини споживача послуг, ніяких санкцій для відповідача не передбачено.

Таким чином, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що, на думку суду, приводить до дисбалансу договірних відносин.

Крім того, неспростованою залишається обставина невідповідності інформації щодо предмета лізингу, вказаного у тексті договору (п.1.1 - МТЗ 82,1,26) та у додатку №3 (Булат - 240Т). При цьому, додаток №1 «Графік сплати авансового платежу» та додаток №2 «Специфікація» взагалі відсутні.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо недійсності договору, укладеного між сторонами по справі, у зв'язку з порушення принципів справедливості, розумності та добросовісності відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та положень Закону України «Про фінансовий лізинг» посилаючись на відповідні пункти договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав необхідний доступ до інформації про положення договору і досягнення згоди по всіх істотних умовах у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг» та положень ЦК України не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому до уваги не приймаються.

Також не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що підлягає застосуванню лише положення ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо письмової форми договору, як спеціального закону, а не положення ЦК України, норми якого є загальними у порівнянні з нормами Закону України «Про фінансовий лізинг», оскільки ч. 2 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» (норма спеціального закону) відсилає до норм Цивільного кодексу України про найм (оренду), які, враховуючи специфіку предмету договору фінансового лізингу (транспортний засіб), підлягають застосуванню у даному випадку.

Відповідно до положень ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

На думку колегії суддів, суд дійшов правильно висновку про застосування наслідків недійсності правочину виходячи з обставин справи.

Заперечення апелянта щодо неправильного застосування норми ст.216 ЦКУ не заслуговують на увагу, оскільки за її змістом в разі неможливості повернення одержаного на виконання правочину, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, слід відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто вирішення питання про повернення, яке полягає у користуванні майном, виконаній роботі та наданій послузі підлягає в спосіб відшкодування вартості того, що одержано, тобто вирішується в окремий процесуальний спосіб, тоді як вимоги про таке відшкодування заявлено не було.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не містять обставин, які були б підставою для скасування рішення суду, тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» відхилити.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Беркій О.Ю. Максюта І.О.