Рішення № 65334727, 09.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/673/17 Головуючий 1-ої інстанції Курганникова О.А.

Справа № 641/12497/13-ц Доповідач Кругова С.С.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 березня 2017 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Пилипчук Н.П.,

ОСОБА_1,

секретаря Прологаєвої А.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 січня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2013 року ПАТ "Дельтабанк" звернувся до Комінтернівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України, в якому просив в рахунок виконання основного зобовязання щодо оплати заборгованості у розмірі 208 249, 86 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 1 664 541, 14 грн. за Договором про надання споживчого кредиту № 11249419000 від 09.11.2007 року, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: домоволодіння загальною площею: 46, 9 кв.м., житловою площею 28, 7 кв. м., що знаходитеся за адресою Харківська обл., м. Харків, вул. Хліборобна, буд. 24, шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Дельта банк» на підставі Договору іпотеки № Б/Н від 09.11.2007 року, укладеному між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2.

Зобовязати Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію права власності на домоволодіння загальною площею 46, 9 кв.м., житловою площею 28, 7 кв. м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Хліборобна, буд. 24 за ПАТ «Дельта банк».

Припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_2, в тому числі право володіння, користування та розпорядження домоволодінням загальною площею 46, 9 кв.м., житловою площею: 28, 7 кв. м., що знаходитеся за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Хліборобна, буд. 24.

Припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Виселити з квартири, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Хліборобна, буд. 24 іпотекодавця ОСОБА_2 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою. Стягнути з відповідача на користь ПАТ «Дельта банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 441,00 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що 09.11.2007 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11249419000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 180000 дол. США, який зобовязувався повернути у повному обсязі в строк до 07.11.2036 року зі сплатою 12,90% річних. З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вищезазначеним договором ОСОБА_2І передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: домоволодіння загальною площею 46, 9 кв.м., житловою площою 28, 7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Хліборобна, буд. 24., яке належить йому на підставі договору купівлі продажу від 09.11.2007 року.

У звязку з неналежним виконанням умов кредитного договоруза відповідачем утворилася заборгованість, повернення якої забезпечено іпотечним договором, яка станом на 26.06.2013 року становить 1664541 грн. 14 коп. У звязку з чим, позивач вважає за необхідне здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 січня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обгрунтування скарги посилається на неповне з"ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що введений мораторій за Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачає втрати кредиторами права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобовязанъ за договором, а лише тимчасово забороняє кредиторам захищати свої права зазначеним способом, в той час як відмова в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки остаточно позбавляє кредитора такого права.

Посилаючись на ст.56 Закону України «Про заставу» стверджує, що у випадках, коли після укладення договору застави законодавством встановлені правила, які погіршують становище заставодавця та/або заставодержателя, умови договору зберігають силу на весь строк його дії.

Стверджує, що суд мав би задовольнити законні вимоги позивача, а потім вирішити питання, повязані з визначенням порядку і строку виконання рішення суду (застосувати відстрочку виконання рішення на період дії мораторію згідно ст.217 ЦПК України) та питання повязані зі зверненням ухваленого судового рішення до виконання (ст.368 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, які склалися між сторонами розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і тому підстав для задоволення позову немає. З таким висновком суду, колегія суддів не погоджується, з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які маюті значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції в порушення наведених норм процесуального права вирішив справу не згідно із законом і застосував правову норму, яка не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті (далі Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Закон № 1304-VII носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Отже, відмовляючи у позові на підставі ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Неправильне застосування норм матеріального і процесуального права у відповідності до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 09.11.2007 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11249419000, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 180000 дол. США, який зобовязувався повернути у повному обсязі в строк до 07.11.2036 року зі сплатою 12,90% річних.. ( а. с. 10-15) На забезпечення умов виконання кредитного зобов'язання 09.11.2007 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме: домоволодіння загальною площою 46, 9 кв.м., житловою площою 28, 7 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Хліборобна, буд. 24 ( а. с. 24-27).

Встановлено, що умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, в звязку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 26.06.2013 року загальна заборгованість відповідача за кредитним договором, складає 208249, 86 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 26.06.2013 року дорівнює 1 664 541грн. 14 коп. та складається з наступного (а. с. 28):

- заборгованість за кредитом в розмірі 161 454 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 26.06.2013 року становить 1 290 504 грн. 22 коп.;

- заборгованість за відсотками в розмірі 46795,56 дол. США. що з еквіваленті по курсу НБУ станом на 26.06.2013 р. становить 374 036 грн. 91 коп.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за ПАТ «Дельта банк» на підставі Договору іпотеки № Б/Н від 09.11.2007 року, укладеному між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки спосіб захисту обраний позивачем є позасудовим згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Керуючись ст.ст. 33, 36, 37, 39 ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст. 16, 328, 335, 376, 392 ЦК України, ст. ст.213,214,303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309,ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України суд, -

В и р і ш и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 січня 2015 року скасувати і ухвалити нове.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий С.С. Кругова

Судді Н.П. Пилипчук

ОСОБА_1