Постанова № 65355299, 24.02.2017, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/175/17

Справа №754/78/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 лютого 2017 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Клочко І.В., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ЛОУПФУ в м. Києві) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивує наступним.

Позивач перебуває на обліку в ЛОУПФУ в м. Києві та отримує пенсію по втраті годувальника, призначену відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В листопаді 2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до повідомлення за вих. №20814/06 від 13.12.2016 року, відповідачем було зазначено, що з питання переходу позивача на пенсію по втраті годувальника -військовослужбовця їй необхідно звернутись до ЛОУПФУ в м. Києві з посвідченням члена сім'ї загиблого.

16.12.2016 року відповідач у своєму листі відмовив позивачу у переведенні на пенсію по втраті годувальника, відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», посилаючись на те, що позивач не надала до ЛОУПФУ в м. Києві посвідчення члена сім'ї загиблого для підтвердження свого статусу.

Позивач вважає відмову відповідача неправомірною, а тому вимушена була звернутись до суду за захистом своїх прав.

21.02.2017 року до суду надійшли заперечення сторони відповідача проти позовних вимог ОСОБА_1, відповідно до яких ЛОУПФУ в м. Києві через представника просить відмовити в задоволенні адміністративного позову, посилаючись на наступне. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ЛОУПФУ в м. Києві та отримує пенсію по втраті годувальника, відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 18.11.2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника, відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однак, позивачем не було надано посвідчення члена сім'ї загиблого, яке б підтверджувало право позивача на таку пенсію. Крім того, відповідач зазначає, що пенсійне забезпечення ветеранів війни має ряд особливостей, зокрема, питання соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей врегульоване декількома законами: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про пенсійне забезпечення» та «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ». Відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на норми якого посилається позивач, пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті. Відповідно до п.1 ст. 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Тобто, чинність вищезазначеного Закону поширюється на позивача. Пунктом 4 до Постанови КМУ «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» від 12.05.1994 року №302 чітко передбачено, що особам, на яких поширюється чинність ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону), видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого», яке видається органом праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. Таким чином, позивачем не було надано до ЛОУПФУ в м. Києві повний пакет документів, необхідний для переведення на пенсію по втраті годувальника, відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Враховуючи викладене, відповідач через представника вважає, що його дії є правомірними, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно з п. 4. ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступне.

Позивач перебуває на обліку в ЛОУПФУ в м. Києві та отримує пенсію по втраті годувальника, згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

18.11.2016 року позивач звернулась до ЛОУПФУ в м. Києві із заявою про із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», надавши наступні документи: копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; витяг із протоколу засідань Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця; копію свідоцтва про народження; копію свідоцтва про смерть.

13.12.2016 року ЛОУПФУ в м. Києві було направлено позивачу повідомлення за вих. №20814/16, відповідно до якого зазначено, що з питання переходу на пенсію по втраті годувальника - військовослужбовця ОСОБА_1 необхідно звернутись до ЛОУПФУ в м. Києві з посвідченням члена сім'ї загиблого (а.с. 10).

Листом ЛОУПФУ в м. Києві від 16.12.2016 року №21233/06 ОСОБА_1 було відмовлено у переведенні на пенсію по втраті годувальника, відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 11).

Вказану відмову позивач вважає неправомірною.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 29 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Виходячи зі змісту ст. 30 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Згідно ч. 4 ст. 30 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років (п. «а» ч.4 ст. 30 Закону).

Відповідно до п.1 ст. 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Згідно п. 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою КМУ від 12.05.1994 року №302, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».

Відповідно до абз.2 п.7 вищезазначеного Положення, «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної категорії справ відповідачу належить довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

Викладені у позовній заяві доводи позивача про протиправність відмови відповідача у переведенні її з пенсії по втраті годувальника, призначеної відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по втраті годувальника згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суд вважає необгрунтованими.

З урахуванням вищенаведених правових норм, суд приходить до висновку про відсутність в діях відповідача ознак неправомірності та звертає увагу позивача на необхідність отримання посвідчення члена сім'ї загиблого, з метою встановлення відповідного статусу, який надасть право переведення на пенсію по втраті годувальника, відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, проаналізувавши та оцінивши зібрані по справі докази суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 11, 18, 71, 94, 99, 104, 160-163, 183-2, 254 КАС України, Конвенцією ООН про захист прав і основоположних свобод, Загальною декларацією прав людини, Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд -

п о с т а н о в и в :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий