Ухвала суду № 65331451, 14.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9403/16-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/1143/17 Доповідач у 2 інстанції Яворський М. А.Категорія 47 14.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

14 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Фінагєєва В.О.

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про усунення перешкод у вихованні, спілкуванні з дитиною та визначення способів участі батька у вихованні дитини,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою у відповідності до норм ст. 159 СК України та просив зобов'язати відповідачку не чинити перешкоди у спілкуванні з його сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановити способи його участі у вихованні та спілкуванні з ним, систематичне спільне перебування його сина разом з ним першої, третьої суботи та другої, четвертої неділі з 10:00 до 17:00 години поза межами місця проживання житини в присутності відповідачки, а після досягнення дитиною дворічного віку - без присутності відповідачки, спільний відпочинок та оздоровлення його сина з ним щороку на протязі двох тижнів під час його відпустки без присутності відповідачки, систематичне спільне святкування його сина разом з ним протягом двох днів кожного Нового року з 31 грудня по 01 січня з перебуванням і ночівлею за його місцем проживання, систематичне спільне святкування дня народження сина - 21 жовтня.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про народження він є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Його син проживає разом з матір'ю (відповідачкою), з якою він перебував у цивільному шлюбі з 09.07.2013 р. по 21.08.2016 р., проживали однією сім'єю, вели спільне господарство. Кошти на утримання сина він щомісячно сплачує у добровільному порядку, а також сплачує додаткові витрати на дитину за потребою відповідачки.

З 21.08.2016 р. він з ОСОБА_3 проживають окремо. Після чого, відповідачка почала перешкоджати йому у спілкуванні з дитиною. Усі спроби побачитися з сином закінчувалися непорозумінням між ними, відповідачка не дає можливості побачитися з сином та взагалі не повідомляє про місце знаходження його дитини, намагається всіляко завадити зустрічі з дитиною, причому такі дії носять тривалий характер, дитину він не бачив майже два місяці.

Такими незаконними діями відповідачка порушує його права щодо виховання та розвитку дитини, що негативно впливає на дитину та може завдати непоправної шкоди та психічному розвитку сина, накласти серйозний відбиток на його психоемоційний стан.

Внаслідок чого, 22.10.2015 р. він змушений був звернутися до служби у справах дітей, висновком якої від 28.09.2016 р. встановлено дні та години участі позивача у вихованні та спілкуванні з дитиною. Проте вказане рішення органу опіки та піклування відповідачка ігнорує, що змусило його звертатися до відповідачки письмово, що також було проігноровано, а його права продовжуються порушуватись. Про місцезнаходження сина йому не відомо, відповідачка за адресою проживання не відчиняє двері, на його телефонні дзвінки не відповідає.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2016 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування та неправильність встановлення судом обставин, порушення застосування судом норм законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися до зали судового засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження позивач є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Його син проживає разом із матір'ю - ОСОБА_3, з якою позивач перебував у цивільному шлюбі з 09.07.2013 р. по 21.08.2016 р., проживали однією сім'єю, вели спільне господарство. Кошти на утримання сина позивач сплачує щомісячно у добровільному порядку.

Згідно розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 28.09.2016 року про встановлення участі батька - гр. ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, встановлено дні та години участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4. у вихідні дні: перша, третя субота та друга, четверта неділя з 10 години до 17 години, в буденні дні за домовленістю із матір'ю дитини.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що позивач не надав суду доказів та не довів того факту, що відповідачка, як мати дитини, перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, а єдиний факт відмови відповідачки у спілкуванні суд не може розцінювати як перешкоджання.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим виходячи з наступних обставин.

Згідно із ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, згідно ст. 15 Закону, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, а батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно із ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Статтею 157 Сімейного кодексу України встановлено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до норм статті 158 СК України, за заявою матері чи батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому, відповідно до ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно повторно виданого свідоцтва про народження від 03 серпня 2016 р. позивач є батьком ОСОБА_4 (а.с.5).

Розпорядженням Києво - Святошинської РДА Київської області від 28.09.2016 року встановлено участь батька - гр. ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиноюОСОБА_4.(а.с.6).

Відповідачем направлялися письмові звернення до ОСОБА_3 із проханням не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною у зв'язку із неправомірними діями відповідачки спрямованими на унеможливлення побачення із сином шляхом переховування останнього (а.с.8-9).

Згідно заперечення проти позову ОСОБА_3, вона самостійно виховує та утримує сина, нерегулярне надання позивачем грошової допомоги на утримання сина є незначними та такими, що ніяк не допомагають нести додаткові витрати на дитину. Відповідачка не перешкоджає відвідувати сина, проте позивач рідко бачиться з дитиною, а в момент спілкування та побачень проявляє агресію до сина. ОСОБА_2 не проявляє до сина батьківських почуттів та не мав наміру спілкуватися із сином (а.с.22-23).

Позивачем не надано доказів звернення до органу опіки та піклування Києво-Святошинської РДА з приводу не виконання відповідачкою розпорядження №741 від 28 вересня 2016 року в частині участі батька у виховання дитини.

Враховуючи вищевикладене та норми ст. 60 ЦПК України суд правомірно відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано достатніх та належних доказів щодо встановлення відповідачкою заборони спілкування з дитиною та унеможливлення побачення з ним.

Наполягаючи на своїх доводах, апелянт вказує, що діями відповідачки порушуються його права, так як до цього моменту він не бачить власну дитину, а невжиття заходів на відновлення цих прав може призвести до довготривалого проміжку часу не спілкування з дитиною, що не відповідатиме інтересам дитини, оскільки в нього повинен бути батько.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені доводи апелянта не підтвердження належними та допустимими доказами, та непспростовуюить висновків суду першої інстанції.

Виходячи із вищезазначеного та оцінюючи встановлені обставини та докази в їх сукупності, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 141, 153, 157-159СК України, ст.ст. 10, 60, 212-214, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.А.Яворський

судді: Н.В.Ігнатченко

В.О.Фінагєєв