Рішення № 65315845, 09.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2017Справа №910/24263/16

За позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1) Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"

2) Публічного акціонерного товариства "Азот"

3) Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національна комісія що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Державне підприємство "Енергоринок"

про визнання договору недійсним

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Майстренко О.М. (довіреність)

від відповідача 1: Гонтарь О.М. (довіреність), Санніков С.Г. (довіреність)

від відповідача 2: Шмановський А.В. (довіреність)

від відповідача 3: Чорний К.О. (довіреність)

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: Алмаз В.В. (довіреність), Стилик О.Ю. (довіреність)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національне антикорупційне бюро України (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (відповідач 1), Публічного акціонерного товариства "Азот" (відповідач 2), Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" (відповідач 3) про визнання недійсним договору про переведення боргу від 23.01.2015 № 18-500.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір про переведення боргу від 23.01.2015 № 18-500 укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави. Крім того, зазначений договір укладений з порушенням вимог законодавства, а саме, статті 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі № 910/24263/16 та призначено її до розгляду на 24.01.2017.

24.01.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву та довідка про відсутність аналогічного спору. У поданому відзиві відповідач 2 не погоджується з позовними вимогами та зазначає, що позивачем не доведено порушення його цивільних прав та інтересів, а тому в нього відсутні підстави для звернення з даним позовом до суду. Також відповідач 2 зазначив, що укладення договору про переведення боргу не призводить до заміни кредитора, а змінює боржника в окремому простроченому зобов'язанні та не спростовує обов'язок внесення оплати за спожиту електричну енергію на поточний рахунок енергопостачальника зі спеціальним режимом використання, тобто не змінює порядок виконання умов договору.

24.01.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 3 надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 залучено до участі у справі № 910/24263/16 Національну комісію що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП ), як третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне підприємство "Енергоринок", як третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, відкладено розгляд справи на 07.02.2017 та витребувано у сторін пояснення та докази по справі.

06.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшли документи по справі.

06.02.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи 1 надійшли пояснення по справі, у яких третя особа 1 вважає, що спірний договір суперечить нормам законодавства.

07.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення з доказами по справі щодо права на звернення з даним позовом до суду.

07.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 3 надійшли документи по справі.

В судове засідання 07.02.2017 з'явились представники позивача, відповідачів 1-3 та третіх осіб 1-2.

Судом в судовому засіданні 07.02.2017 розпочато розгляд справи по суті, в зв'язку з чим представники сторін надали суду пояснення по справі.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що права та інтереси позивача не порушені спірним правочином, Національне антикорупційне бюро України при зверненні до суду не довело наявність в оспорюваному договорі ознак корупційного діяння, а відтак не довело порушення інтересів держави. Крім того, відповідач 1 зазначив, що у зв'язку з укладенням договору про переведення боргу від 23.01.2015 № 18-500, ПрАТ «ХК «Енергомережа» набуло статусу споживача в розумінні Закону України «Про електроенергетику», а тому не було порушено порядок розрахунків за електричну енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2017 відкладено розгляд справи № 910/24263/16 на 21.02.2017.

20.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

21.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшли документи по справі.

21.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 3 надійшли документи по справі.

21.02.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення по справі.

В судове засідання 21.02.2017 з'явились представники відповідачів 1-3 та третіх осіб 1-2. Представник позивача не з'явився, проте від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники відповідачів подали клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/24263/16 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 09.03.2017.

09.03.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду, а також клопотання про витребування доказів.

Представник позивача у судовому засіданні 09.03.2017 надав додаткові письмові пояснення по справі, у яких зазначив, що внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування свідчить про виявлення ознак вчинення кримінального правопорушення, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача 1 підтримав клопотання про витребування доказів.

У клопотанні про витребування доказів відповідач 1 просить витребувати у позивача оригінал договору про переведення боргу № 18-500 від 23.02.2015. Зазначене клопотання мотивоване тим, що подані позивачем до суду копії письмових доказів неналежної якості, не придатні для читання, у зв'язку з чим немає можливості перевірити їх автентичність з оригіналом. Внаслідок проведених в приміщенні ПрАТ «ХК «Енергомережа» неодноразових обшуків, у відповідача 1 відсутня можливість перевірити автентичність наданої позивачем копії оспрюваного договору.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування доказів, суд відхилив його, з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 Господарського процесуального кодексу України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, належністю доказів є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Виходячи з аналізу наведених приписів процесуального законодавства у контексті заявлених позовних вимог, суд відмовляє у задоволені вказаного клопотання, оскільки відповідачем 1 не доведено факту існування спірного договору в іншій редакції, ніж та, яка подана позивачем до суду.

Представник відповідача 2 заперечив проти задоволення позовних вимог, надав усні пояснення та заявив усне клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

Представник відповідача 3 заперечив проти задоволення позовних вимог та підтримав клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

Розглянувши заявлене клопотання про колегіальний розгляд справи, суд відхилив його, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України, справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Однак, суд зазначає, що питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом із урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.

З огляду на обставини справи, спірні матеріально-правові відносини, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що категорія даного спору, а також його обставини, не зумовлюють істотної складності справи, у зв'язку із чим, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про призначення колегіального розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 09.03.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.05.2005 між Відкритим акціонерним товариством «Черкасиобленерго» (назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго") (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством «Азот» назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство «Азот») (споживач) укладено договір № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ «Черкасиобленерго» для ВАТ «Азот» (далі - договір постачання), відповідно до п. 1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Сторонами укладено ряд додатків та додаткових угод до договору постачання № 524-213/24 від 24.05.2005.

Відповідно до п. 2 договору постачання, під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією, затвердженими у встановленому порядку.

Положеннями п. 2.2.1, 2.2.3 договору постачання, споживач зобов'язується виконувати умови цього договору, оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Згідно з п. 1 Порядку розрахунків (Додаток № 3 до договору постачання), розрахунки споживача з постачальником електричної енергії за користування електричною енергією здійснюються за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ.

Оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії ( п. 2 Порядку розрахунків).

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується учасниками процесу, Публічному акціонерному товариству "Черкасиобленерго" для проведення розрахунків за спожиту електричну енергію відкрито поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 26033300283 в ОПЕРВ філії Черкаське ОУ АТ «Ощадбанк».

Відповідно до довідки ПАТ «Азот» від 03.02.2017 вих. № 501-06/33, за даними бухгалтерського обліку ПАТ «Азот», станом на 23.01.2015 у ПАТ «Азот» перед ПАТ "Черкасиобленерго" обліковувалась заборгованість у розмірі 99159300,30 грн. за договором № 524-213/24 від 24.05.2005.

23.01.2015 між Публічним акціонерним товариством "Азот" (первісний боржник), Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" (новий боржник) та Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (кредитор) укладено договір № 18-500 про переведення боргу (далі - Договір № 18-500), відповідно до п. 1.1. якого, цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язаннях, що виникли за договором № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ «Черкасиобленерго» для ВАТ «Азот» від 24.05.2005 (з урахуванням угоди про реструктуризацію боргу № 140-213 від 23.03.2012)(далі - основний договір) станом на дату укладення цього договору, в тому числі і зобов'язання по оплаті за поставлену з 01.09.2010 по 31.10.2010 кредитором електричну енергію на суму 47 887 721,81 грн., за винятком зобов'язання по оплаті за поставлену з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року (включно) електричну енергію.

Згідно з п. 1.2 Договору № 18-500, первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника, що виникли за основним договором станом на дату укладення цього договору, і стає боржником по таких зобов'язаннях по основному договору, в тому числі і зобов'язання по оплаті за поставлену з 01.09.2010 по 31.10.2010 кредитором електричну енергію на суму 47 887 721,81 грн., за винятком зобов'язання по оплаті за поставлену з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року електричну енергію.

Положеннями п. 3.1 Договору № 18-500, розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін.

Новий боржник зобов'язується сплатити кредитору грошові зобов'язання первісного боржника, зазначені в п. 1.2 цього договору, впродовж 3-х років (п. 3.2 Договору № 18-500).

Відповідно до п. 3.3 Договору № 18-500, первісний боржник зобов'язується сплатити за переведені на підставі цього договору зобов'язання по основному договору новому боржнику 25 923077.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до моменту завершення повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.1 Договору № 18-500).

27.01.2015 відповідач 2 перерахував на рахунок відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" грошові кошти у розмірі 25 923077,00 грн. з призначенням платежу «оплата по договору № 18-500 від 23.01.2015», що підтверджується платіжним дорученням № 295 від 27.01.2015.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем 1 грошових зобов'язань перед відповідачем 3 - Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" за договором № 18-500.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що договір про переведення боргу № 18-500 від 23.01.2015 підлягає визнанню недійним з наступних підстав:

- спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ «Черкасиобленерго», однак внаслідок укладення грошові кошти, які мали бути сплачені відповідачем 2 на користь ПАТ «Черкасиобленерго» сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії;

- договір про переведення боргу № 18-500 від 23.01.2015 суперечив положеннями статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, між відповідачами укладено договір № 18-500 про переведення боргу від 23.01.2015.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ «Черкасиобленерго», однак внаслідок укладення спірного договору про переведення боргу, грошові кошти, які мали бути сплачені відповідачем 2 на користь ПАТ «Черкасиобленерго» сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії

Стаття 228 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено у п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Таким чином, для визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України позивач повинен довести, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства, наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Так, позивач зазначає, що частка державної власності у статутному капіталі ПАТ "Черкасиобленерго" складає 71% (46% - Фонд державного майна та 25% - Приватне акціонерне товариство «Українська енергозберігаюча сервісна компанія, єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України). Таким чином держава володіє контрольним пакетом акцій ПАТ "Черкасиобленерго". При цьому, на момент укладення договору № 18-500 про переведення боргу від 23.01.2015 фінансовий стан ПрАТ «ХК «Енергомережа» не дозволяв виконати зобов'язання, що свідчить про невідповідність правочину інтересам держави.

Проте, суд зазначає, що станом на дату винесення рішення позивачем не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу, як і не надано доказів фінансової неспроможності ПрАТ «ХК «Енергомережа» виконати зобов'язання зі сплати на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 47 887 721,81 грн.

Як на підставу недійсності правочину позивач також посилається на те, що договір про переведення боргу № 18-500 від 23.01.2015 суперечив положеннями статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію

Відповідно до преамбули Закону України "Про електроенергетику" цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 встановлено, оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Отже, з наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону "Про електроенергетику", споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Отже, при виникненні господарських відносин правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.

У договорі № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ «Черкасиобленерго» для ВАТ «Азот» від 24.05.2005 визначено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями договору № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ «Черкасиобленерго» для ВАТ «Азот» від 24.05.2005 передбачалось отримання постачальником (відповідачем 3) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (відповідача 2) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.

В той же час, зі спірного договору №18-500 про переведення боргу від 23.01.2015 вбачається, що обов'язок зі сплати заборгованості за поставлену постачальником - ПАТ «Черкасиобленерго» електричну енергію у розмірі 47 887 721,81 грн. перейшов від споживача - ПАТ «Азот» до ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа".

ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" не є споживачем за договором № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ «Черкасиобленерго» для ВАТ «Азот» від 24.05.2005 в розумінні чинного законодавства України.

Суд зазначає, що з метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Таким чином, у даному випадку спірним договором встановлений обов'язок ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", яка не є споживачем електричної енергії за договором № 524-213/24 від 24.05.2005, сплатити постачальнику заборгованість за спожиту ПАТ «Азот» електричну енергію на суму 47 887 721,81 грн., при цьому обов'язок самого споживача - ПАТ «Азот», припиняється на суму 47 887 721,81 грн., що суперечить вимогам чинного законодавства.

У зв'язку з наведеними обставинами, відповідачами, шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику.

Крім того, спірним договором було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, оскільки у п. 3.1 спірного договору зазначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін. Жодного посилання на те, що ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" має перераховувати кошти ПАТ «Черкасиобленерго» на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання спірний договір не містить.

Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначили, що ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" набуло статусу споживача у розумінні Закону України "Про електроенергетику", однак вказане суперечить визначенню поняття «споживач», яке наведено у Законі України "Про електроенергетику", оскільки споживач - суб'єкт господарської діяльності, що використовує енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю. Таким чином, як вже було встановлено судом вище, укладенням договору про переведення боргу №18-500 ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" не набуло статусу споживача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір №18-500 про переведення боргу від 23.01.2015 суперечать приписам ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Отже, суд дійшов висновку, що договір №18-500 про переведення боргу від 23.01.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством "Азот", Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" є недійсним в силу норм частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачі зазначили, що особа, яка заявляє вимогу про визнання правочину недійсним повинна довести порушення свого цивільного права та інтересу та можливість їх відновлення обраним способом захисту. В даному випадку Національним антикорупційним бюро України не доведено порушення його цивільних прав та інтересів, а тому в нього відсутні підстави для звернення з даним позовом.

Також відповідачі зазначають, що нормами Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» не передбачено права НАБУ на звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави, оскільки повноваженнями для захисту інтересів держави наділений виключно прокурор.

Дослідивши матеріли справи та вказані заперечення відповідачів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" встановлено, що за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро", визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:

- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;

- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Отже, зважаючи на обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та зазначеної вище Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236 свідчить про виявлення Національним антикорупційним бюро України ознак кримінального корупційного правопорушення у відносинах, що виникли у зв'язку з укладенням договору №18-500 про переведення боргу від 23.01.2015.

Враховуючи викладене вище, приписи статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Конвенції ООН проти корупції, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для звернення позивача з даним позовом до суду.

При цьому, суд зазначає, що нормами Господарського процесуального кодексу України обов'язок визначення, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність подання обгрунтування щодо їх захисту, зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах покладено, згідно ч. 3 ст. 2, ст. 29 ГПК України, на прокурора. Діяльність Національного антикорупційного бюро України, його функції, права та обов'язки, визначено Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України", а тому при подачі позову про визнання недійсними угод, законодавством не встановлено обов'язку НАБУ доводити порушення інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України визнаються судом обґрунтованими, у зв'язку із чим, суд задовольняє позов про визнання недійсним договору про переведення боргу від 23.01.2015 № 18-500, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Азот", Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", та Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про переведення боргу від 23.01.2015 № 18-500, укладений між Публічним акціонерним товариством "Азот" (18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, буд. 72, ідентифікаційний код 00203826), Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 12, ідентифікаційний код 32113410) та Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго"(18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд. 285, ідентифікаційний код 22800735).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 12, ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) 459,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Азот" (18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, буд. 72, ідентифікаційний код 00203826) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) 459,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд. 285, ідентифікаційний код 22800735) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) 459,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 14.03.2017.

Суддя С.О. Турчин