Ухвала суду № 65339489, 14.03.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/2630/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

14 березня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - Готри Т.Ю.,

суддів - Кожух О.А., Собослой Г.Г.,

при секретарі - Шукаль О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 27 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 15 жовтня 2010 року в розмірі 436 123 грн. 22 коп.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік ОСОБА_3 За життя її чоловік уклав нотаріально посвідчений договір позики від 15 жовтня 2010 року, згідно умов якого позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 337 410 грн. Зазначену суму ОСОБА_2 зобов'язалась повернути у строк до 15 листопада 2010 року. Однак, в порушення умов договору відповідач взятих на себе зобов'язань не виконала, не повернула її чоловікові за життя суму боргу, як і не повернула борг їй, як спадкоємцю, після смерті ОСОБА_3 Посилаючись на наведене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь суму боргу за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, що складає 463 123 грн. 22 коп.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 8 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 08 липня 2015 року скасовано рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 8 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 лютого 2015 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, рішенням Виноградівського районного суду від 27 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд дійшов неправильного висновку щодо пропуску нею строку позовної давності, оскільки про своє порушене право вона дізналася з моменту оформлення спадщини за померлим чоловіком. Що у 2012 року її чоловік надсилав вимогу відповідачці про повернення боргу, яка нею отримана, і оскільки від неї не було жодних заперечень, то цим самим відповідач визнала свій борг, що перервало позовну давність. Суд не врахував і того, що хоча вона й була присутня під час укладення договору позики, однак вона фактично давала лише згоду чоловіку на укладення правочину. Зміст такого договору їй був не відомий і про умови договору не знала. Вона не знає особливостей цивільного законодавства, є юридично необізнаною, а тому відразу не дізналася про те. що її права порушено. Лише знайшовши оригінал договору позики, вона звернулася до суду, у зв'язку з чим просила суд поновити строк позовної давності, однак суд безпідставно відмовив їй у такому клопотанні.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнала, просила таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Сторони у судове засідання не з»явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи. Не є поважними причини неявки представника позивача ОСОБА_5, наведені ним у заяві від 13.03.2017 року, а саме щодо його участі в іншій справі, що розглядається в порядку кримінального судочинства в Свалявському районного суді, оскільки розгляд даної справи за його заявами від 20.01.2017 року, 07 лютого 2017 року щодо участі в інших справах вже двічі відкладався (а.с.125, 141 т.2), а тому колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи втретє.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 жовтня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно з яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла грошову суму в розмірі 337 410 грн., яку зобов'язалася повернути готівкою у строк до 15 листопада 2010 року (Т.1 а.с.8).

Узятих на себе зобов'язань за договором позики ОСОБА_2 не виконала.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер (т.1 а.с.10).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 березня 2014 року спадкоємцем указаного в свідоцтві майна (житлового будинку № АДРЕСА_1) є ОСОБА_1

Прийнявши частину спадщини за законом, ОСОБА_1 прийняла усю спадщину, яка складається з усіх прав та обов'язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч.1 ст.1218 ЦК України).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором абр законом.

Таким чином, відбулася передбачена законом заміна кредитора у зобов'язанні.

Таким чином, суд встановивши, що ОСОБА_2 узятих на себе зобов'язань по поверненню боргу за договором позики не виконала, дійшов обґрунтованого висновку про те, що до позивача, як спадкоємця позикодавця, перейшло право вимоги про повернення боргу за вищевказаним договором позики.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, позивачем пропущено строк позовної давності і відсутні підстави для його поновлення.

З таким висновком повністю погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Суд першої інстанції вірно встановив, що перебіг строку позовної давності розпочався 16 липня 2010 року (строк виконання зобов'язання, встановлений у договорі позики), то повинен був закінчитися 15 листопада 2013 року. Однак у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 і моментом появи у ОСОБА_1 права на спадщину він закінчився 17 травня 2014 року. Позов пред'явлений 24 липня 2014 року, тобто після закінчення строку позовної давності. Такий висновок суду ґрунтується на приписах ст.ст.257, 261, 263, 1270 ЦК України. При цьому судом враховано висновки викладені в ухвалі ВССУ від 08.07.2015 року (щодо пропуску строків позовної давності).

Посилання апелянта на те, що строк позовної давності почав спливати з моменту оформлення нею спадкових прав є безпідставним, оскільки згідно ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Тобто та обставина, коли правонаступник дізнався про порушення права чи оформив свої спадкові права, не впливає на визначення початку перебігу строку позовної давності, такий все рівно обчислюється відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України - з моменту настання строку виконання основного зобов'язання.

Також безпідставним є посилання апелянта на переривання строку позовної давності зважаючи на наступне.

В обґрунтування переривання строку позовної давності ОСОБА_1 посилається на те, що після направлення її чоловіком у 2012 році на адресу відповідача вимоги про повернення боргу від останньої не було жодних заперечень, що на думку апелянта свідчить про визнання відповідачем боргу.

Згідно з ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Тобто, бездіяльність боржника (яка полягає у відсутності заперечень на вимогу про повернення боргу) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Таким чином, всі доводи апеляційної скарги щодо не пропущення позивачем строку позовної давності підлягають відхиленню.

Однак, згідно ч.5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В суді першої інстанції, представник позивача, після заявлення відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, просив суд за необхідності такий строк поновити та захистити порушене право.

Суд першої інстанції, з приводу даного питання, в своєму рішенні зазначив, що позивачка знала про укладення договору позики з 15.10.2010 року, так як була присутньою при його укладенні, надавала згоду своєму чоловікові ОСОБА_3 на передачу у позику грошей, і не навела поважних причин пропуску строку позовної давності.

Такий висновок суду є обґрунтованим, оскільки з матеріалів справи дійсно вбачається, що ОСОБА_1 була присутньою під час укладення договору позики від 15.10.2010 року, на укладення якого давала письмову згоду, як це передбачено статтею 65 СК України, яка стосується договорів, які подружжя або один з них укладає з іншими особами щодо майна, яке їм належить на праві спільної сумісної власності, в тому числі і грошей, а тому позивачці було відомо про умови договору на момент його укладення. Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги про те, що позивачці нібито не було відомо про укладення вище зазначеного договору позики від 15.10.2010 року та його умови.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.308 ЦПК України слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу позивача відхилити, оскільки судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду від 27 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуюча :

Судді :