Ухвала суду № 65348903, 15.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року м. Київ К/800/8472/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергонафта»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 р.

у справі № 2а/0470/10906/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергонафта»

до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергонафта» (далі - позивач, ТОВ «Енергонафта») подано до суду позов до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ в Ленінському районі м. Дніпропетровська) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001961502 від 17.08.2012 р.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позову, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Енергонафта» з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Всесвіт» за період з травня 2011 року по вересень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки № 828/22-2/31761265 від 16.08.2012 р.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення норм п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в загальній сумі 815 523 грн., у т.ч. за травень 2011 року на суму 203 501 грн., за червень 2011 року на суму 192 278 грн., за липень 2011 року на суму 218 781 грн., за серпень 2011 року на суму 91 268 грн., за вересень 2011 року на суму 109 695 грн.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів за участі ТОВ «Всесвіт», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, оскільки фактично господарські операції з поставки нафтопродуктів, передбачені договором від 01.01.2010 р. № 01/01, є безтоварними, а відповідно не спричинили реального настання правових наслідків обумовлених ними, що виключає право позивача на формування податкового кредиту за такими господарськими операціями.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001961502 від 17.08.2012 р., яким донараховано податок на додану вартість в сумі 815 523 грн.. та накладено штраф в сумі 104 937 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин та обставин, що були встановлені судом, а саме, ненадання позивачем будь-яких доказів, які б підтверджували приймання нафтопродуктів за якістю та кількістю, проведення приймально-здавальних випробувань при їх отриманні, перевезення та передання на зберігання придбаних нафтопродуктів, що спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків, дійшли висновку про те, що наявність у платника податків виданих йому постачальниками товару первинних документів (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення), не є достатньою підставою для формування платником податків даних свого податкового обліку за операціями з поставки нафтопродуктів.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже, одним елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Всесвіт» (продавець) укладено договір від 01.01.2010 р. № 01/01, за яким продавець зобов?язується продати та передати у власність покупця нафтопродукти в асортименті: бензин А-76, А-92, А-95, дизпаливо та мастила, а покупець прийняти товар від продавця та оплатити його вартість.

Вказаним договором, зокрема, передбачено, що асортимент та кількість товару погоджується сторонами в видаткових накладних, виписаних продавцем, якість товару повинна відповідати технічним умовам та стандартам України та підтверджуватися паспортом якості заводу-виробника або сертифікатом відповідності. Товар постачається товарними партіями на умовах ІНКОТЕРМС-2000: СРТ - склад покупця. Завантаження товарної партії та видачу відповідних документів на вантаж продавець здійснює на підставі пред'явленого покупцем доручення на отримання товару. Приймання товару здійснюється відповідно до вимог інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України», затвердженої наказом від 02.04.1998 р. № 81/38/101/235/122.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не було надано до перевірки та суду належних доказів, які б підтверджували приймання поставлених нафтопродуктів за якістю та кількістю в порядку визначеному договором, доказів щодо проведення приймально-здавальних випробувань при отриманні нафтопродуктів, що є обов'язковим відповідно до вимог Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Мінпаливенерго України від 04.06.2007 року №271/121, відсутні в матеріалах справи і докази щодо перевезення, передання на зберігання ТОВ «Всесвіт» придбаних позивачем нафтопродуктів, зокрема, акти прийому-передачі на відповідальне зберігання, розпоряджень на прийняття нафтопродуктів, актів виконаних робіт/наданих послуг відповідального зберігання, виставлених рахунків за відповідальне зберігання, платіжних доручень на оплату послуг відповідального зберігання тощо.

Таким чином, для підтвердження фактичного виконання операцій з поставки нафтопродуктів, щодо яких законодавством встановлено особливий порядок транспортування, зберігання та передачі, у позивача мають бути в наявності відповідні належно оформлені первинні документи. Наявність у позивача виключно податкових накладних, видаткових накладних та банківських виписок за спірними операціями, як підстави формування податкового кредиту, у даному випадку не є достатніми та вичерпними, оскільки предметом спору є підтвердження інших обставин реальності відображення у податковому обліку господарських операцій, які фактично не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Платником податків, з огляду на приписи ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергонафта» - відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін