Постанова № 65347348, 14.03.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 березня 2017 рокусправа № 201/13693/16-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2016 року в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 у вересні 2016 року звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.10.2009 шляхом призначення її знову на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2016 року позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_2 з 11 березня 2016 року виплату раніше призначеної пенсії з проведенням її компенсації.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

Від представника позивача також надійшла апеляційна скарга, в якій останній просить змінити постанову суду першої інстанції в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія, та способу поновлення пенсії, а саме зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.10.2009 шляхом призначення її знову на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є громадянином України, в 1994 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю та прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

ОСОБА_2 у 1990 році була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата якої була припинена з 1994 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Позивач 11 березня 2016 року через представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії за віком, проте, як вбачається з листа відповідача № 7532/03/01 від 28.03.2016, позивачеві відмовлено в поновленні виплати пенсії, оскільки статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції, чинній на момент виїзду заявника за кордон, передбачалося, що пенсії, призначені особам в Україні відповідно до зазначеного Закону, до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачувалися в порядку, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення», статтею 92 якого передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Надаючи оцінку правомірності відмови УПФУ, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1 -2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 вказаного Закону встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Положеннями статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у поновленні ОСОБА_2 виплати пенсії за вислугу років у зв'язку постійним проживанням в Ізраїлі є неправомірною, такою, що суперечить Конституції та законам України.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, яка була зупинена, а тому саме з цього часу, тобто 07 жовтня 2009 року, орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

При цьому колегія суддів зазначає, що спір має вирішуватися з урахуванням норм процесуального права, а саме статей 99, 100 КАС України, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови в частині дати, з якої необхідно здійснити поновлення виплати пенсії позивачу.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 19.05.2015 у справі № 21-168а15, від 08.12.2015 у справі № 645/2730/15-а, від 08.12.2015 у справі № 216/8987/14-а.

Щодо доводів представника позивача про необхідність встановлення способу поновлення пенсії, а саме шляхом її призначення на загальних підставах, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 2 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

При цьому пунктом 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

Отже, чинним законом передбачено, що пенсія може бути призначена лише один раз, а у випадку припинення її виплати, відбувається поновлення виплати пенсії. При цьому передбачено певний порядок поновлення виплати пенсії, якого повинен дотримуватися орган ПФУ при здійсненні своїх владних повноважень. Зобов'язання відповідача здійснити нарахування пенсії у певний спосіб та у певних розмірах розглядається як втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та вирішення спору на майбутнє, що є неприпустимим згідно з чинним законодавством.

Щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині проведення індексації виплат, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що нарахування індексації у грудні 2016 року не проводиться та про неможливість визначення місяця, як значення індексу споживчих цін, жодним чином не спростовує законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в цій частині, адже вказане питання було в повній мірі досліджено судом, а постанова ухвалена з урахуванням вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але із помилковим застосуванням норм матеріального права в частині обрахунку строку поновлення пенсії із застосування приписів ст. ст. 99, 100 КАС України, у зв'язку з чим постанова суду підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2016 року в адміністративній справі № 201/13693/16-а змінити, в абзаці другому резолютивної частини постанови слова « 11 березня 2016 року» замінити на « 11 вересня 2015 року».

В іншій частині постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2016 року в адміністративній справі № 201/13693/16-а залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 16 березня 2017 року.

Головуючий: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова