Ухвала суду № 65353887, 13.03.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/313/15-ц Номер провадження 22-ц/786/679/17Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю.А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Дорош А.І., Триголова В.М., при секретарі: Ачкасовій О.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 січня 2017 року по справі за скаргою ОСОБА_2 на рішення державного виконавця, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця. В обґрунтування скарги зазначив, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 2 жовтня 2015 р. його позовні вимоги до ОСОБА_3 було задоволено частково - усунуто перешкоди у здійсненні його права користування належною йому на праві власності присадибною земельною ділянкою розміром 0,25 га по АДРЕСА_1 яка належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1, шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_3 демонтувати (розібрати) і перенести паркан і всі споруди за власний рахунок з його земельної ділянки і проїзду до неї. Вказував на те, що 06 січня 2016 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області було видано виконавчий лист №539/313/15-ц, на підставі якого, 29 червня 2016 року державним виконавцем Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавської області - Матвієнком А.В. було відкрите виконавче провадження. Посилався на те, що тривалий час ОСОБА_3 не виконувала рішення суду, за що державним виконавцем 11 і 15 липня 2016 р. виносилися постанови про накладення на неї штрафу. Постановою державного виконавця Матвієнка А.В. від 29 вересня 2016 р. вказане виконавче провадження було закінчене на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49, ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження». Однак, скаржник, вважає, що дана постанова державного виконавця є незаконною і необґрунтованою. Так, зокрема вказує, що дійсно в кінці серпня 2016 р. його земельна ділянка була звільнена, паркан демонтовано і перенесено на відстань 3 м. 60 см від поворотної точки, що співпадає з деревом. Проте, вважав, що рішення суду виконано лише частково. Якщо належна йому ділянка звільнена повністю, то проїзд до неї не звільнено. По вулиці Луговій залишається ставок і паркан ОСОБА_3, що повністю перекриває проїзд до його ділянки, а також проїзд до своїх земельних ділянок багатьом власникам сусідніх ділянок. Проїзд шириною 3 м. 60 см. не може вважатися дорогою чи вулицею для проїзду транспортних засобів. В зв'язку з чим, ОСОБА_2 прохав суд: постанову державного виконавця Лубенського МРВ ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Матвієнка А.В. від 29 вересня 2016 р. про закінчення виконавчого провадження визнати неправомірною та зобов'язати відновити виконавче провадження.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 січня 2017 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 на рішення державного виконавця - відмовлено.

З даною ухвалою суду не погодився ОСОБА_2 та подав на неї апеляційну скаргу, в якій прохав ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 січня 2017 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою його скаргу задовольнити. Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судове засідання проводилося за участі представника апелянта, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, що з'явилася, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно п.1 ч.2 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.

Відповідно п. 1 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 2 жовтня 2015 р., яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було задоволено частково та усунуто перешкоди у здійсненні права ОСОБА_2 на користування належною йому на праві власності присадибною земельною ділянкою розміром 0,25 га по АДРЕСА_1 яка належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_3 демонтувати (розібрати) і перенести паркан і всі споруди за власний рахунок з земельної ділянки ОСОБА_2 і проїзду до неї. 06.01.2016 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області було видано виконавчий лист №539/313/15-ц.

Постановою державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Матвієнко А.В. від 29.06.2016 р. відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа. 29.08.2016 р. державним виконавцем Матвієнко А.В. складено акт про те, що рішення суду виконано повністю та відповідно до виконавчого документу. Даний акт сторонами не оскаржено.

Постановою державного виконавця Лубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Матвієнко А.В. від 29.09.2016 р. закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №539/313/15-ц, на підставі п.8 ч.1 ст. 49, ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення державного виконавця у даному виконавчому провадженні прийнято в межах повноважень державного виконавця, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням вимог закону та такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи, а тому подана апелянтом скарга підлягає відхиленню.

У відповідності до положень статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (Конституцію доповнено статтею 129-1 згідно із Законом № 1401-VIII від 02.06.2016). У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частинами першою, третьою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Зі змісту виконавчого документу - виконавчого листа, виданого 06.01.2016 р. Лубенським міськрайонним судом Полтавської області вбачається, що ОСОБА_3 було зобов'язано демонтувати (розібрати) і перенести паркан і всі споруди за власний рахунок з земельної ділянки ОСОБА_2 і проїзду до неї. Вказаний виконавчий лист було видано у відповідності до резолютивної частини рішення суду. В порядку ст. 221 ЦПК України судове рішення від 02 жовтня 2015 року судом не роз'яснювалося.

Так, звертаючись до суду з даною скаргою ОСОБА_2 вказував на те, що ОСОБА_3 було перенесено паркан із його земельної ділянки та що проїзд до неї становить 3 метри 60 см., однак скаржник тлумачить вказані обставини як неповне виконання судового рішення. Разом із тим виконавчий документ, який був виданий на підставі судового рішення, не містить конкретної відстані, на яку має бути перенесено ОСОБА_3 свій паркан та щодо ширини проїзду.

Таким чином, враховуючи встановлені по справі фактичні обставини, колегія суддів вважає, що державним виконавцем було правомірно закінчено виконавче провадження, у відповідності до ст. 49 ч. 1 п. 8 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.3 ст. 387 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин, судова колегія вважає, що ухвала Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 січня 2017 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому задоволенню вона не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 січня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ Г.Л. Карпушин

Судді: /підпис/ А.І. Дорош /підпис/ В.М. Триголов

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно: