Ухвала суду № 65348964, 15.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року м. Київ К/800/14050/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.02.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 р.

у справі № 825/24/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Малодівицьке хлібоприймальне підприємство»

до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Малодівицьке хлібоприймальне підприємство» (далі - позивач, ТОВ «Малодівицьке хлібоприймальне підприємство») подано до суду позов до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - відповідач, Прилуцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.02.2016 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 р., позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Прилуцької ОДПІ форми «В1» від 09.10.2015 р. № 0000972201 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів з податку на додану вартість у розмірі 305 364 грн. та штрафних санкцій у розмірі 152 682 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2012 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт від 29.09.2015 р. № 421/22/38305791.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення податкового законодавства, зокрема: пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6. статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у сумі 305 364,19 грн., у тому числі за лютий 2014 року на суму 305 364,19 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 09.10.2015 р. № 0000972201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 305 364 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 152 682 грн.

Суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.03.2013 р. між ТОВ «Малодівицьке хлібоприймальне підприємство» (Замовник) та ПП «Владікос» (Підрядник) укладено договір підряду № 8, за умовами якого підрядник зобов'язується виконати роботи по будівництву першої черги під'їзної залізничної колії з улаштуванням земляного полотна, згідно з кошторисом (додаток № 1), календарним планом (додаток № 2), які є невід'ємною частиною договору.

Згідно пункту 1.3. вищевказаного договору робота вважається виконаною після підписання акту здачі-приймання робіт замовником або уповноваженою ним особою.

Вищевказаний договір підписаний уповноваженими на те особами та скріплений печатками.

На підтвердження здійснення господарських операцій за укладеним з ПП «Владікос» договором підряду від 21.03.2013 р. № 8 позивачем надано до перевірки та суду відповідні первинні документи, а саме: акт приймання в постійну експлуатацію під'їзних колій та стрілочних переводів; податкові та видаткові накладні; платіжні доручення; товарно-транспортні накладні; локальні кошториси; календарні плани; акти приймання виконаних будівельних робіт; довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат; договори підряду.

Зазначені документи є первинними в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України.

Відтак, фактично позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказів на підтвердження придбання позивачем відповідних робіт. З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій також досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платником податку на додану вартість.

Крім того, позивачем надано до суду документи, які підтверджують рух матеріальних активів контрагента - ПП «Владікос».

Суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано належних та допустимих доказів відсутності господарських операцій за спірним правочином, несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача, відсутності розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання робіт у контрагента, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про невідповідність закону вчинених за ним господарських операцій.

У розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак, наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій, що акти від 07.11.2014 р. №2616/16-03-22-02-12/34689669 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Владікос» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Астарта трейд-М» за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р.», від 12.09.2014 р. № 822/16-01-22-04-11/38170799 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Астарта трейд-М» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Владікос» за 2013 рік, від 29.08.2014 р. № 4766/15-53-22-3/37946267 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «САНТОРГ-ЮГ» щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.03.2012 р. по 30.05.2014 р.», від 29.04.2014 р.№1224/26-55-22-08/38347915 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альянс - Експерт» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків з 01.01.2013р. по 31.12.2013 р.», від 24.04.2014 р. № 1197/26-55-22-08/38450212 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Террагруп» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період діяльності з 01.01.2013 р. по 31.03.2014 р.» стосуються взаємовідносин ПП «Владікос» з іншими товариствами, та не можуть бути безспірним та об'єктивним доказом того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ПП «Владікос» не відбувались, та підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування податкового кредиту.

Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Деякі дефекти в оформленні документів (зокрема недоліки при їх заповненні),за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт поставки платником податку товарів (робіт, послуг), не можуть розглядатися як підстави для позбавлення такого платника права на нарахування податкового кредиту. При цьому, недоліків в заповненні податкових накладних податковим органом не виявлено.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, а фактично спрямовані на переоцінку установлених судом обставин, що перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області - відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.02.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін