ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.03.2017
Справа №910/981/17
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Оржицький молокозавод»
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2012»
про
стягнення 158 506,65 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:
не з’явився
від відповідача:
не з’явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оржицький молокозавод» (надалі – ТОВ «Оржицький молокозавод») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2012» (надалі – ТОВ «Авторитет-2012») про стягнення 158 506,65 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №164 від 21.09.2016 р. позивач поставив товар, а відповідач зобов’язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 145 287,88 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 066,60 грн., інфляційних у розмірі 2 615,17 грн. та 3% річних у розмірі 537,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2017 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 13.02.2017 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 13.03.2017 р. у зв’язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, 06.03.2017 р. до канцелярії суду подав витребувані судом документи та клопотання, в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.
Місцезнаходження відповідача за адресою: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, матеріалами справи та вказано в позові.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
21.09.2016 р. між ТОВ «Оржицький молокозавод» (постачальник) та ТОВ «Авторитет-2012» (покупець) був укладений договір №164 (надалі – «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця продукцію, визначену у п. 2.3 цього договору (продукція), а покупець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється окремими партіями згідно попереднього замовлення відповідальної особи покупця, направленого не пізніше ніж за 48 годин до дати поставки в електронному вигляді або факсимільним зв’язком.
За змістом п. 3.2 Договору покупець сплачує вартість отриманої продукції шляхом перерахування коштів згідно з рахунком-фактурою на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів.
На виконання умов Договору у період з 04.10.2016 р. по 29.11.2016 р. позивач поставляв, а відповідач приймав та частково оплачував поставлену продукцію, що підтверджується видатковими накладним, підписаними сторонами у вказаний період, та актом звірки взаємних розрахунків.
Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті поставленого згідно Договору товару.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткові накладні за період з 04.10.2016 р. по 29.11.2016 р.) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу, а також існування у відповідача заборгованості за поставлений товар станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом у розмірі 145 287,88 грн.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
30.11.2016 р. між сторонами був підписаний акт звіряння взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача за Договором поставки становить 145 287,88 грн.
При цьому, акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання.
Слід відзначити, що підписані сторонами видаткові накладні є первинними документами бухгалтерського обліку, належними та допустимими письмовими доказами, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, виконання позивачем зобов’язання з поставки товару, передбаченого Договором.
Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за видатковими накладними.
Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України у справі №920/1782/13 від 15.04.2014 р.
За таких обставин, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.2 Договору суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача становить 145 287,88 грн., а строк виконання грошового зобов’язання на момент подання позовної заяви настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Оржицький молокозавод» про стягнення з ТОВ «Авторитет-2012» заборгованості у розмірі 145 287,88 грн. є правомірними та обґрунтованими
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 066,60 грн., інфляційних у розмірі 2 615,17 грн. та 3% річних у розмірі 537,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання у період з 14.11.2016 р. по 29.12.2016 р.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням зобов’язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Суд відзначає, що умовами Договору відповідальності ТОВ «Авторитет-2012» у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати поставленого товару не встановлено, а чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань за вказаними правовідносинами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р. пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Більш того, відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошових зобов'язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 24.03.2015 р. у справі №916/4205/14.
Таким чином, підстави для стягнення пені відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 2 615,17 грн. та 3% річних у розмірі 537,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Авторитет-2012» на користь ТОВ «Оржицький молокозавод» заборгованості у розмірі 145 287,88 грн., інфляційних у розмірі 2 615,17 грн. та 3% річних у розмірі 537,00 грн.
В іншій частині (пеня у розмірі 10 066,60 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оржицький молокозавод» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2012» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6; ідентифікаційний код 38650546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оржицький молокозавод» (37740, Полтавська обл., Оржицький р-н, с. Заріг, вул. Миру (Леніна), 24; ідентифікаційний код 39418096) заборгованість у розмірі 145 287 (сто сорок п’ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 88 коп., інфляційні у розмірі 2 615 (дві тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 17 коп., 3% річних у розмірі 537 (п’ятсот тридцять сім) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 226 (дві тисячі двісті двадцять шість) грн. 60 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.03.2017 р.
Суддя В.П. Босий
Судове рішення № 65345960, Господарський суд м. Києва було прийнято 13.03.2017. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 910/981/17. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: