Ухвала суду № 65314787, 14.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 року м. Київ К/800/902/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Калашнікової О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до Державної авіаційної служби України про визнання протиправними дій, що переглядається за касаційною скаргою Державної авіаційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - позивач, ПАТ«Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної авіаційної служби України (далі - відповідач, Державіаслужба України) про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях за період із вересня 2013 року по травень 2014 року включно.

Просив визнати протиправними дії відповідача щодо формування та надання позивачу рахунків-фактур від 14 квітня 2014 року №32, №66к, №33, №67к, від 22 квітня 2014 року №35, від 29 квітня 2014 року №72к, від 26 травня 2014 року №43, від 3 червня 2014 року №89к, від 26 червня 2014 року №51, №107к, від 29 січня 2014 року №20к, №9, від 6 лютого 2014 року №28к, №10, від 17 грудня 2013 року №98, від 27 грудня 2013 року №284к, від 11 січня 2014 року №2, №13к на сплату державного збору до спеціалізованого фонду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2016 року, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду України від 12 січня 2016 року заяву Державної авіаційної служби України задоволено частково, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2015 року, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі, позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення суду скасувати, змінити рішення суддів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову з мотивів правомірності оскаржуваних дій та рішень.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПрАТ «МАУ» є суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність в сфері авіації, зокрема, і щодо забезпечення повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу та пошти.

Відповідач сформував та направив ПрАТ «МАУ» рахунки-фактур на сплату державного збору до спеціалізованого фонду від 14 квітня 2014 року №32, №66к, №33, №67к, від 22 квітня 2014 року №35, від 29 квітня 2014 року №72к, від 26 травня 2014 року №43, від 3 червня 2014 року №89к, від 26 червня 2014 року №51, №107к, від 29 січня 2014 року №20к, №9, від 6 лютого 2014 року №28к, №10, від 17 грудня 2013 року №98, від 27 грудня 2013 року №284к, від 11 січня 2014 року №2, №13к.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Повітряного кодексу України, для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Згідно із пунктом 2 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України, надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за надання прав на експлуатацію повітряних ліній.

Державіаслужба України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в сфері цивільної авіації.

Підпунктом 289 пункту 4 Положення про Державну авіаційну службу України №398/2011, Державіаслужба України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує надходження коштів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях і їх цільове використання.

Як правильно вважають суди попередніх інстанцій, так як предметом спору у даній справі є правомірність дій ДАСУ із формування рахунків-фактур на сплату державного збору до спеціалізованого фонду, що є обов'язковим платежем до Державного бюджету України, то відповідач у правовідносинах, які склалися між сторонами виконує владну управлінську функцію з організації надходження цього платежу до відповідного бюджету. Отже, даний спір є таким, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Державною авіаційною службою України формувались та пред'являлись позивачеві рахунки-фактури з сумами зборів, розрахованими згідно приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року №889.

Даною постановою викладено в новій редакції Постанову Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року №819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», якою затверджено Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Відповідно до пункту 4 Положення №819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами у розмірах згідно з додатком.

Додатком до Положення №819 передбачено розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо. Іншими нормативними актами ставки зборів не визначено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем застосовано ставки збору, що містяться в Додатку в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в пункті 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній», яким встановлено наступні розміри державного збору за Державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 дол. США за маршрут.

В даному пункті в останній колонці під назвою «Додаткові показники коригування розмірів державного збору» передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.

Таким чином, відповідач в спірних рахунках використовував ставки збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній встановлені додатком до Положення №819, який є підзаконним нормативно-правовим актом, так як порядку і строків сплати зборів ні Положенням, ні законами України не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються система оподаткування, податки і збори.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

Рішенням від 23 червня 2009 року №15-рп/2009 Конституційний суду України зазначив, що з огляду на конституційно визначені повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування, конституційне повноваження Кабінету Міністрів України не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання.».

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право встановлювати обов'язкові платежі належить Верховній Раді України, а встановлення обов'язкових до сплати платежів, їх ставок, порядку і строків сплати, повинно здійснюватися лише законами, прийняття яких належить до виключних повноважень єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.

Пунктом 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України передбачалось, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).Закон України «Про адміністративні послуги» набрав чинності 7 жовтня 2012 року.

Відповідно до частини п'ятої статті 20 Закону України «Про адміністративні послуги», визнаний таким, що втратив чинність пункт 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Враховуючи, що ставки збору, використані відповідачем при формуванні та пред'явленні позивачу рахунків-фактур у період з грудня 2013 по червень 2014 року, не встановлені Податковим кодексом України, а визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року №819, то такі збори не справляються з огляду на набрання чинності Законом України «Про адміністративні послуги» та втрату чинності п. 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України».

Суми зборів з використанням передбачених додатком до Положення №819 ставок визначаються відповідачем за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, та за кожну тону вантажу, що відправляється чи прибуває, тобто за їх виліт або вліт.

Частиною другою статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року передбачено, що жодна Договірна держава не стягує будь-яких мита, податків або інших зборів лише за право транзиту через її територію або вліт на її територію, або вильоту з її території будь-якого повітряного судна Договірної держави або присутніх на ньому осіб, або майна.

Так як у відповідності до частини другої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародний договір має вищу юридичну силу ніж відповідний акт законодавства України, то відповідач неправомірно формував та виносив позивачеві рахунки-фактури з сумами зборів, розрахованими згідно приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року №889.

Вищий адміністративний суд України також погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржувані рахунки-фактури не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, так як рахунок-фактура це документ, на підставі якого оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов, а також, за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій об'єктивно, повно, всебічно дослідили обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної авіаційної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року постанову - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: