Ухвала суду № 65358659, 16.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/129/17 Справа № 183/9122/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Парфьонов Д. О. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Варенко О.П., Єлізаренко І.А.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, посилаючись на те, що 27 листопада 2007 року між акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, згідно із яким останній отримав кредит у розмірі 20.000 доларів США зі сплатою 12,90% річних та терміном повернення до 26 листопада 2027 року.

Вказували, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 27 листопада 2007 року, відповідно до якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,2 кв.м, житловою площею 27,7 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань станом на 26 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 23.316 доларів США 58 центів, що еквівалентно 186.369 грн.43 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 17.693 доларів США 22 центи, що еквівалентно 141.421 грн.90 коп., заборгованості за відсотками - 5.623 доларів США 36 центів, що еквівалентно 44.947 грн.51 коп., просили ухвалити рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 листопада 2007 року в розмірі 186.369 грн. 43 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання за ними права власності на нього.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції було скасовано, позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» залишено без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.207 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2015 року скасована, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої інстанції чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга ПАТ «Дельта Банк» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 27 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №11258725000, за яким банк надав відповідачу кредит у розмірі 20.000 доларів США під 12,90% річних терміном до 26 листопада 2027 року (т.1 а.с.11-18).

Частиною 1 ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК України).

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань за кредитним договором, 27 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №11258725000/11258750000/З на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.36-40).

Залишаючи позовні вимоги банку без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що вони є недоведеними належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

За змістом ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (стаття 1079 ЦК України). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг) розглядаються як кредитна операція.

Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг вважається фінансовою послугою (підпункт 11 пункту 1 статті 4 Закону).

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином позичальник має право виконувати кредитні зобов'язання як первісному кредитору, так і новому кредитору.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, позивач ПАТ «ДельтаБанк» є новим кредитором у зобов'язанні, що виникло на підставі договору іпотеки між ПАТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_2, оскільки між ПАТ «Укрсиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» 08 грудня 2011 року було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (т.1 а.с.69-72).

Згідно з п.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст.513 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст.24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення права за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек» «державна реєстрація іпотек здійснюється з метою: реалізації переважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими іпотекодержателями незареєстрованих або зареєстрованих пізніше прав чи вимог на предмет іпотеки: надання в інтересах фізичних чи юридичних осіб інформації про обтяження нерухомого майна іпотекою або про відсутність такого обтяження».

Тобто, у разі наявності нотаріально завіреного договору забезпечення кредиту, на виконання припису ч. 1 ст. 513 ЦК України додатково укладається договір відступлення права вимоги заставодержателя або іпотекодержателя за відповідним договором забезпечення.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

На підтвердження права вимоги до позовної заяви ПАТ «Дельта банк» надано витяг з договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, а саме, титульний аркуш та аркуші №7 та №36, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта банк», з якого вбачається, що згідно з п. 2.1. «а» позивачу було передано право вимоги за кредитними договорами (т.1 а.с.69-72).

Згідно з актом від 30 грудня 2011 року прийому-передачі документів за цим договором ПАТ «УкрСиббанк» передано ПАТ «Дельта банк» кредитний договір №11258725001 та договір іпотеки №11258725000/11258750000/З, укладені «УкрСиббанком» з ОСОБА_2 (т.1 а.с.66).

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст.11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Предметом доказування у даному спорі є факт набуття позивачем права вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України).

За способом утворення докази поділяються на первинні (відомості про факти одержують із першоджерела - з оригіналу документа, від свідка-очевидця і т.п.) і похідні (відомості про факти одержують із джерела, що відтворює інший доказ, - з копії документа).

За відношенням до шуканого факту докази поділяються на прямі (прямо вказують на наявність або відсутність шуканого факту) і непрямі (дозволяють зробити припускаємий висновок про шуканий факт).

Позивачем ПАТ «Дельта Банк» докази на підтвердження того, що ним були дотримані вказані вимоги закону при укладанні відступлення права вимоги за іпотечним договором, суду не надавалися.

Колегія суддів звертає увагу на те, що справа слухається з 2013 року, протягом цього часу у позивача витребувалися докази, які так і не були надані.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2015 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Варенко О.П.

Єлізаренко І.А.