Ухвала суду № 65358670, 15.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/6101/16-ц Головуючий в І інстанції

Провадження № 22-ц/774/382/К/17 суддя Чайкін І.Б.

Категорія № 55 (1) Доповідач - Барильська А.П..

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Митрофанової Л.В.,

секретар: Чубіна А.В,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представника відповідача ПрАТ «Євраз Суха Балка» - Сагуйченка Єгора Вікторовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Євраз Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Євраз Суха Балка» про стягнення одноразової матеріальної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Євраз Суха Балка» (надалі - ПрАТ «Євраз Суха Балка») про стягнення одноразової матеріальної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 07 липня 2008 року він звільнився із посади заступника начальника правового відділу управління правової та економічної безпеки ПрАТ «Євраз Суха Балка» за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком .

При звільненні відповідач не провів з ним повний розрахунок та не виплатив належні йому суми заробітної плати, а саме: одноразову матеріальну допомогу при звільненні в зв'язку з виходом на пенсію за віком в сумі 5000 гривень, а також не нараховану своєчасно та в не повному обсязі заробітну плату за час тарифної відпустки в 1997 - 2008 роках, включно, в сумі 6140,63 гривень.

Просив суд: стягнути з ПрАТ «Євраз Суха Балка» на його користь одноразову матеріальну допомогу при звільненні в зв'язку з виходом на пенсію за віком в сумі 5000 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток зв'язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги за період з дати затримки на один календарний місяць виплати заробітної плати за час першої відпустки по день фактичної виплати заборгованості з заробітної плати за весь період відпусток у 2012 році, а саме: за період з серпня 2000 року по травень 2012 року в сумі 6065, 05 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11000 грн.; в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати - 5000 грн., допустивши негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ПраТ «Євраз Суха Балка» на його користь заробітної плати за один місяць в сумі 4286,20 грн., а також судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Євраз Суха Балка» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні в зв'язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 5 000 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток зв'язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари та тарифи на послуги у розмірі 6065,05 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11000 грн.; в порядку відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати - 1000 грн., а також на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ «Євраз Суха Балка» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись не неповне з'ясування обставин справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що, судом першої інстанції не взято до уваги, що 08.06.2012 року на підставі письмової заяви позивача, ПАТ «Євраз Суха Балка», з врахуванням дії спільної постанови генерального директора та профспілкових комітетів № 3 від 06.02.2012 року, було здійснено виплату коштів у розмірі 5271,74 грн. у якості недоплаченої заробітної плати за час відпусток позивача у період з 1997 року по 2008 рік. Оскільки, спільна постанова генерального директора та профспілкових комітетів № 3 від 06.02.2012 року є чинною та законною, що, зокрема, було встановлено у постанові Верховного Суду України від 18.02.2015 року, нарахування та виплата ОСОБА_1 заробітної плати за час відпусток відбулася у повному обсязі.

Вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року, Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21.02.2001 року № 159 та Постанови КМУ «Про затвердження Положення про компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати» від 20.12.1997 року № 1427, оскільки обов'язковими умовами для їх застосування є нарахування, але невиплата громадянину належних йому доходів, порушення встановлених строків їх виплат, а враховуючи те, що спірні виплачені суми заробітної плати за час відпусток не були нараховані у зв'язку з тим, що підприємством було порушено порядок визначення середнього заробітку позивача для оплати відпусток, то вони не підлягають компенсації.

Також, на думку представника відповідача, суд дійшов помилкового висновку про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, оскільки в поєднанні з положеннями ч. 3 ст. 116 КЗпП України, умовою для застосування ч. 2 ст. 117 КЗпП України є наявність спору про розмір належних працівникові сум при звільненні, який виник саме в момент звільнення працівника та неправомірні винні дії власника підприємства в невиплаті цих спірних сум, про які працівником заявлено вимоги. У даному ж випадку при звільненні позивача 07.07.2008 року спору щодо належних працівникові сум до виплати не було, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того вважає, що судом першої інстанції безпідставно задоволена вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення йому винними діями відповідача моральної шкоди.

Крім того, позивач звернувся до суду з позовом із пропуском тримісячного строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору з вимог, що випливають з питань оплати праці.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ПрАТ «Євраз Суха Балка» відхилити, а рішення суду, як законне та обґрунтоване, на її думку,залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПрАТ «Євраз Суха Балка» підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та матеріалами підтверджується, що позивач ОСОБА_1 в період з 19.02.1997 року по 07.07.2008 року працював у ПрАТ «ЄвпазСуха Балка» і звільнився за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком (а.с. 16-21).

В 2012 році за заявою ОСОБА_1 відповідачем здійснено перевірку нарахувань йому заробітної плати за час щорічних відпусток за минулі роки, за результатами проведення якої ПрАТ «Євраз Суха Балка» здійснило нарахування та виплатило в червні 2012 року позивачу недоплачену заробітну плату за період відпусток (компенсацію за невикористані відпустки) у загальному розмірі 6140,63 грн., а саме: грудень 1997 року - 19,85 грн., січень 1998 року - 19,85 грн., серпень-вересень 1998 року - 3,37 грн., серпень 1999 року - 0,28 грн., липень-серпень 2000 року - 197,88 грн., липень 2001 року - 8,92 грн., липень 2002 року - 291,92 грн., листопад 2002 року - 81,55 грн., липень 2003 року - 834,42 грн., вересень-жовтень 2003 року - 1116,28 грн., липень 2004 року - 416,11 грн., червень-липень 2005 року - 572,50 грн., вересень-жовтень 2005 року - 317,26 грн., червень 2006 року - 70,25 грн., серпень-вересень 2006 року - 407,24 грн., липень 2007 року - 282,67 грн., січень 2008 року - 477,54 грн., квітень-липень 2008 року - 1022,74 грн. (а.с. 24).

На підставі встановлених обставин, й виходячи з того, що в день звільнення позивача - 07.07.2008 року, з вини відповідача йому не була проведена виплата належних при звільненні сум, в тому числі недонарахованої заробітної плати за час відпусток в період 1997-2008 років в сумі 6140,63 грн., виплата якої здійснена тільки в червні 2012 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію за віком, а також моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Отже, з аналізу положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України у взаємозв'язку з рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 витікає, що для покладення на роботодавця обов'язку з виплати середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні визначальними є наступні юридично значимі обставини, як невиплата з вини роботодавця належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи встановлено, що станом на день звільнення позивача із займаної посади невиплаченою залишилась не донарахована заробітна плата за період відпусток з грудня 1997 року по липень 2008 року в сумі 6140,63 грн.

Вказана сума недоплаченої заробітної плати була нарахована відповідачем за наказом генерального директора від 16.02.2010 року на виконання Спільної постанови генерального директора та профспілкових комітетів № 3 від 06.02.2012 року, якою було визнано порушення п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати при розрахунку заробітної плати за період відпусток працівникам ПАТ «Євраз Суха Балка» в період з 01 січня 1995 року по 01 березня 2010 року й постановлено провести перерахунок заробітної плати колишнім працівникам підприємства за вказаний період із застосуванням формули: корегуючий коефіцієнт = 1 + розмір підвищення тарифних ставок та посадових окладів (у частках одиниці) х 0,71.

Колегією суддів встановлено, що спір з приводу застосування положень Спільної постанови генерального директора та профспілкових комітетів № 3 від 06.02.2012 року й розрахунку суми недоплаченої заробітної плати за період відпусток працівника ОСОБА_1 між сторонами відсутній та позивачем з цього приводу жодних позовних вимог у даній справі не заявлялося (а.с. 1-9), а тому суд першої інстанції, у відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, здійснював розгляд справи в межах заявлених вимог.

За відсутності позовних вимог (спору) у вищезазначеній частині, доводи апеляційної скарги відповідача про неврахування судом положень Спільної постанови генерального директора та профспілкових комітетів № 3 від 06.02.2012 року є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (надалі - Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

У п. 8 Порядку зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правильності розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з періоду затримки розрахунку з 08.07.2008 року по 12.10.2016 року, який складає 2076 робочих днів та середньоденного заробітку позивача на момент звільнення в розмірі 295,60 грн., а саме - 613665,60 грн. та вважає його правильним, та виходячи з меж позовних вимог, ОСОБА_1, з урахуванням принципу співмірності, зменшений розмір середнього заробітку до 11000 грн.

Здійснюючи перевірку оскаржуваного рішення в частині вирішення спору про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строку її виплати колегія суддів виходить за наступного.

Компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться підприємством згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІП та Постановою КМУ «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21.02.2001 року № 159 у разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу, за відповідний місяць (після утримання податку й обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно п. 2 Положення про компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (затверджене Постановою Кабміну України від 20.12.1997 року № 1427 з послідуючими змінами і доповненнями) компенсація працівникам проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більше як на один відсоток.

Нарахування компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 01.01.2001 року, здійснюється згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом та є загальновідомими.

Таким чином, при розрахунку суми компенсації застосовується чиста заробітна плата, тобто нарахована заробітна плата за мінусом суми податку з доходів фізичних осіб, а також внесків до соціальних фондів, а відповідно до Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» податок з доходів фізичних осіб, а також внески до соціальних фондів для шахтарів становлять: 10% - ПДФО, 2% - внесок до Пенсійного Фонду України, 0,5% - внесок у Фонд соціального страхування (тимчасова непрацездатність).

Грошова компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати є гарантією прав робітника на компенсацію втрати її частини, санкцією за несвоєчасну виплату заробітної плати, обов'язок з нарахування та сплати якої, згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», покладено на підприємство, яке зобов'язано виплатити громадянам суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 цього Закону).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Оскільки, ПрАТ «Євраз Суха Балка» виплатило позивачу заробітну плату за період відпусток з грудня 1997 року по липень 2008 року лише у 2012 року, колегія суддів вважає, що наявні підстави для нарахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати та приходить до висновку, що така компенсації повинна розраховуватися за кожну нараховану відпустку окремо, по час фактичної виплати заборгованості - по червень 2012 року.

Визначаючи розмір компенсації ОСОБА_1 втрати частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків виплати заробітної плати, суд першої інстанції правильно керувався вищезазначеними нормами закону та вірно розрахував її на суму 6065,05 грн. за період з 2000 по 2008 роки, який колегія суддів перевірила та погоджується з ним.

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року, Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21.02.2001 року №159 та Постанови КМУ «Про затвердження Положення про компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати» від 20.12.1997 року № 1427 з тих підстав, що спірні виплачені суми заробітної плати за час відпусток не були нараховані, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки вони суперечать позиції, висловленій у рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року № 1-18/2013 щодо права особи на звернення до суду із позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 5000 грн., з наступних підстав.

У відповідності до пункту 4.12 Колективного договору ВАТ «Суха Балка», ухваленого конференцією трудового колективу ВАТ «Суха балка» 25.01.2008 року, при звільненні працівника в зв'язку з виходом на пенсію за віком виплачується одноразова матеріальна допомога при безперервному стажі роботи від 7,5 до 15 років у розмірі одного посадового окладу (для поверхневих працівників) (а.с. 57).

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 станом на день звільнення в зв'язку з виходом на пенсію працював безперервно на підприємстві більше 11 років, у зв'язку з чим йому повинна була бути нарахована й виплачена одноразова матеріальна допомога в розмірі одного посадового окладу, якій станом на день звільнення складав суму в розмірі 5000 грн.

Погоджується колегія суддів й з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, виходячи з наступного.

Умови відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику встановлюються ст. 237-1 КЗпП України, відповідно до якої моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З аналізу положень цієї статті, вбачається, що підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25.04.2012 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Оскільки матеріалами справи доведений факт несвоєчасної виплати належних позивачу сум заробітної плати за час відпусток за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що мало місце порушення роботодавцем прав працівника, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди, є безпідставними.

Погоджується колегія суддів із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. обґрунтовано задовольнив в цій частині позовні вимоги частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Вищенаведеним спростовуються посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на необґрунтованість розміру стягнутої судом моральної шкоди.

Не може погодитися колегія суддів й з доводами відповідача в апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Так, згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У своєму рішенні від 22 лютого 2012 року в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Як вбачається з матеріалів справи, на теперішній час відповідачем ПрАТ «Євраз Суха Балка» не проведено виплату всіх належних позивачеві сум, зокрема, не нарахована та не виплачена компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 6065,05 грн., нарахування якої є обов'язком роботодавця та яка має бути виплачена у тому ж місяці у якому було здійснено виплату заборгованості по заробітній платі (ст. 1, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати»), тобто перебіг тримісячного строку встановленого ст. 233 КЗпП України взагалі не розпочався.

Оскільки вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що беруть участь в справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, і дав їм правильну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, у зав'язку з чим апеляційної скаргу відхиляє, а рішення суду - залишає без змін у відповідності до ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Євраз Суха Балка» - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22 листопада 2016 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Я.М. Бондар

Л.В. Митрофанова