Постанова № 65343864, 28.02.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року о 15 год. 00 хв.Справа № 808/3556/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., за участю секретаря судового засідання Батигіна О.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1, м.Запоріжжя

до Запорізької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (відділення у Шевченківському районі м.Запоріжжя),

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, або ОСОБА_1.) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Запорізької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (відділення у Шевченківському районі м.Запоріжжя) (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 жовтня 2016 року №0144/30-13-02 та від 11 жовтня 2016 року №0145/30-13-02 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у сумі 3210 грн. 34 коп. та у сумі 114 грн. 70 коп., які винесені відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач володіє об'єктом нерухомості - виробничого призначення, який в силу вимог п.п. 266.2.2 "є" п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та п.п. 2.2.2 "є" п. 2.2 ч.2 Положення про податок на майно, затверджене рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5, не підпадає під об'єкт оподаткування. У додаткових письмових поясненнях (а.с. 50-53) позивач посилається на те, що оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком, введений в дію рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5, то останній не може застосовуватись у 2015 році, бо це суперечить положенням п. 10.3 ст. 10, п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. У зв'язку із викладеним, вважає, що контролюючим органом безпідставно було винесено податкове повідомлення-рішення від 11 жовтня 2016 року №0144/30-13-02 та №0145/30-13-02, а відтак, просить суд, визнати їх протиправними та скасувати.

Представником позивача подано клопотання (вх. №5915 від 28.02.2017), яким просить розглядати справу без його участі та участі позивача, заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Причини неявки у судове засідання представника відповідача суду не відомі. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Проти позову заперечує з підстав зазначених у письмових запереченнях (вх. №35576 від 13.12.2016). Заперечення обґрунтовані тим, що контролюючим органом було використано дані інформаційної бази ІС "Податковий блок" ДФС України, згідно якої встановлено, що позивачу належать об'єкти нерухомого майна, які в силу положень ст. 266 Податкового кодексу України підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказує, що Положенням про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затверджене рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 визначено механізм справляння такого податку. Зазначає, що зокрема п.п. 2.5.1 п. 2.5 ч. 2 вказаного Положення встановлений розмір податку, який для громадян дорівнює 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування (6,09 грн.=0,5% х 1218 грн.). Посилання позивача на положення п.п. 266.2.2 «є» п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України вважає необґрунтованим, оскільки на думку контролюючого органу вказані положення розповсюджуються лише на юридичних осіб. З огляду на викладене, відповідач вважає, що податкові повідомлення-рішення від 11.10.2016 №0144/30-13-02 та №0145/30-13-02 винесені відповідно до норм діючого законодавства. З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши матеріали, які додані сторонами до справи, суд вирішив розглянути справу без участі сторін в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 1 ст.41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задовольнити виходячи з наступних обставин.

Згідно договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 22.08.2011 (а.с.13-17, 23-27, 33-37), посвідчених приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Швецовою О.С. та зареєстрованих в реєстрі за №2724, №1175, №1177 позивач разом з іншими п'ятьма громадянами придбав у спільну сумісну власність об'єкти нежитлової нерухомості, а саме: будівля допоміжного цеху інв. № 16 літ. В, будівля цеху виробництва торговельного обладнання громадського харчування та галузі послуг інв.

№ 20 літ. З, адміністративна будівля інв. № 15 літ. Ж, будівля по виробництву панелей "сендвич" літ. 31, склад літ. Д, будівля складу літ. Д.1, будівля дільниці зборки літ. Н, будівля дерево оброблювальної дільниці літ. О, вбиральня літ. М, розташованих за адресою АДРЕСА_1., а також нежиле приміщення цокольного поверху літ. А-9, розташоване за адресою АДРЕСА_2.

Запорізькою об'єднаною ДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області винесені податкові повідомлення-рішення від 11 жовтня 2016 року №0144/30-13-02 та від 11 жовтня 2016 року №0145/30-13-02 щодо сплати ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у сумі 3210 грн. 34 коп. та у сумі 114 грн. 70 коп.

ОСОБА_1 було подано до ГУ ДФС у Запорізькій області скаргу на податкові повідомлення-рішення №0144/30-13-02 та №0145/30-13-02 від 11.10.2016, яка рішенням від 11.11.2016 вих. №1137/14/08-01-10-01-13 залишена без розгляду.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями №0144/30-13-02 та №0145/30-13-02 від 11.10.2016, ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом внесення змін до Податкового кодексу України змінені правила оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, зокрема, об'єкти нежитлової нерухомості стали об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону рекомендовано переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставка податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості, у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Разом з тим, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу).

Відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Саттею 10 ПК України, встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Так, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з нормами податкового законодавства є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, таким чином і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено податковим законодавством до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно із п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст.7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради, відповідно до правових положень податкового законодавства, мають вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.

Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно із ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, яке прийнято та оприлюднено до 15 липня поточного року набирає чинності з наступного року.

Зазначені норми кореспондуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що проголошений у статті 4 ПК України (пп. 4.1.9 п. 4.1). Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Рішенням Запорізької міської ради № 5 від 28.01.2015 "Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)" затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що оскільки рішення ради про встановлення "податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" прийнято у 2015 році та оприлюднено до 15 липня 2015 року, то виходячи з вимог п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України воно набирає чинності з 01.01.2016, а тому встановлені таким рішенням місцеві податки підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.

Також, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), суд зазначає про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

За змістом п. 56.21 ПК України у разі якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на його підставі, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи положення пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, якими передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

В той же час, посилання позивача на положення п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України суд вважає недостатньо обґрунтованим з огляду на таке.

Згідно з п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Підпунктом "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно ДК 018-2000 до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) належить клас "Будівлі промисловості" (код 1251), який включає будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств тощо.

До групи "Будівлі офісні" (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств.

Відтак, не на все майно, придбане позивачем у спільну сумісну власність за договорами купівлі-продажу від 22.08.2011, може бути розповсюджена дія положення підпункту "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно умов договорів купівлі-продажу та витягів про державну реєстрацію прав, позивач разом з іншими співвласниками набув зазначені об'єкти нерухомого майна у приватну спільну сумісну власність а не у спільну часткову, при цьому частки кожного співвласника не визначені.

Підпунктом 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Доказів того, що відповідні об'єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у спільній сумісній власності кількох осіб поділені між ними в натурі відповідачем суду не надано, як і не надано доказів того, що позивач був визначений за згодою співвласників платником податку.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки, під час розгляду справи відповідач не довів правомірності своїх дій та не надав обґрунтованих доводів щодо правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень останні мають бути визнані протиправними та скасовані.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області від 11 жовтня 2016 року №0144/30-13-02 та від 11 жовтня 2016 року №0145/30-13-02 щодо сплати ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у сумі 3210 грн. 34 коп. та у сумі 114 грн. 70 коп.,

Присудити на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39488184).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В. Стрельнікова