Ухвала суду № 65339497, 16.03.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/2659/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.,

суддів: Собослой Г.Г., Готра Т.Ю.,

при секретарі - Чучка Н.В.,

за участі сторін - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Свалявського районного суду від 26 січня 2017 року у справі за цивільним позовом представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 до ПАТ «Закарпаттяобленерго» у особі Свалявського РЕМ про скасування акту порушення №116850 від 30.11.2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що складений акт про порушення користування правилами електричною енергією ОСОБА_3 підлягає на його думку, скасуванню, оскільки такий складений без присутності позивача. Вважає, що такими діями порушено її право як споживача електричної енергії.

Рішенням Свалявського районного суду від 26 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Свалявського районного суду від 26 січня 2017 року про відмову у задоволені позову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, мотивуючи неповним з'ясуванням судом обставин справи, порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено, - 30.11.2016 року працівниками Свалявського РЕМ на підставі ЗУ «Про електроенергетику» та абз. 2 ч.І п. 37 ПКЕЕН було проведено обстеження електроустановки споживача щодо виявлення споживання електричної енергії поза приладом обліку.

В ході проведеного обстеження електроустановки представниками товариства у даного споживача було виявлено порушення, а саме: самовільне підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електромережі а саме, накид дротів навантаження на лінію електропередач ПАТ «Закарпаттяобленерго».

По факту порушення був складений акт від 30.11.2016 року за № 116850 про порушення ПКЕЕН. Даний акт складений у відповідності до п. 53. ПКЕЕН трьома представниками енергопостачальника. Під час складання акту позивач була присутня, однак від підписання акту відмовилася.

У разі відмови побутового споживача від підпису в акті робиться позначка про відмову. Акт вважається дійсним, якщо його підписали 3 представники енергопостачальника.

Проте, в своїй апеляційній скарзі представник апелянта зазначає, що Акт про порушення № 116850 від 30 листопада 2016 р. складено працівниками енергозбуту відповідача без присутності позивача ОСОБА_3

Однак, такі твердження представника позивача спростовуються та не заслуговують на увагу, оскільки, допитані в якості свідків працівники Свалявського РЕМ, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, підтвердили факт виявлення самовільного підключення до електричної мережі та присутність ОСОБА_3, яка відмовилася від підпису в акті про порушення ПКЕЕ та зайшла до будинку.

Складений енергопостачальником акт є лише фіксацією порушення, яке було виявлене під час проведення перевірки дотримання Правил.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статей 11,15 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК.

Так, за ст. 16. ЦПК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що позовні вимоги представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1, як обраний ним спосіб захисту своїх прав та інтересів, не відповідає способам, переліченим в ст. 16 ЦК України, а також не передбачений іншими нормативними актами та/або укладеним з Відповідачем договором про користування електричною енергію.

Відповідно до положень ст. 360 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Так, у постанові Верховного Суду України по справі про визнання недійсним акта від 12.09.2011 року у подібних правовідносинах зазначено, що кожна особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту є ті, які передбачені ст.16 ЦК України.

Верховний Суд України у зазначеній вище справі констатував, що складений електропостачальником акт є лише фіксацією порушення, яке було виявлено під час проведення ним перевірки дотримання Правил, у разі виникнення спору він буде наданий як доказ, який повинен оцінюватись судом відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, його оскарження не передбачено чинним законодавством або договором як спосіб захисту судом цивільних прав та інтересів особи.

Така сама правова позиція була викладена колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 7 березня 2007 р., якою за аналогічних обставин скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції про задоволення позову до ВАТ «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» про визнання дій щодо складання акта про порушення Правил неправомірними, визнання цього акта та розрахунку збитків до нього незаконними й відшкодування моральної шкоди та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановляючи цю ухвалу, суд касаційної інстанції виходив із невідповідності обраного позивачем способу захисту вимогам статей 11, 15, 16 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем по справі обрано спосіб захисту права, який не передбачено ні законом, ні договором про користування електричною енергією, в зв'язку з чим у позові було відмовлено.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Доводи викладені в апеляційній скарзі належними та допустимими доказами не доведені, що у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Свалявського районного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: