Рішення № 65333284, 15.03.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

Суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання:Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заяви та договору довічного утримання ,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заяви та договору довічного утримання задоволено.

Визнано недійсним односторонній правочин-заяву від імені ОСОБА_3 на ім»я приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Сохацького І.С., справжність підпису на якій посвідчено 29 серпня 2012 року приватним нотаріусом Сохацьким І.С. та зареєстровано в реєстрі за №1873.

Визнано недійсним договір довічного утримання між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений 29 серпня 2012 року приватним нотаріусом Сохацьким І.С. та зареєстрований в реєстрі за №1874 в частині відчуження 1/2 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1;

-1/2 земельної ділянки площею 0.25га кадастровий номер: НОМЕР_2 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на території села Дерев»яне Рівненського району Рівненської області,

-1/2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0.1908 га кадастровий номер: НОМЕР_1 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території села Дерев»яне Рівненського району Рівненської області.

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на його незаконність, оскільки судом не враховано, що згідно договору довічного утримання укладеного між ним та ОСОБА_5 29 серпня 2012 року він мав лише надавати відчужувачу щомісячне матеріальне утримання в розмірі 500 грн.

Судом залишено поза увагою, що ОСОБА_3 будучи дієздатною, без будь-якого примусу, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними дала згоду на відчуження її чоловіком ОСОБА_5 належних їм на праві спільної сумісної власності об'єктів нерухомого майна.

Суд не звернув увагу на наявне в матеріалах справи рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12 лютого 2014 року (набрало законної сили 10 квітня 2014 року), яким в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до нього було відмовлено та встановлено, що ОСОБА_3 особисто подавала до нотаріуса заяву-згоду на укладання договору довічного утримання.

Зазначає, що суд не врахував, що строки позовної давності із вимогою про визнання недійсним вказаних правочинів пропущено, оскільки про порушення свого права ОСОБА_3 дізналася ще 29 серпня 2012 року, однак з позовом до суду звернулася 04 січня 2016 року

Посилається на умови договору довічного утримання та вказує на безпідставність виділення часток подружжя у вказаному майні, оскільки договором було визначено, що житловий будинок та земельні ділянки відчужувались на користь ОСОБА_2 повністю, без визначення часток і, що підтверджується. Вказує, що аналогічні висновки були зроблені у рішенні Апеляційного суду Рівненської області від 06 листопада 2015 року.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на його незаконність в частині часткового визнання недійсним договору довічного утримання щодо відчуження ? частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, ? частини земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку загальною площею 0,25 га та ? частини земельної ділянки загальною площею 0,1908 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території с. Дерев»яне Рівненського району Рівненської області.

Судом не враховано, що у спільному майні подружжя її та ОСОБА_5 частки не були визначені та між ними не був встановлений порядок користування спільним майном, тому при укладанні договору довічного утримання нотаріус повинен був залучити всіх співвласників належного їм майна, в тому числі кожного із подружжя, однак при укладанні оспорюваного договору її як сторону правочину залучено не було, що підтверджується самим договором та поясненнями приватного нотаріуса Сохацького І.С.

Вказує, що на час укладання одностороннього правочину - заяви про надання згоди на відчуження її чоловіком ОСОБА_5 належних їм на праві спільної сумісної власності об'єктів нерухомого майна шляхом укладання договору довічного утримання вона не мала бажання безоплатно передавати майно на користь відповідача, вона помилилась та неправильно сприйняла фактичні обставини справи, зміст та умови спірного договору та її заяви.

Просить рішення суду в оскаржувані частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірні житловий будинок та земельна ділянка були набуті за час шлюбу, відтак, є спільною сумісною власністю подружжя тому чоловік позивача при укладенні договору довічного утримання мав право розпоряджатися своє часткою у спільному майні, яка в силу ст. 28 КпШС України та ст. 70 СК України складає 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельних ділянок, так як доказів про наявність спору відносно розміру часток або домовленості між подружжям з цього приводу суду не надано.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, що спірні житловий будинок та земельна ділянка, яка надана на будівництва та обслуговування житлового будинку були набуті за час шлюбу, відтак, є спільною сумісною власністю подружжя.

Право власності на житловий будинок та земельну ділянку на якій розташований будинок оформлено на ОСОБА_5 на підставі рішень Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 16 серпня та 18 грудня 2007 року.

29 серпня 2012 року ОСОБА_5 уклав із ОСОБА_2 договір довічного утримання за яким ОСОБА_2 набув у власність вказаний вище житловий будинок, земельну ділянку розміром 0,2500 га, на якій він розташований, земельну ділянку розміром 0,1908 га цільове призначення якої: для ведення особистого селянського господарства та зобов'язався довічно утримувати подружжя ОСОБА_5.

ОСОБА_10 (позивач) надала свою згоду на укладення чоловіком ОСОБА_5 вказаного договору довічного утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.

У ч. 1 ст. 747 ЦК України передбачено, що подружжя, яким майно належить на праві спільної сумісної власності, може укласти договір довічного утримання. Відчужувачами у такому випадку виступають подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 747 ЦК України, якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Згідно з ч. 2 ст. 747 ЦК України встановлено порядок укладення договору довічного утримання за наявності одного відчужувача із співвласників спільної сумісної власності.

Спеціальною нормою до ч. 2 ст. 747 ЦК України є ч. 1 ст. 67 СК України, згідно із якою дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що при укладенні договору довічного утримання ідеальні частки подружжя у спільному майні не були визначені та не було визначено порядок користування таким майном.

Недотримання вимог зазначених вище статей ЦК України та СК України при укладенні договору довічного утримання порушує права іншого співвласника.

Також, як убачається із змісту заяви, у якій позивач дала згоду на укладення договору довічного утримання, нотаріусом не було роз'яснено їй положення передбачені ст. 67 СК України, ст..ст. 744,747 ЦК України, які є спеціальними.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, враховуючи наведенне апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання договору довічного утримання недійсним в частині відчуження житлового будинку та земельної ділянки виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку є обґрунтованими.

Не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині відчуження земельної ділянки 0,1908 га цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, оскільки вказана земельна ділянка була особистою власністю ОСОБА_5 і не являлась спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч.2 ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Разом з тим не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині визнання одностороннього правочину-заяви ОСОБА_3 про її згоду на відчуження чоловіком нерухомого майна, оскільки надана ОСОБА_3 нотаріально засвідчена згода на укладення ОСОБА_5 договору довічного утримання не має правового значення, оскільки спірні правовідносини регулюються ч.2 ст. 747 ЦК України та ч. 1 ст. 67 СК України, а не ст. 65 СК України. Будь-яких правових підстав для визнання такої заяви-згоди недійсною немає.

Доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено, що їй не були роз'яснено правові наслідки надання нею згоди на укладання такого правочину, до ІНФОРМАЦІЯ_1 року (до дня смерті чоловіка) - часу, до якого відповідач не чинив перешкод,- позивач на свій розсуд користувалася будинком у зв'язку з чим вважала, що укладений правочин її права на належну їй частку у праві спільної власності на майно не порушує, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_3 пропустила строк позовної давності.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги проте, що існують рішення суддів від 12.02.2014 та 06.11.2015 року, які набрали законної сили постановлені між тими самими сторонами про той же предмет і з тих самих підстав, оскільки із матеріалів справи вбачається, що вказанні рішення судів були постановлені з інших правових підстав.

З огляду на неправильне застосування судами першої норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування, відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору довічного утримання,

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, ст..ст.203,215, 316- 319, 747 ЦК України, ст..67 СК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсними заяви та договору довічного утримання задовольнити частково.

Визнати недійсним договір довічного утримання укладений 29 серпня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С., зареєстрованим в реєстрі за № 1874 в частині передачі у власність ОСОБА_2 житлового будинку з надвірними будівлями розташованого в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер НОМЕР_2 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Дерев'яне Рівненського районну Рівненської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 510,00 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий :

Судді: