Ухвала суду № 65348742, 09.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

09 березня 2017 року м. Київ К/800/2670/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій незаконними, -

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - ДПІ, УПФ відповідно), в якому просив: визнати незаконними дії УПФ по донарахуванню йому, як пенсіонеру за віком та фізичній особі -підприємцю, що перебувала на спрощеній системі оподаткування, після його виходу на пенсію за віком 8234,39 гривень єдиного соціального внеску; визнати незаконними дії ДПІ по донарахуванню позивачу після його виходу на пенсію за віком єдиного соціального внеску у вищевказаному розмірі (далі - спірні дії); зобов'язати ДПІ вчинити дії щодо списання заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 8234,39 гривень (далі - спірні кошти).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що спірні дії відповідача не ґрунтуються на вимогах закону, порушують його права, а тому ОСОБА_1 просив про задоволення позову.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, позов задоволено частково, визнано незаконними спірні дії УПФ та зобов'язано ДПІ вчинити дії щодо списання заборгованості позивача у розмірі спірних коштів, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених позовних вимог, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у позові повністю.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2017 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржникові у строк до 28 лютого 2017 року запропоновано усунути зазначені недоліки скарги та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде повернуто.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшла заява скаржника, якою недоліки касаційної скарги усунуто у встановлений судом процесуальний строк.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що позивач, згідно чинних у спірний період положень законодавства, звільняється від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому спірні дії відповідачів є протиправними.

Судами встановлено, що позивач у період з 3 листопада 2003 року до 7 липня 2016 року здійснював підприємницьку діяльність, як фізична особа - підприємець, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та фінансової звітності.

На початку 2011 року позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ в редакції періоду спірних правовідносин) довічно, як особі, що досягла 50-річного віку і має трудовий стаж, який давав право на зменшення пенсійного віку на 10 років.

На час призначення пенсії ОСОБА_1 мав статус фізичної особи - підприємця, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, але згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), як пенсіонер за віком звільнений від сплати за себе єдиного внеску, а тому до моменту припинення підприємницької діяльності у встановленому законом порядку перестав нараховувати та сплачувати за себе єдиний соціальний внесок.

Після припинення підприємницької діяльності позивач дізнався, що за ним у ДПІ рахується заборгованість по єдиному соціальному внеску у розмірі спірних коштів, яка була нарахована та передана до стягнення УПФ.

На звернення позивача УПФ листом від 19липня 2016 рроку за № 318/к надало відповідь, у якому, як на підставу для донарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску, посилається на відсутність чіткого визначення у законодавстві поняття «пенсіонер за віком», а тому пенсіонерам, яким призначена пенсія зі зниженням пенсійного віку на підставі п. «а- б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, були донараховані зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом № 2464-VI.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464- VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. За приписами частини четвертої цієї статті особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судами, позивач є пенсіонером за віком, якому пенсія призначена на пільгових умовах згідно з пунктом «а» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-ХІІ.

Однак, згідно даних особових карток платників податків єдиного внеску, переданих Пенсійним фондом України до органів доходів і зборів, станом на 1жовтня 2013 року за позивачем значилася недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Позивачем, як фізичною особою - підприємцем, подано звіт до ДПІ про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації ) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, звітний період-травень 2014. Самостійно задекларована сума єдиного внеску 910,12 гривень не сплачена.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, яка закріплена Законом № 2464-VI, а також нарахування і сплата фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів врегульовані Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 9 вересня 2013 № 455, затвердженою наказом Міністерства доходів і зборів України від 9 вересня 2013 року №455.

За нормами підпункту 3 пункту 2.1 названої Інструкції платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2.5 цієї ж Інструкції передбачено, що особи, зазначені у підпункті 3 пункту 2.1 цього розділу, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За визначенням статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609-VI, який набув чинності з 6 серпня 2011 року, статтю 4 Закону № 2464-VI доповнено частиною 4, якою встановлено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно статті 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. За цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років (статті 2 вказаного закону). Право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років (статті 12 закону).

Водночас, згідно з положеннями пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.

За приписами статті 1 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), пенсіонер це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач у відповідності до статті 12 Закону № 1058-ІV уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивач, як пенсіонер за віком, не є платником єдиного внеску.

На підставі викладеного, суди дійшли висновку про відсутність у позивача обов'язку сплачувати за себе єдиний внесок з часу призначення йому пенсії за віком.

Такий висновок судів узгоджується з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновку не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій незаконними, за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк