Ухвала суду № 65347670, 14.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7596/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Лічівецький І.О., Мельничук В.П.,

при секретарі Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12. 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» до Державної авіаційної служби України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії» про визнання незаконним наказу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Державної авіаційної служби України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії» про визнання незаконним наказу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12. 2016 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та нечинним абзаци 2 та 3 підпункту 2 пункту 2 наказу Державної авіаційної служби України від 04 квітня 2016 року № 222 «Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року № 686», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2016 року за № 636/28766.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача не з'явився, будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» є суб'єктом авіаційної діяльності та надає послуги з повітряних перевезень пасажирів, багажу в обсягах і на умовах, передбачених сертифікатом експлуатанта, ліцензією та наданими йому правами на експлуатацію повітряних ліній.

Права на експлуатацію повітряних ліній видаються Державною авіаційною службою України, згідно з Авіаційними правилами України «Порядок надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній», що затверджені наказом Державіаслужби від 24.10.2014 року №686 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №1440/26217 від 13.11.2014 р.).

Наказом №222 від 04.04.2016 року Державіаслужби внесено зміни до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року №686.

Позивач, вважаючи зазначений наказ №222 від 04.04.2016 року таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, суперечить міжнародним зобов'язанням України та прийнятий з порушенням передбаченої законодавством процедури, та, як наслідок, таким, що порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду за їх захистом з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуваний наказ прийнято, відповідно до частин першої, п'ятої статті 11, статей 94, 95 Повітряного кодексу України, пункту 8 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року № 520, та з метою удосконалення порядку надання прав на експлуатацію повітряних ліній.

Відповідно до п. 2.1 вказаних Авіаційних правил, встановлено, що для отримання прав на експлуатацію повітряних ліній український авіаперевізник повинен мати ліцензію та сертифікат експлуатанта; іноземний авіаперевізник повинен мати відповідну ліцензію та сертифікат або аналогічний документ, виданий авіаційним органом влади іншої держави чи компетентною організацією, якщо це передбачено міжнародним договором України та відповідними міжнародно-правовими актами.

Як вбачається зі змісту абзаців 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу відповідача від 04 квітня 2016 року № 222, наведений вище п. 2.1 Авіаційних правил було викладено в новій редакції, відповідно до якої, обов'язковими умовами надання права на експлуатацію повітряної лінії є наявність у авіаперевізника сертифіката експлуатанта та/або ліцензії (у випадках, передбачених законодавством), а також сплата авіаперевізником на дату подачі заяви рахунків-фактур (виставлених Державіаслужбою до першого числа місяця, в якому подана заява) на оплату державних зборів, передбачених Повітряним кодексом України, в повному обсязі.

Позивач зазначає, що встановлення залежності права на експлуатацію повітряної лінії від сплати авіаперевізником саме зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, які визначені п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України, є незаконним.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України, надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності, в тому числі, за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

При цьому, згідно з ч. 9 ст. 12 Повітряного кодексу України, перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, питання діяльності та наповнення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, частиною надходжень до якого і є вказані збори, врегульовується Положенням про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 року №819.

Зокрема, додатком до такого Положення «Розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо» визначений перелік та розмір зборів, які є надходженнями до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Між тим, вказаним додатком, як і Положенням про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях та Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1993 року №819 в цілому, не визначений порядок та терміни сплати, розмір визначених п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України державних зборів із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Наведеним додатком до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях лише визначено, в контексті наведеного, залежність розміру збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній від розрахунку за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває.

Отже, Кабінетом Міністрів України, якому ч. 9 ст. 12 Повітряного кодексу України, було делеговано повноваження щодо встановлення переліку, розміру та порядку сплати державних зборів із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, зазначеного здійснено не було.

Між тим, в абз. 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу від 04.04.2016 року №222 Державна авіаційна служба України самостійно визначила порядок та терміни сплати таких зборів, що виходить за межі повноважень Державної авіаційної служби України, з огляду на те, що ч. 9 ст. 12 Повітряного кодексу України такими повноваженнями прямо наділяється Кабінет Міністрів України.

Крім того, наведені державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, визначені статтею 12 Повітряного кодексу України, не відображені у відповідних положеннях Податкового кодексу України, відповідно до п. 4.2 ст. 4 якого, загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Оскільки наведене положення Податкового кодексу України є спеціальним в частині визначення переліку державних зборів, їх розміру та порядку сплати, по відношенню до наведених приписів п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме вони.

При цьому, такі положення податкового законодавства мають вищу юридичну силу у порівнянні з оскаржуваним наказом відповідача, відповідно останній має відповідати і не суперечити приписам Податкового кодексу України.

Наведене в сукупності свідчить, що Державною авіаційною службою України поза межами законодавчо встановлених повноважень було визначено порядок та терміни сплати державних зборів суб'єктами авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, а відтак, абз. 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу від 04.04.2016 року №222 підлягають визнанню нечинними та незаконними.

Крім того, постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2016 року в справах №826/16485/16, №826/11952/16 відмовлено в задоволенні позовних вимог Державної авіаційної служби України щодо стягнення з ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» заборгованості зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях у сумі 28402393,82 грн та 47864068,48 грн відповідно.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» в наведеній частині підлягають задоволенню.

Стосовно того, що Авіаційні правила №686 прийняті регуляторним органом та є нормативно-правовим актом, що спрямований на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та суб'єктами господарювання в частині надання/анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній, а відтак є регуляторним актом в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а отже будь-які зміни до такого акта мають розроблятися, розглядатися, прийматися та оприлюднюватися з урахуванням вимог даного Закону, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

При цьому, згідно вимог ст. 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Виходячи з наведеного вбачається, що проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу мають бути оприлюднені після оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Втім, з матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що 25.02.2016 року Державіаслужбою на офіційному сайті було спочатку розміщено сам проект наказу №222 та аналіз регуляторного впливу на нього, а вже після - повідомлення про оприлюднення проекту наказу №222.

Відповідач в письмових запереченнях підтвердив порушення проміжку в часі, протягом якого текст повідомлення та проект акта з'явились на сайті Державіаслужби (проміжок 1 година). При цьому, представник відповідача обґрунтовує дану обставину технічною можливістю завантаження та розміщення тексту документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Водночас, недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акту.

Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 06.07.2011 року у справі №К-33230/10 та роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-05/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів".

Таким чином, технічна помилка в порядку оприлюднення наведених документів не призвела до порушення будь-чиїх прав та свобод, в тому числі позивача, а тому така формальна обставина правильно не визнана судом першої інстанції підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

До такого вірного висновку суд першої інтсанції прийшов, в тому числі, з огляду на те, що обставини здійснення такої формальної помилки не унеможливили надання позивачем пропозицій до проекту регуляторного акта.

При цьому, доводи позивача щодо неповідомлення відповідачем мотивів відхилення пропозицій ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема, листом №1.18-1907 від 23.02.2016 року, наданого за результатами розгляду листів позивача від 20.01.2016 №01.3.1-10/10, від 26.01.2016 №01.3.1-10/18, від 27.01.2016 №01.3.1-10/22 та від 11.02.2016 №01.3.1-10/38 та, за дорученням Мінінфраструктури, листів від 21.01.2016 №01.3.1-10/13 та від 28.01.2016 №01.3.1-10/26 щодо розробленого проекту наказу Державної авіаційної служби України «Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24.10.2014 року №686».

Стосовно посилань позивача на підписання проекту оскаржуваного наказу та відповідного аналізу регуляторного впливу не керівником Державіаслужби, а т.в.о. Голови Державіаслужби, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу підписується розробником проекту регуляторного акта, а в разі якщо розробником проекту є регуляторний орган, інший орган, установа чи організація - керівником цього органу, установи чи організації.

Відповідно до п. 9 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №520 від 08.10.2014 року Державіаслужбу очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра інфраструктури.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2016 року у справі №826/22764/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2016 року, встановлено, що 04.09.2015 року Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення про видання розпорядження Кабінету Міністрів України № 883-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної авіаційної служби України на ОСОБА_2.".

Як встановлено, у зв'язку із звільненням Голови Державіаслужби на ОСОБА_2 покладено тимчасово, до призначення в установленому порядку Голови Державіаслужби, виконання обов'язків останнього.

Оскільки чинним законодавством чітко не врегульовано питання щодо тимчасового покладення обов'язків керівника центрального органу виконавчої влади на іншу особу у інший спосіб, ніж через процедуру призначення на посаду, при цьому закон не містить таких заборон, у випадку наявності вакантної посади у відповідному центральному органі виконавчої влади до обрання його керівника (Голови), є правомірним прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо покладення виконання обов'язків керівника центрального органу виконавчої влади на іншу особу.

Тобто, керівником відповідного органу є посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу службовців і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним.

Таким чином, вирішальним при розгляді питання визначення особи в якості керівника відповідного органу є наявність у неї відповідних управлінських повноважень, а не факт її табелювання на посаді керівника.

А, оскільки в межах розгляду адміністративної справи №826/22764/15 було підтверджено правомірність прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України № 883-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної авіаційної служби України на ОСОБА_2.", суд першої інстанції вірно встановив, що підписання проекту оскаржуваного наказу та аналізу його регуляторного впливу т.в.о. Голови Державіаслужби ОСОБА_2 прирівнюється до його підписання керівником Державіаслужби, а тому необґрунтованою є протилежна позиція позивача.

Щодо доводів ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про протиправність пп. 1 п. 2 оскаржуваного наказу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 2 наказу від 04.04.2016 року №222, в абзаці п'ятому пункту 1.2 розділу I Авіаційних правил слова "пасажирів та/або вантажу" вирішено замінити словами "пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів", у зв'язку з чим відповідне положення Авіаційних правил викладено наступним чином: "ліцензія - ліцензія на провадження діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом, яка видається Державіаслужбою згідно із законодавством України».

На думку позивача наведені зміни не узгоджуються з приписами ч. 1 ст. 92 Повітряного кодексу України, відповідно до яких авіаційний перевізник, який виконує перевезення пасажирів та/або вантажу за плату та/або за наймом, повинен мати ліцензію на провадження діяльності з перевезення пасажирів та/або вантажу повітряним транспортом, яка видається уповноваженим органом з питань цивільної авіації згідно із законодавством України.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", який набрав чинності 28.06.2015 року, тобто пізніше від наведених приписів Повітряного кодексу України (17.09.2011 року), а тому саме він підлягає застосуванню в спірних правовідносинах, ліцензуванню підлягає господарська діяльність з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином, суд вважає необґрунтованою наведену позицію позивача щодо протиправності пп. 1 п. 2 наказу від 04.04.2016 року №222, оскільки він спрямований на приведення Авіаційних правил у відповідність до вимог спеціального законодавства, що має вищу юридичну силу, а саме вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Щодо питання виключення абз. 2 п. 2.2 Авіаційних правил, відповідно до якого право на експлуатацію міжнародної регулярної та/або чартерної повітряної лінії надається тим авіаперевізникам, якими переважно володіють (контролюють повністю або володіють більше ніж 50 % їх статутного капіталу) або яких фактично контролюють (є кінцевими вигодонабувачами або власниками більше ніж 50 % статутного капіталу) держава Україна та/або громадяни України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 93 Повітряного кодексу України, умова, що Україна, юридичні особи України та/або фізичні особи-резиденти володіють більш як 50 відсотками статутного капіталу (пакета акцій) авіаційного перевізника, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, є умовою отримання авіаперевізником ліцензії.

В свою чергу, наявність ліцензії є однією з умов отримання права на експлуатацію повітряної лінії. Тобто, зазначена умова перевіряється саме під час процедури ліцензування і не може додатково перевірятись при наданні кожного окремого права на експлуатацію повітряної лінії, у зв'язку з чим відповідачем і було в межах оскаржуваного наказу виключено таку умов з вимог Авіаційних правил.

При цьому, аналогічна умова щодо переважного володіння при видачі ліцензії на здійснення повітряних перевезень міститься і у Регламенті (ЄС) №1008/2008 Європейського Парламенту та Ради від 24 вересня 2008 року про загальні правила здійснення авіаперевезень у Співтоваристві і стосується виключно процедури отримання ліцензії.

Щодо зазначених ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» доводів про безпідставність виключення з Авіаційних правил, на підставі абз. 5 пп. 2 п. 2 наказу Державіаслужби від 04.04.2016 року №222, умови виконання авіаційним перевізником регулярних повітряних перевезень в межах України протягом періоду не менше ніж 12 місяців, як обов'язкової умови надання прав на експлуатацію повітряних ліній, суд зазначає, що за час розгляду справи позивачем не було наведено обґрунтованих доводів такої позиції з посиланням на обов'язкові до застосування положення чинного законодавства, в той час як відповідач є законодавчо уповноваженим органом, до повноважень якого, на підставі вимог п.п. 4, 8 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року № 520, входить розробка та прийняття авіаційних правил України, що регулюють діяльність цивільної авіації та використання повітряного простору.

Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем була доведена незаконність прийняття лише абз. 2 та 3 пп. 2 п. 2 наказу Державіаслужби від 04.04.2016 року №222, а тому лише в наведеній частині він підлягає визнанню нечинним.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної авіаційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12. 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: В.П. Мельничук

І.О. Лічівецький

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мельничук В.П.