Ухвала суду № 65315106, 10.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

10 березня 2017 року м. Київ К/800/7116/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги військової частини А 2166 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини А 2166 про визнання бездіяльності протиправною,

встановив :

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність командира військової частини А 2166 щодо не надіслання безпосередньо до кадрового органу посадової особи, яка наділена правом на звільнення ОСОБА_1 з військової служби, документів згідно з рапортом позивача від 08 квітня 2016 року.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А 2166 на посаді помічника командира по правовій роботі - начальник юридичної групи.

08 квітня 2016 року позивач звернувся до командира військової частини А 2166 полковника Мельника В.М. з рапортом вх. № 745 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за віком, у якому просив відповідача представити необхідні документи про його звільнення із Збройних Сил України в запас на підставі пункту "в" частини 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до кадрового органу посадової особи, яка наділена правом на звільнення ОСОБА_1 з військової служби за віком. При цьому, в зазначеному рапорті позивач вказав про своє небажання проходити військову службу.

14 квітня 2016 року командир військової частини А 2166 Мельник В.М. листом №350/490/46/693/пс повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для його звільнення з військової служби за віком, оскільки згідно з Указом Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року "Про часткову мобілізацію", з 18 березня 2014 року в Україні запроваджений особливий період за яким, граничний вік перебування на військовій службі для молодшого і старшого офіцерського складу становить 60 років. Отже, до закінчення особливого періоду, який триває в Україні, відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби за віком, у запас.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що бездіяльність командира військової частини А 2166 в частині не надіслання безпосередньо до кадрового органу посадової особи, яка наділена правом на звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас Збройних Сил України, особових документів та рапорта від 08 квітня 2016 року є протиправною з огляду на таке.

Відповідно пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі - Положення), звільнення військовослужбовців з військової служби на підставах, передбачених пунктом 2 частин 3,6,7,8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", здійснюється: у військових званнях до капітана включно за всіма підставами (крім звільнення осіб офіцерського складу через службову невідповідність та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) - командувачами військ оперативних командувань (підпункт 2-1 пункту 225 Положення).

Суди попередніх інстанцій вважали, що оскільки на час подання 08 квітня 2016 року рапорту позивач перебував у військовому званні капітан юстиції, а тому відповідно до норм Положення його звільнення мало здійснюватись командувачем військ оперативного командування.

Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання перебувати у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю.

Пунктом 12.1 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України за № 170 від 10 квітня 2009 року (далі - Інструкція) встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення.

Водночас, пункт 12.8 Інструкції передбачає, що посадові особи відповідно до наданих їм прав, зобов'язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі або які не виявили бажання укладати новий контракт. Документи на звільнення військовослужбовців, які досягають граничного віку перебування на військовій службі або в яких закінчується строк контракту, направляються безпосередньо до посадових осіб, які наділені правом на їх звільнення, не пізніше ніж за два місяці до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку контракту. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до військової частини за місцем проходження військової служби у строки, які забезпечуватимуть вчасну здачу справ і передачу повноважень по займаній посаді, а також проведення належного розрахунку з військовослужбовцями.

Документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до кадрового органу посадової особи, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими підпунктами "б" і "г" пункту 2 частини третьої, пунктами "е", "є", "ж", "і", "й" та "л" частини шостої, пунктами "е", "є", "ж", "з", та "ї" ч. 7, а також частиною 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; за підставами, передбаченими підпунктом "г" пункту 2 частини третьої, пунктами "а", "б", "в", "д" та "і" частини сьомої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якщо звільнення відбувається за рішенням військовослужбовця (пункт 12.9 Інструкції).

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач після отримання 08 квітня 2016 року рапорту про звільнення позивача з військової служби, мав надіслати цей рапорт до кадрового органу посадової особи, яка має право на звільнення позивача з військової служби, тобто до командувача військ оперативного командування, який в силу вимог пунктів 12.1, 12.8, 12.9 Інструкції та пункту 225 Положення наділений повноваженнями щодо розгляду питання про звільнення позивача, однак, такі дії не вчинив, чим проявив протиправну бездіяльність.

У касаційній скарзі військова частина А 2166 посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ці судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що оскільки капітан юстиції ОСОБА_1 не досяг граничного віку перебування на військовій службі, то у командира військової частини А 2166 - полковника Мельника В.М., були відсутні правові підстави (обов'язок) для направлення документів щодо його звільнення до посадових осіб, які наділені правом на звільнення позивача.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини А 2166 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини А 2166 про визнання бездіяльності протиправною.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.К. Черпак