Рішення № 65346400, 28.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017Справа №910/19273/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАРЕКС УКРАЇНА"

до Приватного акціонерного товариства "ФОЗЗІ РІТЕЙЛ"

Товариства з обмеженою відповідальністю "НІЖИНСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД"

про стягнення 13 531,62 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача Вівсяник А.М. (представник за довіреністю)

від відповідача 1 Попова Ю.В. (представник за довіреністю)

від відповідача 2 не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАРЕКС УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ФОЗЗІ РІТЕЙЛ"; Товариства з обмеженою відповідальністю "НІЖИНСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД" про стягнення 13 531,62 грн. за договором №1249/02-14.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами умов ліцензійного договору №1249/02-14 від 01.02.2014 в частині сплати винагороди в сумі 13 531,62 грн., що є збільшеним розміром винагороди (роялті) за 8-й та 9-й періоди користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара СШАвідповідно до продажу доларів США за даними Національного банку України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року порушено провадження у справі № 910/19273/16 та призначено розгляд справи на 22.11.2016 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 року розгляд справи відкладено на 28.02.2017 року.

В судовому засіданні 28.02.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача-1 проти позовних вимог заперечив та дав пояснення по суті спору.

З урахуванням особливостей розгляду спору, спір вирішено у відповідності до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, у впродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» (надалі - позивач, субліцензіар) та Акціонерним товариством «Фоззі Рітейл», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Фоззі Рітейл» (надалі - відповідач-1, клієнт), за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод» (надалі - відповідач-2, афілійована особа) було укладено ліцензійний договір № 1249/02-14 (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого, субліцензіар зобов'язується в рамках ліцензійної угоди надати клієнту та афілійованим особам ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмними продуктами Microsoft, тимчасові ліцензії Software Assurance, а клієнт та афілійовані особи зобов'язуються прийняти право на користування програмними продуктами, що зазначені в додатку № 1 й оплатити їх в строки й на умовах, установлених у розділі 3 договору (п. 2.10. договору).

Згідно з п. 3.1 договору вартість договору складається з суми коштів, що сплачується як винагорода клієнтом та афілійованими особами субліцензіару за надання права користування програмними продуктами, зазначеними в додатку № 1. Порядок та строки виплати винагороди за ліцензії зазначені в додатку № 2 до договору.

Винагорода за ліцензії сплачується клієнтом та кожною з афілійованих осіб у порядку та на умовах, передбачених у додатку № 2 до даного договору (п. 3.4. договору).

Як передбачено умовами додатку № 2 до договору, винагорода сплачується клієнтом та афілійованими особами, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніжинський консервний завод», щомісячно не пізніше 10 числа місяця у розмірі 1389,55 грн. на місяць.

Згідно з пунктом 3.5. договору, датою платежу за даним договором вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок субліцензіара. Роялті сплачується клієнтом та афілійованими особами банківськими переказом на поточний рахунок субліцензіара на підставі рахунку, виставленого субліцензіаром.

За змістом п. 3.6. договору, у випадку зміни (збільшення/зменшення) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору більш ніж на 2% порівняно з курсом НБУ на дату платежу, сума несплаченого роялті підлягає перерахунку по наступній формулі:

С = Вх(К2/К1), де

В - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України на дату підписання даного договору або відповідної додаткової угоди про продовження терміну дії даного договору, що підлягає сплаті;

С - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України, що має бути сплачена згідно з умовами даного договору після перерахунку;

К1 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату підписання даного договору;

К2 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату платежу або на дату укладання відповідного акту узгодження ліцензій згідно п. 3.6. договору.

Відповідно до п. 3.7. договору, у випадку зміни суми винагороди за ліцензії в порядку, передбаченому п. 3.6. договору, субліцензіар зобов'язаний направити клієнту акт узгодження ліцензій, а клієнт зобов'язаний не пізніше 10 (десяти) календарних днів від дня одержання акту узгодження ліцензій здійснити таку оплату. Відповідні акти є невід'ємними частинами цього договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 травня 2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 7.1. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов укладеного ліцензійного договору № 1249/02-14 від 01.02.2014 року позивач надав право на користування ліцензіями згідно умов договору, що не заперечується відповідачами.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що згідно облікових даних позивача за відповідачем-2 рахується заборгованість у розмірі 13531,62 грн., що є збільшеним розміром винагороди (роялті) за користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США за даними Національного банку України. За твердженням позивача, вказана заборгованість утворилась внаслідок того, що відповідач-2, проводячи оплату, свідомо ігнорував вимоги п. 3.6. договору та не сплатив на користь позивача збільшений розмір винагороди (роялті) за користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара США.

Позивач вказує, що 24.05.2016 року направив на адресу відповідача-2 заяву б/н від 20.05.2016 року, в якій просив в порядку п. 3.6. договору сплатити винагороду в сумі 13 531,62 грн., що є збільшеним розміром винагороди (роялті) за 8-й та 9-й періоди користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США за даними Національного банку України, згідно рахунків №№ ІР000422, ІР000423 від 16.05.2016 року, №№ ІР000489, ІР000490 від 17.05.2016 року та актів узгодження цін ліцензії №№ 160000079VR, 160000080VR від 16.05.2016 року, №№ 160000146VR, 160000147VR від 17.05.2016 року, що додані до вказаної заяви. Факт направлення заяви б/н від 20.05.2016 року підтверджується фіскальним чеком № 3646 від 24.05.2016 року та описом вкладення у цінний лист від 24.05.2016 року (копії містяться в матеріалах справи).

Втім, відповідач-2 залишив заяву б/н від 20.05.2016 року без відповіді та задоволення.

При цьому, в матеріалах справи міститься відповідь на вимогу № 90 від 11.03.2016 року ПАТ "Фоззі-Рітейл", в якій останній відмовив позивачу у виплаті винагороди, оскільки ліцензійний договір № 1249/02-14 від 01.02.2014 року на момент пред'явлення вимоги є виконаним та припинив свою дію, зобов'язання за договором були виконані в повному обсязі до закінчення дії договору, будь-які акти узгодження ліцензій та/або будь-які претензії/вимоги щодо здійснення перерахунку винагороди за 8-й та 9-й квартали протягом строку дії договору товариству субліцензіаром не надсилались, у зв'язку з чим у ПАТ "Фоззі-Рітейл" відсутні підстави для здійснення оплати.

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами умов ліцензійного договору №1249/02-14 від 01.02.2014 в частині сплати винагороди в сумі 13 531,62 грн., що є збільшеним розміром винагороди (роялті) за 8-й та 9-й періоди користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США за даними Національного банку України, в порядку п. 3.6 укладеного договору.

Відповідачі у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечили, посилаючись на те, що зобов'язання з оплати суми винагороди за 9-й період користування ліцензією у розмірі 5002,38 грн. відповідач-2 виконав 23.04.2015 року, тому договір припинив свою дію з 23.04.2015 року (дата повного виконання відповідачем-2 зобов'язання за договором), отже, станом на момент повного та фактичного виконання зобов'язання з оплати суми винагороди за договором, зобов'язання з оплати курсової різниці за користування ліцензією в 9-му періоді не існувало, оскільки позивач не скористався своїм правом та направив відповідачу-2 станом на дату платежу відповідний акт узгодження ліцензій до моменту повного та фактичного виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за договором. Крім того, відповідачі зазначають, що на момент припинення договору у відповідачів не залишилось невиконаних перед позивачем зобов'язань з оплати курсової різниці, так як не виникло обов'язку, передбаченого п.п. 3.6., 3.7. договору, оскільки позивач не скористався своїм правом, передбаченим договором, та не направив станом на дату повного виконання свого зобов'язання з оплати винагороди за договором, зазначені в п.3.7. договору акти узгодження ліцензій, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як передбачено ст. 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних залют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. за № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Таким чином, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Відповідно до п.4 наказу Міністерства фінансів України №193 від 10.08.2000р. "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку " Вплив змін валютних курсів" курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах, а саме встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Отже, курсова різниця є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає у зв'язку із знеціненням грошових коштів, а тому сума розрахована у зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

Слід зазначити, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №12/149 від 04.07.2011 року та №55/440 від 27.03.2012 року.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України).

Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором. При цьому, сторони обумовили в договорі зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (п. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"№14 від 17.12.2013 року визначено, що згідно з частиною другою статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Так, пунктом 3.6. договору сторони передбачили, що у випадку зміни (збільшення/зменшення) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору більш ніж на 2% порівняно з курсом НБУ на дату платежу, сума несплаченого роялті підлягає перерахунку по наступній формулі:

С = Вх(К2/К1), де

В - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України на дату підписання даного договору або відповідної додаткової угоди про продовження терміну дії даного договору, що підлягає сплаті;

С - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України, що має бути сплачена згідно з умовами даного договору після перерахунку;

К1 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату підписання даного договору;

К2 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату платежу або на дату укладання відповідного акту узгодження ліцензій згідно п. 3.6. договору.

Відповідно до п. 3.7. договору, у випадку зміни суми винагороди за ліцензії в порядку, передбаченому п. 3.6. договору, субліцензіар зобов'язаний направити клієнту акт узгодження ліцензій, а клієнт зобов'язаний не пізніше 10 (десяти) календарних днів від дня одержання акту узгодження ліцензій здійснити таку оплату. Відповідні акти є невід'ємними частинами цього договору.

Таким чином, укладаючи ліцензійний договір № 1249/02-14 від 01.02.2014 року, сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд, відповідно до умов п. п. 3.6., 3.7. договору, стягнути з відповідачів винагороду в сумі 13 531,62 грн., що є збільшеним розміром винагороди (роялті) за 8-й та 9-й періоди користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США за даними Національного банку України.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання з оплати суми винагороди за 9-й період користування ліцензією у розмірі 5002,38 грн. відповідач-2 виконав 23.04.2015 року.

Відповідно до пункту 7.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 травня 2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Тобто, строк дії договору прив'язується до факту існування зобов'язань. Зобов'язання з оплати останньої кінцевої суми винагороди за користування ліцензією за договором було виконано відповідачем-2 - 23.04.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були складені акти узгодження цін ліцензії №№ 160000079VR, 160000080VR від 16.05.2016 року, №№ 160000146VR, 160000147VR від 17.05.2016 року, у зв'язку зі зміною курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долара США, до закінчення строку дії договору - 31.05.2015 року.

Водночас, суд зазначає, що саме в строк дії договору виникли зобов'язання відповідачів стосовно оплати винагороди (роялті), яка за розрахунком позивача, який перевірений судом, складає 13 531,62 грн.

Судом встановлено, що 24.05.2016 року направив на адресу відповідача-2 заяву б/н від 20.05.2016 року, в якій просив в порядку п. 3.6. договору сплатити винагороду в сумі 13 531,62 грн., що є збільшеним розміром винагороди (роялті) за 8-й та 9-й періоди користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США за даними Національного банку України, згідно рахунків №№ ІР000422, ІР000423 від 16.05.2016 року, №№ ІР000489, ІР000490 від 17.05.2016 року та актів узгодження цін ліцензії №№ 160000079VR, 160000080VR від 16.05.2016 року, №№ 160000146VR, 160000147VR від 17.05.2016 року, що додані до вказаної заяви.

Факт направлення заяви б/н від 20.05.2016 року підтверджується фіскальним чеком № 3646 від 24.05.2016 року та описом вкладення у цінний лист від 24.05.2016 року (копії містяться в матеріалах справи).

При цьому, суд звертає увагу, що заява б/н від 20.05.2016 року про сплату винагороди в сумі 13 531,62 грн., що є збільшеним розміром винагороди (роялті) за 8-й та 9-й періоди користування ліцензіями внаслідок збільшення національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США за даними Національного банку України та акти узгодження ліцензій №№ 160000079VR, 160000080VR від 16.05.2016 року, №№ 160000146VR, 160000147VR від 17.05.2016 року були направлені позивачем після закінчення календарного строку дії договору, що не суперечить пункту 3.7. договору та визначеним ним умовам оплати.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що в порядку ст. 540 ЦК України обов'язок по оплаті збільшеного розміру винагороди покладається на обох відповідачів ( клієнта та афілійовану особу) в рівних частках.

Отже, позов підлягає задоволенню судом повністю в заявленій сумі 13 531,62 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів-1, 2 в рівних долях.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Фоззі-Рітейл» (код ЄДРПОУ 33870692; адреса: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» (код ЄДРПОУ 36273889; адреса: 03680, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4Б) заборгованості - 6780,81 грн. (шість тисяч сімсот вісімдесят) грн. 81 коп. та 689 (шістсот вісімдесят дев'ять )грн.00коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НІЖИНСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД" (код ЄДРПОУ 35013851; адреса: 02090, м. Київ, вул. Академіка Бутлерова, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» (код ЄДРПОУ 36273889; адреса: 03680, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4Б) заборгованості - 6780,81 грн. (шість тисяч сімсот вісімдесят)грн. 81 коп. та 689 (шістсот вісімдесят дев'ять )грн.00коп. судового збору.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.03.2017

Суддя І.І.Борисенко