Рішення № 65346000, 09.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2017Справа № 910/23764/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю

до Приватного акціонерного товариства "ТММ-Енергобуд"

про застосування наслідків недійсності правочину, повернення майна та визнання права власності

за участю представників:

від позивача:Саєнко Ю.М.- представник за довіреністю б/н від 17.10.2016 р. від відповідача:Случак О.О.- представник за довіреністю б/н від 22.02.2017 р.ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулась Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Т.М.М." - ТОВ) з позовом до Приватного акціонерного товариства "ТММ-Енергобуд" (далі - ПрАТ "ТММ-Енергобуд") про застосування наслідків недійсності правочину, повернення майна та визнання права власності.

Позивач зазначає, що рішенням господарського суду Херсонської області від 01.12.2016 р. у справі № 923/1255/16, яке набрало законної сили, було визнано недійсним інвестиційний договір № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2016 р., укладений між Фірмою "Т.М.М." - ТОВ та ЗАТ "ТММ-Енергобуд", правонаступником якого є ПрАТ "ТММ-Енергобуд". Тому є підстави для застосування наслідків недійсності цього інвестиційного договору шляхом повернення Фірмі "Т.М.М." - ТОВ нежитлових приміщень, загальною площею 192,70 кв.м., розташованих у місті Києві по вул. Чаадаєва Петра, № 2 В, що були передані відповідачу на виконання визнаного недійсним інвестиційного договору.

У позові Фірма "Т.М.М." - ТОВ просить суд застосувати наслідки недійсності інвестиційного договору № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2016 р., повернути Фірмі "Т.М.М." - ТОВ нежитлові приміщення №№ 1-13 (групи приміщень № 103), загальною площею 192,70 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва Петра, № 2 В, а також визнати за Фірмою "Т.М.М." - ТОВ право власності на вказані нежитлові приміщення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував свої позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що господарський суд Херсонської області, приймаючи рішення у справі № 923/1255/16, не застосував наслідки недійсності інвестиційного договору № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2016 р., у зв'язку з чим вимоги позивача щодо набуття права власності у порядку реституції є неправомірними. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 04.07.2006 року між Фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю (підприємство) та Закритим акціонерним товариством "ТММ-Енергобуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ТММ-Енергобуд" (інвестор), був укладений інвестиційний договір будівництва житлового дому № 03/11-Ж/Ч-Оф (далі - інвестиційний договір).

Відповідно до п. 2.1 предметом інвестиційного договору є здійснення інвестиції відповідачем у будівництво житлового будинку на умовах даного договору. Під житловим будинком розуміється житловий будинок, який будується позивачем у місті Києві за будівельною адресою: вул. Чаадаєва, 2-В.

Розмір інвестиції на момент укладення даного договору складає 1 100 055,00 грн. (п. 4.1 інвестиційного договору).

Відповідно до п. 2.2 інвестиційного договору після виконання сторонами всіх зобов'язань за договором, підприємство передає у власність інвестору нежитлове приміщення № 3 на другому поверсі, загальною площею 200,96 кв.м., у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. П. Чаадаєва, 2В. Кінцева загальна площа нежитлового приміщення має уточнюватися після проведення обмірів Бюро технічної інвентаризації м. Києва.

Додатковою угодою до інвестиційного договору від 18.03.2007 р. була змінена нумерація нежитлового приміщення з № 3 на групу приміщень № 103. Також після обмірів та складення технічного паспорту нежитлових приміщень було встановлено, що загальна площа приміщень, що є предметом інвестиційного договору, склала 192,7 кв.м.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов інвестиційного договору Фірма "Т.М.М." - ТОВ передало, а Закрите акціонерне товариство "ТММ-Енергобуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ТММ-Енергобуд", прийняло групу приміщень № 103, загальною площею 192,7 кв.м., на 2 поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. П. Чаадаева, 2В, про що сторони склали відповідний акт від 18 вересня 2008 року.

26.01.2010 р. ЗАТ "ТММ-Енергобуд", правонаступником якого є ПрАТ "ТММ-Енергобуд", зареєструвало право власності на вказані нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 103), загальною площею 192,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. П. Чаадаева, 2В, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради № 78-В від 26.01.2010 р.

Отже, відповідач набув право власності на майно (нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 103)), передане йому Фірмою "Т.М.М." - ТОВ.

Разом з тим, судом встановлено, що рішенням господарського суду Херсонської області від 01.12.2016 р. у справі № 923/1255/16, яке набрало законної сили, вищевказаний інвестиційний договір № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2016 р. був визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх наявність встановлена у законному судовому рішенні, а тому немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, що набрав законної сили.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі ""Совтрансавто-Холдінг" проти України" від 25.07.02 року, у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.99 року існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Також в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 923/1255/16 про визнання інвестиційного договору недійсним не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з абз. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності відповідно до статей 215 та 216 ЦК, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, статус заінтересованої особи та можливість подання відповідної позовної заяви для захисту порушених прав та законних інтересів законодавець безпосередньо пов'язує з наявністю у такої особи права та/або законних інтересів, що порушені вчиненням оспорюваного правочину.

За таких обставин, оскільки позивач був стороною визнаного недійсним інвестиційного договору, він має право захищати свої порушені права шляхом заявлення вимог про застосування реституції за недійсним правочином.

Згідно з ч. 2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, зокрема - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції).

При цьому визнання правочину (господарського договору) судом недійсним є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону (пунктом 2.5.1 вказаної Постанови Пленуму ВГСУ).

Отже, виходячи із встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, враховуючи той факт, що інвестиційний договір № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2016 р. у судовому порядку було визнано недійсним, суд вважає, що вимога позивача про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом повернення Фірмі "Т.М.М." - ТОВ нежитлових приміщень №№ 1-13 (групи приміщень № 103), загальною площею 192,70 кв.м., розташованих у місті Києві по вул. Чаадаєва Петра, № 2 В, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання за Фірмою "Т.М.М." - ТОВ права власності на вказані нежитлові приміщення №№ 1-13 (групи приміщень № 103), загальною площею 192,70 кв.м., суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України). Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України може бути визнання права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

У той же час, в силу приписів статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Верховний Суд України, аналізуючи деякі питання застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, у листі від 01.07.2013 року зазначив, що відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивач у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником.

З наведених норм Цивільного кодексу України випливає, що позов про визнання права власності може пред'являтися у тих випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Як вже було встановлено судом, з метою залучення інвестицій для будівництва нежитлового будинку за адресою м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-В, між Фірмою "Т.М.М." - ТОВ та ПрАТ "ТММ-Енергобуд" був укладений інвестиційний договір № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2006 р., на виконання якого Фірмою "Т.М.М." - ТОВ здійснено будівництво житлового будинку за адресою: вул. Чаадаєва, 2-В, після введення в експлуатацію якого позивачем передано у власність відповідачу групу приміщень № 103, загальною площею 192,70 кв.м.

Також з матеріалів справи вбачається, що 29.06.2006 року був складений акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом нерухомого об'єкта - житлового будинку за адресою м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-В.

Таким чином, акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом нерухомого майна - житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-В від 29.06.2006 року є підтвердженням права власності Фірма "Т.М.М." - ТОВ на вказане нерухоме майно та відповідно було підставою для реєстрації права власності згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на інше майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. (в редакції, що діяла на той час).

Однак, позивач не зареєстрував право власності на нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-В, та в подальшому передав відповідачу житлові приміщення в будинку за вказаною адресою, загальною площею 192,70 кв.м., а 26.01.2010 р. відповідач зареєстрував за собою право власності на передане йому нерухоме майно.

Разом з тим, як вже встановлено, рішенням господарського суду Херсонської області від 01.12.2016 у справі № 923/1255/16 інвестиційний договір № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2016 р., за яким відповідачу передана група приміщень № 103, загальною площею 192,70 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-В, був визнаний недійсним, відповідно кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за цим господарським правочином.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Таким чином, можливість оформлення права власності на нерухоме майно знаходиться у прямій залежності від завершення його будівництва та прийняття збудованої споруди до експлуатації відповідними органами з подальшою реєстрацією.

Згідно зі ст. 190 Цивільного кодексу України майном, як особливим об'єктом, вважаються - річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

У статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" наведено визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Зважаючи на вказане правило та норму ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України, згідно якої до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), у сукупності із легальним визначенням майнових прав за ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", потенційне набуття особою, якій до завершення будівництва належать будівельні матеріали, права власності на новостворену річ, суд кваліфікує як майнове право на відповідний об'єкт.

З урахуванням викладеного суд вважає, що задоволення вимоги про визнання права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень №103), збудовані Фірми "Т.М.М." - ТОВ, є відновленням порушених прав позивача, а тому вказана вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позов Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про застосування наслідків недійсності правочину, повернення майна та визнання права власності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю до Приватного акціонерного товариства "ТММ-Енергобуд" про застосування наслідків недійсності правочину, повернення майна та визнання права власності задовольнити.

Застосувати наслідки недійсності інвестиційного договору № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2016 р., укладеного між Фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю та Закритим акціонерним товариством "ТММ- Енергобуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ТММ-Енергобуд", з будівництва житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. П. Чаадаєва, 2В.

Повернути Фірмі "Т.М.М." - товариству з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Провіантська, 3, ідентифікаційний код 14073675) нежитлові приміщення №№ 1-13 (групи приміщень № 103), загальною площею 192,70 кв.м., які розташовані у місті Києві по вул. Чаадаєва Петра, № 2В, передані Закритому акціонерному товариству "ТММ- Енергобуд", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ТММ-Енергобуд" (73003, м. Херсон, вул. Торгова, буд. 31/34, кв. 1, ідентифікаційний код 33889106), на виконання інвестиційного договору № 03/11-Ж/Ч-Оф від 04.07.2016 р.

Визнати за Фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Провіантська, 3, ідентифікаційний код 14073675) право власності на нежитлові приміщення №№ 1-13 (групи приміщень № 103), загальною площею 192,70 кв.м., які розташовані у місті Києві по вул. Чаадаєва Петра, № 2В.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ТММ-Енергобуд" (73003, м. Херсон, вул. Торгова, буд. 31/34, кв. 1, ідентифікаційний код 33889106) на користь Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Провіантська, 3, ідентифікаційний код 14073675) витрати по сплаті судового збору в розмірі 34 379 (тридцять чотири тисячі триста сімдесят дев'ять) грн. 66 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 9 березня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 14 березня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.