Рішення № 65346618, 10.03.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 березня 2017 рокуСправа № 921/48/17-г/11

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Сидорук А.М. розлянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Купава-5", вул. Гайова, 38-А, м. Тернопіль

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрус", вул. Живова, 31, м. Тернопіль

про cтягнення заборгованості (з врахуванням заяви позивача №16 від 14.02.2017 р. про збільшення розміру позовних вимог) в сумі 228 931,23 грн.

За участю представників сторін:

Позивача: ОСОБА_1, довіреність № 11 від 23.01.17 р.

Відповідача: не з'явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Купава-5", вул. Гайова, 38-А, м. Тернопіль звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Апрус", вул. Живова, 31, м. Тернопіль про cтягнення заборгованості в сумі 221 989,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором № 04/08 від 04.08.2016 р. про надання поворотної фінансової допомоги, а саме, не повернув позивачу борг в сумі 210 000 грн., на який нараховано пеню в сумі 10 816,44 грн. та 3% річних в сумі 1 172,95 грн.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11.01.2017 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 31.01.2017 р.

В порядку ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.02.2017 р.

В судовому засіданні 14.02.2017 р. оголошено перерву до 28.02.2017 р. відповідно до ст.77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 28.02.2017р. розгляд справи відкладено на 10.03.2017.

13.02.2017 р. на адресу господарського суду надійшла заява №16 від 14.02.2017 р. (вх.№5676 від 13.ю02.2017 р.) ТОВ "Купава-5" про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 228 931,23 грн. заборгованості, з яких 210 000 грн - основний борг; 17 099,17 грн. пеня та 1 832,06 грн. - 3% річних.

Суд, розглянувши заяву позивача №16 від 14.02.2017 р. (вх.№5676 від 13.02.2017 р.) про збільшення розміру позовних вимог, задовольнив її як таку, що подана у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому даний спір розглядається з врахуванням збільшених позовних вимог.

14.02.2017 р. на адресу суду надійшов відзив на позов (вх.№5782 від 14.02.2017 р.) згідно якого відповідач зазначає, що розмір фактичної заборгованості за договором фінансової допомоги є значно меншим, ніж заявлений позивачем, оскільки останнім не оплачено поставлену ТОВ Апрус продукцію на суму 94 272,28 грн., а також позивач заборгував відповідачу 32 360,24 грн. згідно договору про надання маркетингових послуг. У звязку з наведеним відповідачем було надіслано позивачу в порядку ч.3.ст. 203 ГПК України заяву про зарахування зустрічної однорідної вимоги на суму 126 632,52 грн.

Представник позивача в судове засідання 10.03.2017 р. прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі із врахуванням заяви №16 від 14.02.2017 р. (вх.№5676 від 13.02.2017 р.) про збільшення розміру позовних вимог, просить суд позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 10.03.2017 р. не прибув, хоча про дату, час і місце слухання був повідомлений належним чином.

За таких обставин, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обовязковою, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, а брати участь в судовому засіданні є правом, а не обовязком сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за правилами ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи пояснення представника позивача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Майново - господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько - договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

04.08.2016 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Купава-5" (позивачем по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Апрус" (відповідачем по справі) укладено договір № 04/08 від 04.08.2016 р. про надання поворотної фінансової допомоги, за умовами якого позивач зобов'язався передати в власність відповідача грошові кошти в розмірі, що обумовлені договором, а відповідач (позичальник за договором) зобов'язався повернути позивачу (позикодавець за договором) таку саму суму грошових коштів в порядку і в строк, обумовлений договором ( п.1.1. договору).

Розділом 2 Обовязки сторін договору визначено, що позикодавець взяв на себе обовязок надати позичальнику грошові кошти на загальну суму поворотної фінансової допомоги 250 000 грн., а позичальник повернути отримані грошові кошти в термін до 04.11.2016 р. ( п.3.3. договору), повернення може здійснюватися частинами.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів (ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем у справі виникли зобовязання, які за своєю правовою природою мають ознаки договору позики, згідно якого в силу ст. 1046 ЦК України, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобовязання згідно договору № 04/08 від 04.08.2016 р. про надання поворотної фінансової допомоги виконав належним чином, та перерахував відповідачу фінансову допомогу в сумі 250 000 грн. згідно платіжного доручення №3569 від 04.08.2017 р., належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Однак, відповідач, в порушення умов укладеного договору, зобовязання щодо повернення наданої фінансової допомоги в сумі 250 000 грн., строк якого настав 04.11.2016 р., не виконав.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено відповідачу претензію №143 від 29.11.2016 р. з вимогою виконати умови договору №04/08 від 04.08.2016 р. та сплатити борг із врахуванням пені та 3% річних в сумі 259 731,36 грн. Однак, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Разом з тим, 02.12.2016 р. як вбачається з платіжного доручення № 1270 відповідачем частково погашено основний борг та повернуто фінансову допомогу в сумі 40 000 грн.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позов (вх..№5782 від 14.02.2017 р.) згідно якого останній вважає, що поверненню підлягає сума фінансової допомоги з врахуванням заяви ТОВ Апрус про зарахування ТОВ Купава-5 зустрічної однорідної вимоги на суму 126 632,52 грн., що заперечив представник позивача в судовому засіданні 10.03.2017 р., суд розцінює критично та вважає за необхідне зазначити наступне. Так, заява про залік не є безумовною підставою для заліку грошових вимог і, таким чином, не визначає того моменту, з якого починається дія заліку. Крім того, залік взаємних однорідних вимог здійснюється за вимогою будь-якої сторони господарських правовідносин і можливий у будь-який момент по зобов'язаннях, строк виконання яких настав, а наявність рішення суду про примусове стягнення і відкриття виконавчого провадження не є перешкодою до заліку взаємних однорідних вимог.

А тому станом на день звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем за зазначеним вище договором становить 210 000 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Однак, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та п. 3.3. договору, зобовязання щодо повернення позики в повній мірі не виконав, а тому суд визнає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 210 000 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Так, пунктом 4.1. договору передбачено, що при порушенні позичальником терміну проведення поворотної фінансової допомоги (пункт 3.3. договору) останній зобов'язується сплатити позикодавцеві пеню в двократному розмірі облікової ставки НБУ за кожен день протермінування, а також відсотки за неправомірне користування чужими коштами в розмірі 3% річних за кожен термін протермінування повернення позики.

Суд, розглянувши та перевіривши з допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" розрахунок 3% річних, встановив, що 3 % річних за період з 05.11.2016 р. по 02.12.2016 р. на суму 40 000 грн. становлять 88,52 грн., а за період з 05.11.2016 р. по 14.02.2017 р. на суму 210 000 грн. - 1757,86 грн., тобто в загальній сумі 1 846,38 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 1 832,06 грн. 3 % річних.

Також, судом самостійно здійснено перерахунок пені з допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", та визначено, що пеня з 05.11.2016 р. по 02.12.2016 р. на суму 40 000 грн. становить 826,23 грн., а за період з 05.11.2016 р. по 14.02.2017 р. на суму 210 000 грн. 16 395,25 грн., тобто на загальну суму 17 221,48 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 17 099,17 грн. пені.

В той же час, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві самостійно вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3 % річних та пені, тому суд визнає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних за розрахунком позивача в сумі 1 832,06 грн. та пені в сумі 17 099,17 грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

У зв'язку з наведеним вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем у справі, підлягають до задоволення в повному обсязі.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 1, 4, Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, товариствам з обмеженою відповідальністю "Купава-5" за подання позовної заяви /із врахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог/ сплачено судовий збір у розмірі 3 434,85 грн., тоді як 1,5% ціни позову становить 3 433,97 грн.

Таким чином, зайво сплачений судовий збір в сумі 0,88 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Відповідно до ст..7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір в розмірі 3 433,97 грн. покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрус", вул. Живова, 31, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 38201423 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Купава-5", вул. Гайова, 38-А, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 33357824 - 210 000 грн. 00 коп. боргу; 1 832 грн. 06 коп., що становить 3% річних; 17 099 грн. 17 коп. пені та 3 433 грн. 97 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

3. На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторонами може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його прийняття /підписання - 16 березня 2017 року/ через місцевий господарський суд.

Суддя А.М. Сидорук