Рішення № 65316721, 14.03.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.03.2017 Справа № 904/1444/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Технологія трейд", м. Київ

до Приватного підприємства "ВК І К", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 305 555, 19 грн. за договором поставки

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник - дов. б/н від 01.02.2017р.

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Технологія трейд" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Приватного підприємства "ВК І К" суму основного боргу у розмірі 228 203,52 грн., пеню 14 9741,69 грн., 3% річних 1 589,99 грн., інфляційні втрати - 7 121,17 грн., 10 % штрафу 53 668,85 грн. за договором поставки № ТД-000263 від 20.05.2015р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі

У судове засідання представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Від відповідача конверт з ухвалою повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "за відмовою адресата від одержання".

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана відповідачу завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що відмова відповідача від одержання поштового повідомлення, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду була надіслана на адресу відповідача та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у відмові від одержання кореспонденції.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем також було надано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

- грошові кошти Приватного підприємства «ВК і К» в межах розміру позовних вимог та судових витрат, а саме 305 555,19 коп. та судові витрати на п/р 26005500084314 в ПАТ «Креді ОСОБА_2» м. Полтава, МФО 300614 та на інші, виявлені органами державної виконавчої служби, рахунки в установах банків;

-майно Приватного підприємства «ВК і К»

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилався на те, що фактично виробнича та господарська діяльність відповідача припинені. Відповідач знаходиться в скрутному матеріальному становищі та не бажає повертати борг. Працівники звільнені, юридична адреса змінена, телефони не відповідають, майно та обладнання розпродається.

Крім того, позивач зазначає. Що згідно витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, відносно відповідача відкрито 2 виконавчі справи.

Згідно витягу з реєстру судових рішень відносно відповідача відкрито 7 проваджень щодо стягнення боргу за договорами поставки.

Дослідивши заяву позивача про вжиття заходів із забезпечення позову, суд відмовляє в її задоволенні з наступних підстав.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову у звязку з чим підстави для задоволення клопотання відсутні.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи не заявлялись.

В судовому засіданні 14.03.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивач, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.05.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Технологія трейд" (далі - Позивач, Постачальник) та Приватним підприємством "ВК І К" (далі - Відповідач, Покупець) укладено договір поставки № ТД-000263 (далі - Договір). В подальшому сторонами підписано додаткову угоду № 1 від 20.05.2015р. до спірного договору.

Відповідно до п. 1.1. Договору епостачальник зобовязується поставити та передати у власність покупця комплексні суміші, функціональні, смако-ароматичні домішки, тваринні білки та інші товари (надалі іменується товар), а покупець оплатити та прийняти товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у додатках до цього договору, які є його невідємною частиною.

Згідно п. 5.2. Договору датою здійснення поставки товару вважається дата передачі товару покупцеві або перевізнику на складі постачальника та дата видаткової накладної.

Право власності та всі ризики стосовно товару переходять від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару постачальником покупцю або перевізнику. Фактичним моментом передачі товару постачальником покупцю є дата видаткової накладної, що надається постачальником в момент передачі товару покупцю або перевізникові відповідно до п.п. 5.2.-5.3. цього договору (п. 6.1. Договору).

У відповідності до п. 7.4. розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, не пізніше ніж через 30 календарних днів з дати здійснення поставки.

Датою оплати товару вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за відповідну замовлену партію товару, на розрахунковий рахунок постачальника (п. 7.5. Договору).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2015р. Дія цього договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії будь-яка зі сторін письмово не заявить про свій намір розірвати цей договір (п. 11.1. Договору).

Як зазначив позивач, на виконання умов договору ним поставлено відповідачеві товар на загальну суму 2 079 388,74 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані повноважними представника сторін та скріплені печатками їх підприємств, товарно-транспортними накладними, квитанціями, виставленими рахунками та податковими накладними (а.с. 30-90).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 1 851 185,22 грн. (а.с. 158-186), в наслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 228 203,52 грн., що і стало причиною спору.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На час розгляду справи відповідачем позовні вимоги не спростовані, суму боргу за поставлений товар не сплачено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 228 203,52 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 14 971,69 грн., 3% річних - 1 589,99 грн., інфляційні втрати 7 121,17 грн. за період з 04.09.2016р. по 27.01.2017р. та 10% штрафу 53 668,85 грн.

Пунктом 8.1. Договору встановлено, що у випадку порушення договору, сторона несу відповідальність, визначену цим договором та/або чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8.4. Договору у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої партії товару за кожен день прострочення платежу та всі/будь-які штрафні санкції, передбачені умовами цього договору та законодавством України.

Згідно п. 8.5. Договору з врахуванням пункту 7.4. цього договору, сторони дійшли згоди, що у випадку, якщо покупець прострочить платіж за кожну окрему партію поставленого товару, або частину такої партії (у випадку часткової оплати), більш ніж на 30 календарних днів починаючи з моменту настання строку оплати (відповідно до п. 7.4. цього договору), покупець сплачує за кожні 30 календарних днів прострочення платежу штраф в розмірі 10% від вартості кожної неоплаченої партії товару та/або частини кожної окремої неоплаченої партії товару (тобто штраф нараховується починаючи з 61 дня прострочення, 91 … тощо).

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого періоду не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі що умова договору про оплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховуються штрафні санкції.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки надані позивачем, судом встановлено, що відповідно до п. 7.4. Договору пеню, 3% річних та 10% штрафу необхідно нараховувати з 05.09.2016р. по 27.01.2017р.

Пеня за період з 05.09.2016р. по 27.01.2017р. становить 14 791,06 грн. та підлягає до стягнення.

В частині стягнення пені у сумі 180,63 грн. слід відмовити.

3 % річних за період з 05.09.2016р. по 27.01.2017р. становлять 1 571,28 грн. та підлягають до стягнення.

В частині стягнення 3 % річних у сумі 18,71 грн. слід відмовити.

Нарахування 10% штрафу у сумі 53 668,85 грн. є правомірним, та підлягає задоволенню.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з жовтня по грудень 2016р. становлять 4 634,88 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2 486,29 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В силу вказаної норми обовязок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 228 203,52 грн., пеню 14 791,06. грн., 3% річних 1 571,28 грн., інфляційних втрат - 4 634,88 грн., 10% штрафу 53668,85 грн.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 267 525, 526, 527, 530, Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34,36, 38, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємство "ВК І К" (49125, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Терещенківська, б. 26, кв. 86, код ЄДРПОУ 13745730) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Технологія трейд" (02132. м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 26-Ж, оф. 46, код ЄДРПОУ 37388279) суму основного боргу у розмірі 228 203,52 грн. (двісті двадцять вісім тисяч двісті три грн. 52 коп.), пеню 14 791,06 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот дев'яносто одна грн. 06 коп.), 3% річних 1 571,28 грн. (одна тисяча п'ятсот сімдесят одна грн. 28 коп.), інфляційні втрати - 4 634,88 грн. (чотири тисячі шістсот тридцять чотири грн. 88 коп.), 10 % штрафу 53 668,85 грн. (п'ятдесят три тисячі шістсот шістдесят вісім грн. 85 коп.), витрати по сплаті судового збору 4 543,04 грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок три грн. 04 коп.), про що видати наказ.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 15.03.2017

Суддя ОСОБА_3