Ухвала суду № 65314747, 14.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" березня 2017 р. м. Київ К/800/30803/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий);

Калашнікової О.В.,

Кравцова О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держземагенства у Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держземагенства у Сумській області (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач 30 жовтня 2014 року звернувся до ГУ Держземагенства у Сумській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною (орієнтовною) площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Червоненської сільської ради Сумського району за межами населеного пункту, до якої було долучено викопіювання з кадастрової карти, копію документа, що посвідчує особу та копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера.

За результатами розгляду зазначеної заяви відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, про що повідомив позивача листом від 24 листопада 2014 року № 0-269/21-14-СГ, з посиланням на те, що частина бажаної земельної ділянки відноситься до категорії земель водного фонду.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судили з того, що земельна ділянка, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої просив надати позивач, відноситься до земель водного фонду, а отже є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, на яких забороняється садівництво та городництво, а також не можуть надаватися фізичним особам для сільськогосподарського призначення.

Положеннями статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання щодо відведення земельної ділянки та як наслідок приймає відповідне рішення. Підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із статтею 58 Земельного кодексу України землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм тощо належать до земель водного фонду.

Відповідно до частини 4 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Разом з цим, статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду, до яких належать і прибережні захисні смуги, не можуть передаватися у приватну власність.

Судами встановлено, що разом із заявою позивачем надані документи, визначені частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, а саме: викопіювання з кадастрової карти, на якому чітко визначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію документа, що посвідчує особу та копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера.

При цьому з інформаційної довідки ГУ Держземагенства вбачається, що бажана земельна ділянка, яка планується для надання у власність не використовується, однак частково відноситься до категорії земель водного фонду, яку неможливо передавати у приватну власність та частково відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Разом з тим, судами не з'ясовано який розмір становить частина спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та чи є можливим відведення частини спірної земельної ділянки, яка не відноситься до земель водного фонду.

При цьому колегія суддів зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 10 грудня 2013 року №21-358а13, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судами неповно з'ясовані обставини справи, - а тому постановлені рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, та постановленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держземагенства у Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: