Рішення № 65323292, 10.03.2017, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/2447/16-ц

Провадження № 2/663/88/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2017 року Скадовський районний суд Херсонської області у складі:

головуючої судді - Ведмідської Н.І.,

секретарях - Пенза Н.І., Чаюк А.С.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шияна М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Скадовського районного суду Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» про захист прав споживача,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» про захист прав споживача, в позовній заяві зазначив, що 28.07.2016 між ним та відповідачем укладено Договір №00492 фінансового лізингу, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати та передати йому комбайн NEW HOLLAND TC 56 2008 року випуску плюс жатка 6,1 м вартістю 912 000 грн.

Відповідно до умов договору №00492 відповідач надав ОСОБА_3 рахунок для сплати авансу в розмірі 10% від вартості комбайну і 30.07.2016 року ним сплачено відповідачу авансовий платіж в сумі 91200 грн.

17.08.2016 відповідач повідомив ОСОБА_3 шляхом спрямування на його електронну пошту листа про неможливість виконання умов договору та придбання обумовленого транспортного засобу, з підстав відсутності його на території України та рекомендував звернутися із заявою про розірвання договору фінансового лізингу та вирішення питання повернення авансу.

В зв'язку з неможливістю виконати умови договору №00492 фінансового лізингу, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати та передати йому комбайн NEW HOLLAND TC 56 2008 року випуску плюс жатка 6,1 м вартістю 912 000 грн., ним 19.08.2016 року направлено відповідачу заяву з вимогою розірвати укладений між ними договір №00492 фінансового лізингу від 28.07.2016 року та повернути йому сплачений авансовий платіж в сумі 91200 грн., перерахувавши його на його рахунок.

21.09.2016 року відповідач спрямував відповідь на його заяву та повідомив, що відповідно до п.12.1. ст.12 Договору договір фінансового лізингу №00492 розірвано, але в той же час вказує, що аванс поверненню не підлягає, що це нібито платіж за оформлення договору.

Вважає, що відповідно до п.12.2. Договору №00492 фінансового лізингу від 28.07.2016 року відповідач зобов'язаний повернути йому авансовий платіж в сумі 91200 грн., але до цього часу ухиляється від виконання своїх обов'язків.

Відповідно до ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Пункт 5 у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

На підставі викладеного вважає, що відповідач порушив його права як споживача, не виконує умови договору №00492 від 28.07.2016 року та не повертає йому аванс в сумі 91200 грн., сплачений відповідно до умов договору. Крім того вважає вказаний договір фінансового лізингу недійсним,оскільки порушує його права як споживача несправедливими умовами та нотаріально не посвідчений.

Так, згідно п.3.2.1. лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача гарантії виконання свого зобов'язання у вигляді договору поруки. В той же час лізингоодержувач не має права вимагати від лізингодавця такої гарантії виконання його обов'язків.

п.3.2.6. Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір в разі невиконання його умов лізингоодержувачем, при цьому не повідомляючи про розірвання договору. В той же час лізингоодержувач не має прав в односторонньому порядку розірвати договір, а як вказано на підставі діючого законодавства. Тобто договір надає переваги саме лізингодавцю.

п.3.2.7. Лізингодавець має ж право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбати предмет лізингу. При цьому вказується, що кошти повертає лізингоотримувачу, відповідно до умов п.12.7. договору. Відповідно до п.12.7. лізингодавець повертає лізингоодержувачу частину сплаченого авансу, за відрахуванням 20%, які утримуються в якості штрафу за невиконання умов договору. Тобто лізингодавець сам не може виконати умови договору, але при цьому має право стягнути штраф саме з лізингоодержувача за те, що сам не виконує умови договору. Тобто сторона яка не виконує умови договору при цьому має право стягувати на свою користь штраф за невиконання ним же умов договору

п.3.3.3. Лізингоодержувач має сплатити за лізингодавця всі витрати на реєстрацію даного транспортного засобу в державних органах та сплатити витрати на страхування. Тобто даний засіб реєструється за лізингодавцем, ним же страхується, але сплачувати за це має лізингоодержувач, що є несправедливими умовами договору.

Крім того даним договором не передбачено відповідальності лізингодавця за невиконання ним умов договору, але при цьому передбачена відповідальність лізингоодержувача.

п.10.10. дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10% від суми дострокового погашення.

Вважає, що несправедливим є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

До того ж вважає що умови договору фінансового лізингу №00492 від 28.07.2016 року є несправедливими, адже всупереч принципу добросовісності в умовах договору мається істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Просить визнати недійсним договір №00492 фінансового лізингу від 28.07.2016 року, укладений між ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_3, стягнути з відповідача ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» на його користь аванс в сумі 91200 грн., сплачений відповідно до умов договору №00492 від 28.07.2016 року.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлений позов підтримав з підстав, що вказані в позовній заяві.

Представник ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» 12.12.2016 року спрямував заперечення на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_3 підписав договір який йому був зрозумілий та з його умовами він погодився.

Договір містить детальний опис умов по строках отримання предмета лізингу, умови купівлі та передачі предмета лізингу, умови щодо вартості предмета лізингу, отримання предмета лізингу та розмір, порядок сплати всіх передбачених договором платежів. Також договір містить інформацію, щодо розміру авансового внеску, розміру лізингового платежу, порядок розірвання договору та правила повернення коштів.

Також у відповідності до положень ст.17 договору, передбачено, що підписання цього договору та додатків до нього є свідчення факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього (п.17.2. ст.17 договору), також лізингоодержувач (ОСОБА_3) своїм підписом в договорі засвідчив, що послуга з фінансового лізингу, яка надається за договором, обрана ним самостійно, свідомо, без нав'язування з боку товариства або його представника (п.17.4. ст.17 договору), крім цього лізингоодержувач (ОСОБА_3) своїм підписом в договорі засвідчив факт ознайомлення та згоду з умовами договору, умови договору позивачу зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (п.17.5. ст.17 договору), більше того в останньому пункті ст.17договору, лізингоодержувач (ОСОБА_3) заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника товариства, що стосуються змісту договору та додатків до нього, проінформований про всі можливі втрати та ризики у зв'язку із укладанням та виконанням договору, уважно прочитав та зрозумів договір. Ознайомлений з умовами внутрішніх правил товариства та представником товариства надана повна, необхідна, доступна, достовірна інформація про положення договору та додатків до нього (п.17.8., ст.17договору).

Відповідно до положень п.4.1. ст.4 Договору фінансового лізингу, чітко визначено, що для купівлі предмета лізингу, лізингоодержувач повинен сплатити такі обов'язкові платежі, як: платіж за оформлення договору; авансовий платіж та інші обов'язкові платежі, за наявності. У відповідності до положень п.9.1. ст.9 договору фінансового лізингу №00492 від 28.07.2016 року,який підписаний сторонами, чітко визначено, що платіж за оформлення договору становить 10% відсотків, авансовий платіж становить 50% від погодженої вартості предмета лізингу.

Станом на час написання цього заперечення, позивачем сплачено платіж за оформлення договору в розмірі 10% тобто 91200 грн., авансового платежу позивачем сплачено не було, тому в товариства не виникало обов'язку щодо купівлі лізингоодержувачу (ОСОБА_3) предмета лізингу та подальшої передачі йому у користування.

В подальшому позивач звернувся до товариства з заявою про розірвання договору фінансово лізингу №00492 від 28.07.2016 року. Відповідачем було надано відповідь на заяву в якій лізингодавець повідомляв, що договір фінансового лізингу №00492 від 28.07.2016 року розірвано. Повернення сплачених коштів відбувається у відповідності до положень п.12.1. ст.12 договору фінансового лізингу та у строки визначені у п.12.8.договору.

Звертає увагу суд, що ініціативою позивача було розірвати договір фінансового лізингу №00492 від 28.07.2016 року.

Вважає, що позивачем не наведено жодної, передбаченої законом підстави визнання договору фінансового лізингу №00492 недійним.

Вважає необґрунтованими посилання позивача на істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Оскільки дисбаланс - це нерівна кількість прав та обов'язків, то позивачу необхідно було зазначити в позовній заяві в якій кількості нерівні права та в якій кількості нерівні обов'язки сторін та ще й така нерівність повинна бути на шкоду споживача, крім того така нерівність повинна бути істотною.

В зв'язку з тим, що діяльність з фінансового лізингу повністю визначена чинним законодавством України та контролюється Держкомфінпослуг, укладений між сторонами договір відіграє значну, вирішальну роль у регулюванні правовідносин між сторонами. І саме в правочині максимально точно визначені всі його істотні умови, порядок укладення договору, права та обов'язки сторін і правові наслідки, які наступають після належного або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань. З аналізу умов чинного договору, не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, навпаки позивач не бере до уваги той факт, що відповідач здійснює свою господарську діяльність та несе ризики, умови договору побудовані таким чином, які максимально захищають права та інтереси не тільки відповідача, а й інших клієнтів відповідача та повністю відповідають статтям 10-11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» Вважає, що ЗУ «Про захист прав споживачів» взагалі не регулює відносини які склались між сторонами договорів фінансового лізингу.

Вважає, що позивачем жодним чином не доведено тих обставин щодо несправедливості умов договору фінансового лізингу, також позивачем не доведено наявності існування одразу трьох чинників, які необхідні для кваліфікування умов договору, як несправедливими. З приводу доводів позивача щодо несправедливих умов зазначив.

- щодо умов договору передбачені п.3.2.1. ст.3. Дійсно, лізингодавець має право та це не є обов'язком звернутись до лізингоодержувача з проханням надати додаткові гарантії виконання зобов'язань лізнгоодержувачем у вигляді договору поруки або інших гарантій. Адже лізингодавець надає лізингоодержувачу техніку в вигляді комбайну NEW HOLLAND TC 56, а також жатку вартість яких є 912 000 грн.

- щодо умов договору, які передбачені п.3.2.6. ст.3. Відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингодавець - має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному поряду на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Твердження позивача про те, що лізингоодержувач не має права розірвати договір також не відповідає дійсності, адже ч.1 ст.7 вище вказаного закону передбачено право позивача на розірвання договору, а саме: лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

- щодо умов договору, які передбачені п.3.2.7. ст.3, а саме: в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом трьох місяців з моменту повідомлення лізингоодержувача про такі обставини або відсутності жодних письмових заяв щодо врегулювання такої ситуації. Дана норма, як і всі інші, які містяться у позовній заяві не містить в собі одразу три чинники на підставі яких можна визнати таку норму несправедливою.

- щодо умов договору, які передбачені п.3.3.3. ст.3 ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» займається наданням послуг з непрямого фінансового лізингу. Як відомо права власності на майно у лізингодавця під час непрямого фінансового лізингу на момент укладення договору не має, оскільки спочатку укладається договір фінансового лізингу, і лише потім, відповідно до специфікації лізингоодержувача, лізингодавець придбаває річ у продавця для подальшої її передачі лізингоодержувачу. Тобто предмет лізингу купується лізингодавцем у продавця для виконання умов по конкретному договору та для задоволення потреб конкретного лізингоодержувача. Після виконання умов договору право на володіння предметом лізингу переходить до позивача (лізингоодержувача). В такому випадку є незрозумілим в чому є несправедливість умов договору фінансового лізингу у вигляді компенсації лізингодавцю витрат пов'язаних на реєстрацію обраного лізингоодержувачем предмету лізингу. Це стосується і оплати витрат на страхування предмета лізингу. Більше того сторони при підписані договору фінансового лізингу домовились про таку умову та з боку позивача не було жодних заперечень проти даного пункту та всіх інших пунктів на які посилається позивач.

- щодо умов договору, які передбачені п.10.10 ст.10. Звертає увагу суду, що ч.2 ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» чітко визначено мінімальний строк на який укладається договір фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п.2.3. ст.2 договору: - період лізингу може бути змінений тільки за згодою сторін, шляхом укладання додаткової угоди до даного договору, але період лізингу не може бути менше 12 місяців. Ніяких доплат у цьому випадку в договорі не передбачено. Також п.10.10. передбачено, що штраф за дострокове погашення договору фінансового лізингу сплачується тільки у випадку коли погашення відбувається у строк до двадцяти місяців.

В ст.12 визначено порядок повернення коштів та відповідальність сторін. Відповідно до 12.1. ст.12 Договору - (лізингоодержувач, який сплатив платіж за оформлення договору та/або не сплатив чи частково або повністю сплатив авансовий платіж та не отримав транспортний засіб, має право протягом трьох днів, з моменту підписання договору, розірвати даний договір за власним бажанням. В такому випадку поверненню підлягає сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж та або частина авансового платежу та 20 відсотків від сплаченого лізингоодержувачем платежу за оформлення договору.); п.12.3. ст.12 договору - (лізингоодержувач, який сплатив платіж за оформлення договору, авансовий платіж та відповідні доплати за наявності, має право розірвати даний договір у разі прострочення лізингодавцем строку купівлі предмета лізингу, які вказані у п.4.1. даного договору більше ніж на 30 робочих днів та за умови якщо даний строк прострочено з вини лізингодавця. У такому випадку поверненню підлягають всі сплачені лізингоодержувачем кошти.) п.12.4. ст.12 договору - (у разі прострочення лізингодавцем строку передачі предмета лізингу, який визначений у п.4.2. даного договору, більше ніж на 30 календарних днів лізингоодержувач має право розірвати даний договір, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу всі сплачені ним кошти.) Більше того, п.12.9. ст.12 договору передбачено, що у разі порушення лізингодавцем строку повернення грошових коштів лізингоодержувачу, лізингодавець сплачує лізингоодержувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення виконання зобов'язань з повернення коштів. А отже твердження позивача про те, що договором не передбачено ніякої відповідальності лізингодавця, не відповідає дійсності та укладеним між ними договором.

Враховуючи вище викладене, просить відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що заперечує проти позову з підстав викладених в письмових запереченях.

Заслухавши доводи представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно зі ст.3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року №723/97-ВР (далі - Закон 723/97-ВР) визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно з положеннями цієї статті зазначеного закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону 723/97-ВР відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу, згідно ст. 3 цього ж Закону може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Статтею 6 Закону 723/97-ВР встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначені:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд встановив, що між позивачем ОСОБА_3 та ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» 28.07.2016 був укладений договір фінансового лізингу №00492 за умовами якого, згідно з п.1.1 Договору лізингодавець ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» взяв на себе зобов'язання придбати у продавця визначений лізингоодержувачем ОСОБА_3 у Додатку №1 до договору та у даному договорі або іншому договорі предмет лізингу, за вартістю предмета лізингу, яка визначається продавцем та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених Договором, а лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені даним договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах договору та згідно з положеннями чинного законодавства України.

Згідно з п.1.2 договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб зазначений у даній статті та у Додатку №1 до договору, а саме: комбайн NEW HOLLAND TC 56 2008 року випуску плюс жатка 6,1 м., всього вартістю 912 000 грн. (а.с.6-11).

В установчій частині договору платіж за оформлення договору визначений першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між сторонами та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладанням договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які пов'язані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 10% від погодженої вартості предмета лізингу.

Пунктом 3.2.6. договору, передбачено, що розірвати даний договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов даного договору. При цьому, лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

Відповідно до п.3.2.7. договору, в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом трьох місяців з моменту повідомлення лізингоодержувача про такі обставини або відсутності жодних письмових заяв щодо врегулювання такої ситуації. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п.12.7. ст.12 даного договору, що стосується обсягу повернення коштів.

Згідно п.3.3.3. договору у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного договору, а також компенсувати витрати лізингодавця, які пов'язані з реєстрацією предмета лізингу у відповідних органах державної реєстрації транспортних засобів та компенсувати витрати, які пов'язані із страхуванням предмета лізингу, на підставі виставлених рахунків, протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання такого рахунку від лізингодавця. На вимогу лізингодавця надати для огляду платіжні доручення (квитанції, інші банківські документи) по сплаті платежів за даним договором.

Стаття 4.Умови купівлі предмета лізингу та його передачі лізингоодержувачу.

4.1. Лізингодавець зобов'язаний купити предмет лізингу, за вартістю предмета лізингу, який передбачає розумний період часу який необхідний для пошуку предмета лізингу, додаткового погодження з лізингоодержувачем характеристик предмета лізингу та узгодження із продавцем усіх правових аспектів із оплати продавцю предмета лізингу, але не більше 60 робочих днів та виключно після того як лізингодавець отримає від лізингоодержувача такі платежі: - платіж за оформлення договору; - авансовий платіж; - різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4. ст.9 даного договору, або різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5. ст.9 даного договору (за наявності). У разі відсутності у продавця визначеного лізингоодержувачем предмета лізингу на дату купівлі та замовлення його продавцем для подальшого продажу лізингодавцю, лізингодавець зобов'язаний повідомити про це лізингоодержувача у письмовій формі у такому випадку строк купівлі предмета лізингу продовжено.

Пункт 8.1 договору встановив вартість предмету лізингу на момент укладення Договору - 912 000 грн.

Стаття 9.Сплата авансового платежу та платежу за передачу предмета лізингу.

9.1. Авансовий платіж складає частину від погодженої вартості предмета лізингу, а також у випадках передбачених договором частину від вартості предмета лізингу зазначеного у даному договорі та у додатку №1 до даного договору в розмірі 50 відсотків на момент укладання даного договору.

Стаття 10.Сплата лізингових платежів.

10.10. Дострокове погашення (виконання договору) може відбуватися не раніше ніж через 12 місяців після підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів в термін до 12 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу. Лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 відсотків від суми дострокового погашення. У такому випадку сплата штрафу проводиться одночасно із достроковим виконанням договору.

Стаття 12. Порядок розірвання договору. Порядок повернення коштів відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу.

12.2. Лізингоодержувач, який повністю сплатив авансовий платіж та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням у випадку відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору з причин які вказані у даному пункті, шляхом направлення відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про прийняте рішення та про наслідки такого рішення. В такому випадку поверненню підлягає сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж. Платіж за оформлення договору поверненню не підлягає.

12.7. Лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку з підстав передбачених у п.3.2.7. статті 3 даного договору. В такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж або частину авансового платежу з відрахуванням 20 відсотків, які лізингодавець утримує в якості штрафу за невиконання умов договору, платіж за оформлення договору поверненню не підлягає.

На підставі наданих позивачем розрахункових документів про оплату встановлено, що 30.07.2016 позивачем на виконання умов договору на рахунок відповідача був сплачений перший платіж згідно умов договору фінансового лізингу в сумі 91 200,00 грн.(а.с.12).

На виконання умов договору позивачем отримано примірник договору разом з додатком №1, в яких зазначено марку/модель, комплектацію, об'єм/тип двигуна, тип КПП, привід, бажаний колір та вартість предмету лізингу.

Договір за участю фізичної особи нотаріально не посвідчений.

З копії листа ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» до ОСОБА_3 вбачається, що його заява від 19.08.2016 про розірвання договору фінансового лізингу №00492 від 28.07.2016 задоволена, договір розірвано, однак у поверненні платежу за оформлення договору відмовлено з повідомленням, що це був платіж за оформлення договору (а.с.13).

У зв'язку з укладенням договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються (окрім положень Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку) Законом України «Про захист прав споживачів», так як вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень ч.2 ст.628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Згідно вимог статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При тому, що відносини які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставки, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналізуючи положення укладеного договору на їх відповідність чинному законодавству суд вважає, що сплата платежу за оформлення договору в розмірі 91200,00 грн., тобто 10% від вартості предмета лізингу відповідно до лізингового договору, відповідно до розділу «Визначення термінів» договору за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів для укладення Договору, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які пов'язані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, а також положення, передбачені п.12.1 ст.12 договору, де встановлено, що при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов'язання відповідачем, цей платіж не повертається, є несправедливими тому що встановлена вартість послуг за оформлення договору в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу, що становить 91200 грн., які позивач сплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Суд вважає, що ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізингоодержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати на суму 91200 грн. відповідачем суду не надано. Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем. Такі умови договору є несправедливими. Також цим положенням договору фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов'язками сторін.

Частиною 2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пп.2 п.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного Договору лізингу, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем «платежу за оформлення договору» за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

При цьому суд вважає, що умови укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача, як споживача послуг, і по іншим пунктам договору.

Так, положення п. 8.2, 8.3, 10.13 договору № 00492, також не відповідають нормам п.13 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому що зазначені умови договору дають право лізингодавцю можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права на розірвання договору в разі збільшення ціни порівняно з тою, що була погоджена на момент укладення договору.

В порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» в договорі не визначено предмет договору лізингу, оскільки договірне визначення не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі не містіть індивідуально визначені ознаки транспортного засобу (рік випуску, № кузову, комплектація).

В порушення статей 6, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відповідачем не було подано достовірної інформації про порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи, результати отримання фінансової послуги та реквізити органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів.

Неузгодження з позивачем графіку лізингових платежів, неузгодження строків внесення та умови взаєморозрахунків порушує право позивача на отримання повної та достовірної інформації про фінансову послугу, в порушення п. 15 закону «Про захист прав споживачів» та статей 6, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Також, в порушення ст.808 ЦК України в договорі, при умовах усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності продукції, при тому що вибір продавця предмету лізингу здійснює відповідач, відсутні будь-які відомості про продавця товару та його повну назву та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до положень ч.2 ст.628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Виходячи із положень, викладених в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі № 6-766цс15, а саме, що згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушення ст. 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Підсумовуючи викладене, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що укладений між ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_3 договір фінансового лізингу є недійсним, з огляду на що позов у цій частині підлягає задоволенню.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено авансовий платіж на рахунок ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» в розмірі 91200 грн., суд з урахуванням вищенаведеного вважає, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу, з огляду на що позов у цій частині також обґрунтований та підлягає задоволенню.

Крім того, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за вимогою немайнового характеру (про визнання договору фінансового лізингу недійсним) у розмірі 551,20 грн. та за вимогою майнового характеру (стягнення коштів у виді сплаченого авансового платежу) виходячи з ціни позову в сумі 912 грн., що відповідає вимогам ст.88 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» та узгоджується з роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму ВССУ №10 від 17.10.2014.

Керуючись статтями 215-218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №00492, укладений 28.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_3.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 15, оф.№10, код ЄДРПОУ №40099841, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, кошти в розмірі 91200 грн., сплачені в якості авансу відповідно до договору фінансового лізингу №00492, укладеного 28.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_3.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 15, оф. №10, код ЄДРПОУ №40099841, на користь держави судовий збір у розмірі 1463,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Херсонської області через Скадовський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н. І. Ведмідська