Постанова № 65344500, 13.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/419/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гусева О.Г., суддів Кравченко М.М., Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №493-16 від 10.05.2016 року, зобов'язання визнати біженцем або особою що потребує додаткового захисту,-

В С Т А Н О В И В :

До суду звернувся ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №493-16 від 10.05.2016 року, зобов'язання визнати біженцем або особою що потребує додаткового захисту.

Позивач в адміністративному позові зазначає, що у 2014 році закінчив навчання здобувши вищу медичну освіту та отримавши кваліфікацію лікар. У 2015 році звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням Державної міграційної служби України від 10.05.2016 року №493-16 йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є громадянином Сирії, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни та не може повернутись до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач та представник позивача до судового засідання не з'явились, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у письмових запереченнях на адміністративний позов.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у зв'язку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених ст.128 КАС України та відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Алеппо (Сирія), проживав в м. Алеппо (Сирія), за національністю араб, за віросповіданням, іслам, мусульманин - суніт. Не одружений. На територію України позивач прибув у 2008 році. В 2014 році здобув вищу освіту у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця.

Зі змісту особової справи позивача №2015OD0209 вбачається, що він вперше виїхав з Сирії на навчання до України в 2008 році. Державний кордон перетинав легально, 10.11.2008 року, на підставі національного паспорту серії НОМЕР_1 та студентської візи. Після закінчення навчання на підготовчому відділенні заявник повернувся на батьківщину, останній виїзд з території України на батьківщину відбувся приблизно у 6-7 місяці 2011 року.

21 липня 2015 р. ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що бажає здобути вищу освіту на території України. Під час перебування на території України ситуація на батьківщині сильно загостилася, що призводить до неможливості добровільного повернення до Сирії. На території Сирії проходять військові дії та він побоюється зазнати примусового призову до збройних сил в умовах військового конфлікту.

24 листопада 2015 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі № 2015OD0209, яким враховуючи невідповідність заяви вимогам п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", та через наявність умов, передбачених абз. 4 п.1 ст.6 зазначеного Закону відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

21 грудня 2015 р. ДМС України своїм рішенням №860-15 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 08 лютого 2016 року позивачем отримано повідомлення №18 від 06.01.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач оскаржив рішення ДМС від 21.12.2015 року №860-15 до суду. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України задоволено частково. Рішення ДМС України №860-15 від 21 грудня 2015 року скасовано та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання постанови суду від 05.04.2016 року, ДМС було прийнято рішення №36-16 від 13.05.2016 року, яким зобов'язало ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1.

Наказом Управління №113 від 14.06.2016 року «Про повторний розгляд заяви про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Згідно особової справи № 2015OD0209 позивач вибув з Сирії в листопаді 2005 році. До України позивач потрапив легально авіарейсом Алеппо (Сирія) - Одеса (України), на підставі національного паспорту № НОМЕР_1 та оформленої студентської візи №Y05337671. На території України навчався протягом року на підготовчому факультеті з вивчення російської мови в Одеській національної академії харчових технологій. Повну вищу освіту здобув у Одеському національному медичному університеті, за спеціальністю лікарська справа протягом 2008 - 2014 року. Позивач не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних чи військових організацій ані на Батьківщині ані на території України.

За результатами повторного розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку за доцільне відмовити громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлено Висновком від 16.09.2016 року.

Вказане рішення Управління обґрунтувало тим, що повідомлені позивачем факти стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявником біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої ст.1 ЗУ „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Також на думку Управління аналіз наданих матеріалів із наявною інформацією по країні походження заявника підтверджують відсутність умов, які можуть буди розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні.

Рішенням №493-16 від 05.10.2016 року з посиланням на п.1 та 13 частини 1 статтю 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у наданні статусу біженця в Україні громадянину Сирії ОСОБА_1 відмовлено.

Суд вважає, що рішення ДМС України №493-16 від 05.10.2016 року прийняте на підставі висновку Управління, є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, протиправним та підлягає скасуванню. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідач Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.

Згідно п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частина 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлює, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З цих підстав посилання у висновку Управліня, що позивач прибув на територію України у 2011 році до початку військового конфлікту в Сирії не ґрунтується на вищезазначених положеннях закону та не може бути прийняте до уваги як підстава для відмови у задоволенні заяви.

Перевіряючи законність рішення ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил у разі надходження до ДМС України особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Інформація ж про країни походження, розміщена на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях є загальновідомою, такою, яку не потрібно доказувати.

Висновки управління, на підставі якого прийняте рішення, ґрунтується на тому, що відсутні доведені заявником факти серйозності та не вибірковості загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадського походження; не встановлення фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину з посиланням, зокрема, на те, що: заявник в останнє в Сирії був у 2011 році; не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних чи військових організацій на Батьківщині; заявник не надає жодних доказів щодо примусового призову до збройних сил у разі повернення до Сирії, а припущення про можливі проблеми, пов'язані зі службою в армії не є підставою для визнання вказаного елемента цілком правдоподібним.

Проте на думку суду ці обставини не можуть бути прийняти до уваги, оскільки Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (ч.5 ст.5) передбачено право особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону. Крім того, у висновку Управлінні у повному обсязі не відображені та не враховані загальновідомі відомості щодо подій у Сирії, не приведені доводи щодо неврахування цих загальновідомих відомостей.

Відповідно до офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.

Отже існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV) від 01.11.2015 року зазначено, що після випуску УВКБ ООН в жовтні 2014 року документу «Аспекти захисту» військовий конфлікт в Сирії продовжує загострюватися в результаті чого розпочалася масштабна гуманітарна криза, яка визвала проблеми в плані захисту. Кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту з його початку в 2011 році, оцінюється від 145 добільш ніж 250 тис. чол. Найбільшу кількість постраждалих зареєстровано в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама.

Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 01.11.2015 року зазначено, що становище в галузі прав людини в Сирії продовжує погіршуватися «сторони конфлікту продовжують діяти безкарно, повністю ігноруючи основні принципи гуманності і норми міжнародного гуманітарного права», а Незалежна міжнародна комісія з розслідування у своєму доповіді за серпень 2015 року назвала поведінку ворогуючих сторін по відношенню до цивільному населенню як «живе свідчення розгулу військових злочинів і злочинів проти людяності, що вимагає правосуддя, відповідальності і світу».

В п.16 Рекомендацій зазначено, що Незалежна міжнародна комісія з розслідування і правозахисні організації повідомляють, що ОНБ та «Асайиш» - військове крило і поліцейський підрозділ партії «Демократичний союз» (PYD) відповідно - причетні до порушень прав людини, включаючи довільні арешти і затримання, жорстоке поводження в слідчих ізоляторах, порушення належної правової процедури і невжиття заходів з розслідування нерозкритих вбивств і зникнень.

Відповідно до п. 31 Рекомендацій УВКБ ООН характеризує втечу цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців. Сирійці, а також біженці з Палестини, колишнім постійним місцем проживання яких була Сирія, потребують міжнародного захисту до тих пір, поки ситуація з безпекою і дотриманням прав людини в Сирії не покращиться і не будуть створені умови для добровільного повернення з дотриманням безпеки і повагою до людської достоїнству.

Також у Рекомендацій УВКБ ООН зазначено, що у тих випадках, все більш виключних - де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 р. не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародної захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, засновані на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Суд вважає не обґрунтованими доводи відповідача викладені у Висновку від 16.09.2016 року та запереченнях на адміністративний позов стосовно відсутності доказів можливості примусового призову позивача до лав збройних сил, оскільки судом встановлено, що якщо клопотання, подані особами, які шукають притулку, які покинули Сирію, розглядаються в індивідуальному порядку відповідно за встановленими процедурами надання притулку або визначення статусу біженця, то відповідно до п. 38 Рекомендацій УВКБ ООН вважає, що особи, зокрема, які ухиляються від призову, і дезертири із збройних сил, в залежності від конкретних обставин індивідуальності справи можуть потребувати міжнародного захисту в значенні Конвенції 1951 року.

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, та підлягає скасуванню. Суд вважає, що з урахуванням аналізу інформації про країну походження заявника, суб'єктивні побоювання позивача стати жертвою переслідувань, є цілком обґрунтованими, та він є особою, яка потребує додаткового захисту.

Діючим законодавством передбачена виключна компетенція відповідача у прийнятті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач вдруге за результатами повторного розгляду, після скасування судом попереднього, прийняв рішення про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки за результатами розгляду справи судом достовірно встановлено, що позивач відповідає критеріям які визначені в п.13 ч.1 ст.1 Закону України, та які свідчать про потребу особи в додатковому захисті.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним та скасування рішення №493-16 від 05.10.2016 року та зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 128, 159-164 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №493-16 від 10.05.2016 року, зобов'язання визнати біженцем або особою що потребує додаткового захисту.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №493-16 від 05.10.2016 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: О.Г. Гусев

Суддя: М.М. Кравченко

Суддя: Е.А. Іванов