Ухвала суду № 65347045, 16.02.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 лютого 2017 рокусправа № 804/395/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Щербака А.А. Баранник Н.П.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмолено у повному обсязі.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що позивач не довів суду, що у нього не було бажання звільнятися з органів прокуратури. Крім того, не можуть бути задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 щодо його поновлення на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3, оскільки позивач у цьому органі не працював і ніколи у трудових відносинах з ним не перебував.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем (ОСОБА_1) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що згідно наказу №2242к від 14.12.2015 року його звільнено з посади старшого прокурора прокуратури м. Дніпропетровська Дніпропетровської області за власним бажанням. Одночасно з цим 14.12.2015 року на офіційну електронну адресу Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 (200@prk.dp.ua) надійшов наказ прокурора Дніпропетровської області №2242 від 14.12.2015 року згідно якого на підставі заяви ОСОБА_1 та рейтингового списку кандидатів для зайняття посад прокурорів Дніпропетровської місцевої прокуратури молодшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 з 15 грудня 2015 року, звільнивши його з посади старшого прокурора прокуратури м. Дніпропетровська Дніпропетровської області. Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінку наявності наказу №2242 від 14.12.2015 року, про призначення позивача на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3, який був виданий і підписаний прокурором області, але в Книгу обліку наказів під цим же номером внесено інший наказ про звільнення.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Суду пояснив, що наказ про його звільнення надійшов йому лише 21.12.2015 року на адресу прийомної прокуратури; при цьому в період до 21 грудня 2015 він прийняв участь в судових засіданнях як працівник прокуратури, що підтверджується судовими рішеннями. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Суду пояснив, що є наказ про звільнення позивача, який прийнятий на підставі заяви позивача про звільнення. Інший наказ про прийняття позивача на прийняття позивача на роботу в Книзі реєстрації наказів не значиться. Позивач подав заяву про звільнення 14.12.2015 року і був звільнений згідно наказу 14.12.2015 року. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з відомостями трудової книжки ОСОБА_1 працював в органах прокуратури в період з січня 2001 року по листопад 2007 року та був звільнений за власним бажанням, а також в період з листопада 2011 року по грудень 2015 року (а.с.17-18).

Наказом прокурора Дніпропетровської області №2242к від 14.12.2015р. молодшого радника юстиції ОСОБА_1 було звільнено з 14 грудня 2015 року з посади старшого прокурора прокуратури м. Дніпропетровська Дніпропетровської області за власним бажанням (п.7 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру") на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с.39).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин застосував норми Закону України "Про прокуратуру", КЗпП України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Так, п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Згідно з ч.1, ч.2 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

При цьому ст.222 КЗпП України визначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно з п.2 ч.2 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" особою, яка в установленому цим Законом порядку приймає рішення про звільнення прокурора з посади, зокрема, є керівник регіональної прокуратури - щодо прокурорів відповідної регіональної прокуратури та прокурорів місцевих прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.

За змістом приписів ст.58 Закону України "Про прокуратуру" прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді. Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора. Заява Генерального прокурора України про звільнення за власним бажанням подається Президенту України. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з відповідними змінами та доповненнями) встановлено, що по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Встановлено, що ОСОБА_1 написано заяву від 14 грудня 2015 року на ім'я прокурора Дніпропетровської області, в якій позивач просив звільнити його з органів прокуратури Дніпропетровської області за власним бажанням з 14.12.2015р. відповідно до ст.38 КЗпП України. На цій заяві міститься резолюція прокурора Дніпропетровської області від 14.12.2015р. "До наказу" (а.с.38).

Доказів здійснення на позивача будь-якого психологічного тиску та впливу з боку роботодавця з метою примусити написати заяву про звільнення позивач не надав, а також не зміг пояснити що саме за вплив та тиск на нього здійснювався та яким чином.

Оскаржуваний наказ прокурора Дніпропетровської області №2242к від 14.12.2015р. про звільнення позивача відповідно до вимог Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 15.01.2013р. №3, зареєстрований у Книзі обліку наказів керівника прокуратури Дніпропетровської області, витяг з якої міститься в матеріалах справи (а.с.40-41).

Водночас, під №2242к та від дати " 14.12.2015р." наказ прокурора Дніпропетровської області про призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області з 15.12.2015р. в Книзі обліку наказів керівника прокуратури Дніпропетровської області не зареєстрований.

Представники відповідача пояснюють, що позивач заяви про призначення його на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 до відділу роботи з кадрами прокуратури Дніпропетровської області не подавав, тому і наказ про його призначення на таку посаду не виносився. Також позивач не звертався до відділу роботи з кадрами і з заявою про видачу нового посвідчення на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3.

Відносно доводів позивача про те, що він в період з 15.12.2015р. по 18.12.2015р. включно виконував свої посадові обов'язки, в тому числі, з підтримання державного обвинувачення в суді по кримінальним провадженням, судом встановлено, що згідно з наданою Ленінським районним судом м. Дніпропетровська копією журналу судового засідання у кримінальній справі №1-кп/205/414/15р. за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення за ч.1 ст.204 КК України, а також згідно з наданою Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області копією ухвали у кримінальній справі №175/1548/13-к (провадження №1-кп/175/47/13) за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення за ч.2 ст.367 КК України від 18.12.2015р., ОСОБА_1 брав участь у цих судових засіданнях у якості прокурора (а.с.59-61,67-68).

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про прокуратуру" прокурори здійснюють свої повноваження у межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов'язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури.

Згідно з абз.1 ч.3 ст.17 цього Закону під час здійснення повноважень, пов'язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов'язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня, що були надані з дотриманням вимог цієї статті.

Абзацом 1 ч.4 ст.17 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що накази адміністративного характеру, а також вказівки, що прямо стосуються реалізації прокурором функцій прокуратури, видані (віддані) в письмовій формі в межах повноважень, визначених законом, є обов'язковими до виконання відповідним прокурором.

Як вбачається з письмових пояснень керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Кузьменка А.С. письмові накази ОСОБА_1 щодо підтримання державного обвинувачення в судах після 14.12.2015р. ним не видавались і чи приймав позивач участь у будь-яких судових засіданнях або підтримував державне обвинувачення у кримінальних провадженнях після 14.12.2015р. йому не відомо (а.с.91).

Доказів надання ОСОБА_1 вказівок (доручень) на підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах №1-кп/205/414/15р. та №175/1548/13-к (провадження №1-кп/175/47/13) позивачем суду не надано.

Крім того, судом встановлено, що позивачем було підписано обхідний лист у відповідальних осіб структурних підрозділів та здано службове посвідчення працівника органу прокуратури, що посвідчується записом в Журналі обліку виданих посвідчень, витяг з якого міститься в матеріалах справи (а.с.107-110).

Позивач підтвердив, що він дійсно підписував обхідний лист та здавав службове посвідчення.

Також позивачем 14.12.2015р. було складено та подано декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік у зв'язку із звільненням з органів прокуратури.

Наведене спростовує доводи позивача відносно того, що у нього не було бажання звільнятися з органів прокуратури.

Щодо доводів позивача про те, що йому не було видано трудову книжку у день звільнення, а саме: 14.12.2015р. суд зазначає, що листами прокуратури Дніпропетровської області від 15.12.2015р. за вих.№11-7391вих15 та від 28.12.2015р. за вих.№11-7487вих15 ОСОБА_1 повідомлявся про те, що у зв'язку із звільненням з органів прокуратури відповідно до наказу від 14.12.2015р. №2294к йому слід прибути до відділу роботи з кадрами прокуратури Дніпропетровської області для отримання трудової книжки (а.с.34-35).

При цьому представник відповідача суду пояснив, що позивач ухилявся від отримання трудової книжки і не з'являвся з невідомих причин для її одержання до прокуратури Дніпропетровської області, проте, в подальшому все ж таки отримав трудову книжку, про що розписався в Книзі обліку трудових книжок при звільненні працівників з органів прокуратури, що підтверджується витягом з цієї Книги, який міститься в матеріалах справи (а.с.36-37).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Н.П. Баранник