Ухвала суду № 65355030, 15.03.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/158/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 5 Пироженко (В.Д.) В. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоФетісової Т. Л.суддівБородійчука В. Г., Василенко Л. І. при секретаріАнкудінові О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Черкаської міської ради, ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Захарченко Анжела Іванівна Черкаського міського управління юстиції в Черкаській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_5 звернулася до суду із указаним позовом, яким, з урахуванням послідуючих уточнень, просила, витребувати у ОСОБА_9 87/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 87/100 частин земельної ділянки, виділеної в користування позивачу.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 08.11.2016 за відповідною заявою представника позивача у справі первісні позовні вимоги до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Черкаської міської ради, ОСОБА_9 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності на житловий будинок, визнання приватизації земельної ділянки недійсною, визнання припиненою права власності на житловий будинок - залишено без розгляду.

В обґрунтування остаточних позовних вимог указано на те, що 11.01.2012 позивач придбала у ОСОБА_7 87/100 частин житлового будинкуАДРЕСА_1. Під дану частину житлового будинку ОСОБА_7 було надано 87/100 частин земельної ділянки у користування. Згідно договору від 11.01.2012 до позивача відійшло право користування цією земельною ділянкою.

Далі, в квітні 2013 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування від 11.01.2012 удаваним правочином був задоволений. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 23.09.2013 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою ВССУ від 18.10.2013 клопотання ОСОБА_5 про зупинення виконання рішення судів було задоволено. Ухвалою ВССУ від 11.12.2013 рішення Соснівського районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано та передано справу на новий розгляд. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.11.2014 між позивачем та ОСОБА_7 визнано укладеним договір купівлі-продажу житлового будинку, також накладено арешт на даний житловий будинок. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 11.03.2015 рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.11.2014 скасовано та в задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовлено.

15.01.2014 ОСОБА_7 продав житловий будинок ОСОБА_6 Як тільки ОСОБА_5 дізналась про це, то звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про визнання права власності на даний будинок. 18.12.2016 ОСОБА_6 продав земельну ділянку на якій знаходився житловий будинок ОСОБА_9 Оскільки всі правочини вчинені після накладення арешту рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.11.2014 та після подачі заяви про накладення арешту від 11.12.2015, позивач у даній справі вважає, що вона має право витребувати спірну нерухомість у її теперішнього володільця.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08.11.2016 позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вказує на те, що ОСОБА_9 є недобросовісним набувачем, адже спірну земельну ділянку вона придбала за ціною, яка в 68 разів нижче ринкової; спірне майно вибуло з володіння позивача всупереч її волі, оскільки позивач подавала позови про визнання недійсними правочинів, на підставі яких відбувався перехід права власності на спірну земельну ділянку; правочини по відчуженню спірної земельної ділянки вчинено на підставі скасованого рішення суду та після накладення арешту на це майно або звернення позивача із заявами про накладення арешту; апелянт вказує, що нею придбана частина садиби, тобто будинку (наразі знесеного) та земельної ділянки на якій він знаходився та яка необхідна для його обслуговування; з цих підстав апелянт вважає, що вона, як власник, має право шляхом пред'явлення віндикаційного позову витребувати своє майно у іншої особи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявність у неї права на витребування спірного майна з володіння відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що, встановивши дійсні обставини справи, суд дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_7 належало 87/100 часток жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.02.2011.

11.01.2012 ОСОБА_7 подарував згідно відповідного договору вказане майно ОСОБА_5, однак рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.07.2013 цей договір дарування визнано удаваним правочином та визнано, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, який визнано недійсним та застосовано двосторонню реституцію та повернено сторони в первісний стан, визнавши за ОСОБА_7 право власності на 87/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 23.09.2013 рішення Соснівського районного суду від 11.07.2013 залишено без змін. Ухвалою ВССУ від 18.10.2013 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_5 на рішення судів попередніх інстанцій та зупинено виконання рішення Соснівського районного суду від 11.07.2013 та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 23.09.2013.

Також рішенням Соснівського районного суду від 21.11.2014 між позивачем та ОСОБА_7 визнано факт укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та накладено арешт на даний житловий будинок. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 11.03.2015 це рішення Соснівського районного суду від 21.11.2014 скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним правочином та визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено.

Згідно договору купівлі-продажу жилого будинку з господарсько-побутовими будівлями від 15.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А.І., зареєстровано в реєстрі за №79, ОСОБА_7 продав ОСОБА_6 жилий будинок з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1.

З наданих суду письмових пояснень приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А.І. вбачається, що договір купівлі-продажу від 15.01.2014, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, посвідчено на підставі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.10.2013, яке набрало законної сили 12.11.2013.

Відповідно до довідки КП «ЧООБТІ» №8070о від 14.12.2015 при проведенні поточної інвентаризації 14.12.2015 за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що на земельній ділянці житловий будинок, господарські будівлі та споруди знесені.

Згідно листа Департаменту архітектури, містобудування та інспектування №896-01-21 від 09.02.2016 встановлено, що рішенням Черкаської міської ради від 19.11.2015 №2-1787 «Про передачу земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_6.» ОСОБА_6 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0479 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вищевказане рішення приймалось на підставі документації із землеустрою.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 16.02.2016 накладено арешт на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2015 ОСОБА_6 продав ОСОБА_9 належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0479 га, кадастровий НОМЕР_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Питання про витребування цієї земельної ділянки на користь позивача у даній справі є предметом позову.

Правовим обґрунтуванням заявлених у справі позовних вимог про витребування у ОСОБА_9 87/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 87/100 частин земельної ділянки, виділеної в користування позивачу, є посилання на норми ст. 388 ЦК України, ч.1 якої передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, визначальним для вирішення питання про можливість витребування майна від добросовісного набувача є встановлення того, чи є позивач власником майна, яке він просить витребувати, оскільки відповідно до правового висновку ВСУ, який в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування, викладеним у постанові від 23.12.2015 у справі №6- 327цс15 вбачається, що якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову. Виходячи з положень зазначених статей право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

На підставі наданих по справі доказів та пояснень сторін достовірно вбачається, що позивачка не є власником земельної ділянки, яку вона просить суд витребувати у відповідача, отже позбавлена права на судовий захист своїх прав в обраний нею спосіб.

Далі, для вирішення питання про можливість витребування майна від добросовісного набувача суду також потрібно встановити, що спірне майно придбане за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати.

У даній справі встановлено, що відповідним рішенням Черкаської міської ради від 19.11.2015 №2-1787 «Про передачу земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_6.» ОСОБА_6 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0479 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 131 т.1). Це рішення приймалось на підставі документації із землеустрою (а.с. 127 т. 1). Наразі це рішення міської ради ніким не оспорене та чинне.

Відповідно до довідки КП «ЧООБТІ» №8070о від 14.12.2015 при проведенні поточної інвентаризації 14.12.2015 за адресою АДРЕСА_1, було встановлено, що на земельній ділянці житловий будинок господарські будівлі та споруди знесені (а.с. 120 т. 1).

Отже відповідач у даній справі придбала на підставі відповідного договору купівлі-продажу земельну ділянку, про витребування якої порушує питання позивач, у її повноважного власника - ОСОБА_6 Так як спірна земельна ділянка правомірно перебувала у власності ОСОБА_6, він був повноважний вчиняти її продаж.

Отже, вимоги позивача у даній справі про витребування у відповідача придбаної у повноважного власника земельної ділянки та наразі відсутнього об'єкта нерухомості (тобто майна, якого фактично немає) - будинку, є безпідставними та задоволені бути не можуть.

Відповідач не є власником 87/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1.

Колегія суддів вважає, що за вищевикладених обставин позивачка може захистити свої порушені права шляхом застосування кондікційного позову в порядку вимог, передбачених статтею 1212 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що ОСОБА_7 здійснив відчудження будинку ОСОБА_6 15.01.2014, а ОСОБА_11 здійснив відчудження земельної ділянки ОСОБА_9 18.12.2015 під час дії накладеного арешту на майно, оскільки рішенням Соснівського районного суду Черкаської області від 21.11.2014 накладено арешт на 87/100 часток будинку АДРЕСА_1, а відчудження здійснено 15.01.2014 року, тобто до накладення арешту. Крім того, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.11.2014 скасовано рішенням апеляційного суду Черкаської області від 11.03.2015.

Слід відхилити апеляційні доводи про те, що ОСОБА_9 є недобросовісним набувачем, так як спірну земельну ділянку вона придбала за ціною, яка в 68 разів нижче ринкової, оскільки дана обставина, незалежно від її доведеності, у разі наявності чинної підстави для набуття права власності особою, що має місце в даному випадку, сама по собі не може свідчити про недійсність відповідного правочину, оскільки його зміст визначається залежно від волі сторін, які самостійно та на власний розсуд визначають усі істотні умови договору.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на те, що суд, приймаючи рішення по даній справі невірно визначив правовий спірного нерухомого майна, не застосувавши вимог ст.381 ЦК України, якими визначено поняття садиби, оскільки вказаною нормою права визначено, що садиба - це комплекс нерухомого майна, який складається з земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, господарсько - побутових будівель, комунікацій та багаторічних насаджень. В даному випадку, за фактичної та юридичної відсутності будинку на спірній земельній ділянці спірне майно втратило статус садиби.

За встановлених обставин справи, доводи апелянта про вибуття спірного майна з її володіння поза її волею слід відхилити, оскільки правомірність набуття відповідачем спірного майна не спростовують.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Черкаської міської ради, ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Захарченко Анжела Іванівна Черкаського міського управління юстиції в Черкаській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :