Ухвала суду № 65314307, 09.03.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 р. Справа №876/2191/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у адміністративній справі №803/1766/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

ФОП ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 вересня 2016 року №0050391304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 585 477 грн. 52 коп. за основним платежем, на 146 396 грн. 38 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями; визнання протиправним та скасування рішення від 12 вересня 2016 року №0050441304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 15 859 грн. 25 коп.; визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 12 вересня 2016 року №Ф-0050421304 в сумі 158 592 грн. 51 коп.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції повністю обґрунтував свої висновки доводами відповідача; судом не було враховано надана позивачем первинна бухгалтерська документація, з приводу достовірності якої у контролюючого органу зауважень не було, які і не було зауважень з приводу ведення бухгалтерського обліку. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засідання апеляційного розгляду справи, представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст.196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Позивач з 14 вересня 2006 року зареєстрований як суб'єкт господарювання. Основними видами економічної діяльності є: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; вантажний автомобільний транспорт.

Відповідно до наказу Луцької ОДПІ №518 від 16 травня 2016 року, плану-графіка проведення планових документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2016 року, направлення №000584 від 30 травня 2016 року відповідачем з 30 травня 2016 року по 17 червня 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку СПД ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за той самий період.

За результатами вказаної перевірки складено акт №2512/13.04/НОМЕР_1 від 29 червня 2016 р.

На підставі висновку Луцької ОДПІ від 13 липня 2016 року про розгляд заперечення до акта документальної планової виїзної перевірки СПД ОСОБА_1 №2512/13.04/НОМЕР_1 від 29 червня 2016 року, наказу Луцької ОДПІ №860 від 26 липня 2016 року, направлення №000815 від 26 липня 2016 року відповідачем з 27 липня 2016 року по 02 серпня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку СПД ОСОБА_1 з питань, що становлять предмет заперечення, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року.

За результатами повторної перевірки складено акт №3675/13.04/НОМЕР_1 від 09 серпня 2016 року. Відповідно до висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом виявлено порушення вимог пункту 2 частини першої статті 7, пунктів 2, 3,9 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464-VI), внаслідок чого занижено єдиний соціальний внесок за 2014 рік на 77 263 грн., за 2015 рік - на 81 328 грн. 81 коп.; пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9 статті 139, підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170, підпункту 177.4.1пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 585 477 грн. 52 коп., з яких: за 2014 рік - на 222 503 грн. 97 коп., за 2015 рік - на 362 973 грн. 55 коп.

На підставі акта перевірки №3675/13.04/НОМЕР_1 від 09 серпня 2016 року Луцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0050391304 від 12 вересня 2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 585 477 грн. 52 коп. за основним платежем, на 146 396 грн. 38 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями; рішення №0050441304 від 12 вересня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 15 859 грн. 25 коп.; сформовано і направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-0050421304 від 12 вересня 2016 року в сумі 158 592 грн. 51 коп.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування встановлених відповідачем в ході перевірки порушень податкового законодавства, а наявні суперечності у поданих позивачем бухгалтерських документах не дають підстави вважати оскаржені податкові повідомлення - рішення протиправними.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Позивач є платником податку на доходи фізичних осіб в силу статті 162 ПК України, як резидент, який отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).

Абзацом четвертим пункту 164.1 статті 164 ПК України встановлено, що базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно із пунктами 177.2, 177.11 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України (в редакції станом на 2014 рік) встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 134 ПК України).

Таким чином, витрати позивача на придбання товарів та послуг у постачальників, витрати на виробництво продукції, її транспортування належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат. Такі витрати визнаються у тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону №996-XIV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України (в редакції станом на 2014 рік) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції станом на 2014 рік) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до відомостей, що містяться в податкових деклараціях про майновий стан і доходи, поданих позивачем до Луцької ОДПІ та які відображені в актах перевірок, сума загального оподатковуваного доходу підприємця за 2014 рік становить 2 329 283 грн. 77 коп., за 2015 рік - 3 324 642 грн.; сума задекларованих витрат за 2014 рік становить 2 303 473 грн. 77 коп., за 2015 рік - 3 299 667 грн.

При цьому, структура валових витрат, наданих позивачем в ході проведення перевірки, за 2014 рік включає в себе, зокрема, витрати на дизпаливо - 699 623 грн. 84 коп., витрати на сушіння ламелі - 1 191 251 грн. 41 коп., витрати на лісоматеріали 246 555 грн. 53 коп.; структура валових витрат за 2015 рік включає в себе, зокрема, витрати на дизпаливо - 1 576 075 грн. 02 коп., витрати на сушіння ламелі - 785 640 грн., витрати на лісоматеріали - 668 771 грн. 57 коп.

З матеріалів справи слідує, що контролюючий орган встановив, що позивач не підтвердив статтю витрат на сушіння ламелі за 2014-2015 роки на загальну суму 1 976 891 грн. 41 коп. (в тому числі: за 2014 рік на суму 1 191 251 грн. 41 коп., за 2015 рік на суму 785 640 грн.) внаслідок того, що ним не було надано калькуляцію виходу одиниці готової продукції з сировини, специфікацію, технічний паспорт сушки, документацію, згідно якої можливо встановити фактичне використане пальне та/або інші документи щодо норми витрат пального за одиницю часу при сушці готової продукції.

Так, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно позивач є власником виробничого корпусу (цех по переробці лісу) загальною площею 715,8 кв.м. за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Боголюби, вул. 40 років Перемоги,113.

На спростування порушення в частині завищення витрат на сушіння ламелі позивач надав бухгалтерську довідку-специфікацію, в якій зазначено, що для висушування однієї партії ламелі дубової в кількості 2 500-2 700 м.кв. сушильна камера працює 72-120 год. і використовує 2 016-3 360 л дизельного палива на одну партію продукції; ксерокопію паспорту на апарат опалювальний, працюючий на рідкому паливі; журнали-ордери і відомості по рахунку 203 «Паливо», з яких вбачається, що за 2014 рік висушено ламелі 45 876 м.кв., на сушку якої витрачено 78 120 л дизпалива на загальну суму 897 299 грн. 20 коп., за 2015 рік висушено ламелі 33 440 м.кв., на сушку якої витрачено 105 280 л дизпалива на загальну суму 1 527 560 грн. 90 коп., при цьому норма витрат дизпалива за 1 год. сушіння становить 28 л.

Проте, судом першої інстанції вірно зазначено, що суд критично оцінює вказані докази, оскільки в паспорті на апарат опалювальний вказано, що норма використання пального становить 1,0 л - 1,5 л/год., що суперечить наданій позивачем інформації про витрати дизпалива 28 л/год.

Крім того, вказані у журналах-ордерах і відомостях по рахунку 203 «Паливо» показники витраченого дизпалива на сушіння ламелі у 2014-2015 роках суперечать показникам, зазначеним самим же позивачем у структурі валових витрат, що надавалась позивачем при проведенні перевірки. Разом з тим, бухгалтерська довідка-специфікація не є калькуляцією виходу одиниці готової продукції (1 кв.м ламелі) з сировини (1 кв.м пиловника), оскільки не містить в собі усіх елементів витрат, що формують собівартість продукції.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що висновок Луцької ОДПІ про не підтвердження позивачем статті витрат на сушіння ламелі за 2014-2015 роки на загальну суму 1 976 891 грн. 41 коп. (в тому числі: за 2014 рік на суму 1 191 251 грн. 41 коп., за 2015 рік на суму 785 640 грн.) є обґрунтованим.

Крім того, як встановлено в ході перевірок, згідно пред'явлених шляхових листів міжнародного значення та по Україні позивачем підтверджено витрати по придбанню дизпалива, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу за 2014 рік в сумі 479 670 грн. та за 2015 рік в сумі 576 738 грн., що не відповідає наданій підприємцем структурі валових витрат в частині витрат на дизпаливо, внаслідок чого ним завищено дану структуру витрат за 2014 рік на 219 953 грн. 84 коп., за 2015 рік на 999 337 грн. 02 коп.

Крім того, як свідчать подорожні листи вантажних автомобілів за 2014-2015 роки, надані СПД ОСОБА_1 в ході перевірки та не взяті до уваги контролюючим органом, вони заповнені частково, у графах 18 «звідки взяти вантаж» і 19 «куди поставити вантаж» внесено запис «по області», не зазначено найменування вантажу, відстань перевезення, кількість вантажу, номерів товарно-транспортних накладних і талонів замовника, маршрут руху, відсутній особистий підпис підприємця або іншого працівника без ідентифікації особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, тобто вказані подорожні листи не є належними первинними документами, що підтверджують факт понесення витрат на дизпаливо, отже висновки Луцької ОДПІ в цій частині відповідають фактичним обставинам справи.

Також, з актів перевірок вбачається, що протягом 2015 року позивачем було придбано деревину загальною вартістю 619 160 грн. 75 коп., залишок станом на 31 грудня 2015 року становив 54 987 грн. 97 коп., отже дана стаття витрат за 2015 рік становить 564 175 грн. 78 коп., однак позивачем задекларовано - 668 771 грн. 57 коп. Жодних спростувань щодо вказаного порушення позивач суду не надав. Таким чином, позивачем завищено витрати по придбанню лісоматеріалів за 2015 рік на 104 595 грн. 79 коп., оскільки в силу приписів пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат включаються лише ті витрати, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходу.

Водночас, судом встановлено, що в ході перевірок позивача контролюючим органом збільшено суми по статтях витрат, наданих підприємцем, як податки та послуги банку, біржі за 2014 рік на 88 199 грн. 58 коп. та за 2015 рік на 44 408 грн. 79 коп. та враховано вказані суми в рахунок зменшення суми завищених витрат за вказані періоди.

Також в ході позапланової перевірки на підтвердження додатково понесених витрат позивач надав документи по придбанню дуба-пиловника за 2014 рік на загальну суму 265 406 грн. 65 коп., а саме: ТТН №007872 від 03.07.2014 року, видана ДП «Ковельське ЛГ» на суму 34 991 грн. 65 коп, дуб-пиловник в кількості 18,35 куб.м; ТТН №000114 від 07.06.2014 року, видана ДП «Володимир-Волинське ЛГ» на суму 75 194 грн., дуб-пиловник в кількості 29 куб.м; ТТН №009550 від 18.06.2014 року, видана ДП «Ківерцівське ЛГ» на суму 79 462 грн., дуб-пиловник в кількості 27 куб.м; ТТН №000144 від 10.10.2014 року, видана ДП «Володимир-Волинське ЛГ» на суму 75 760 грн., дуб-пиловник в кількості 24,4 куб.м.

Однак, документів на підтвердження оплати вищевказаних ТМЦ, видаткових накладних в ході перевірки позивач не надав, внаслідок чого, як зазначив представник відповідача в судовому засіданні, вказані ТТН не були ним враховані в рахунок збільшення суми по відповідній статті витрат.

В ході судового розгляду позивач надав суду копії квитанцій до прибуткового касового ордеру, які засвідчують факт внесення ФОП ОСОБА_1 готівкових коштів в каси державних лісгоспів на підтвердження факту оплати вищезгаданих ТТН.

Проте, вказані копії квитанцій, як ТТН, так і видаткові накладні державних підприємств на відпуск деревини позивачу у вказаній в ТТН кількості та сумі в матеріалах справи відсутні. Крім того, стаття витрат на лісоматеріали, яка була надана позивачем в ході проведення перевірки, підтверджена контролюючим органом, отже згадані ТТН не були задекларовані позивачем у відповідному звітному періоді.

Згідно з абзацом першим пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або протягом п'яти робочих днів з дня одержання акта перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Наведене дає підстави дійти висновку, що будь-які документи, які не були подані платником податків до перевірки, вважаються такими, що були відсутні у нього на час складення звітності.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що висновки контролюючого органу про завищення позивачем витрат за 2014 рік на 1 323 005 грн. 67 коп., за 2015 рік на 1 845 164 грн. 02 коп., внаслідок чого позивачем занижено оподатковуваний дохід (різниця між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця) за перевірений період та занижено податок з доходів фізичних осіб за 2014 рік на 222 503 грн. 97 коп., за 2015 рік на 362 973 грн. 55 коп., всього - на 585 477 грн. 52 коп. є вірними.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Як встановлено пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, в ході розгляду справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростовування виявлених перевіркою порушень та на підтвердження доводів апеляційної скарга, зокрема щодо розбіжностей між деклараціями, журналами - ордерами і відомостями по рахунку 203 «паливо»; не спростовано суперечностей щодо норм використання пального відповідно до паспорту (1,0-1,5 л/год.) на опалювальний апарат та наданій позивачем інформації про витрати дизпалива ( 28 л/год. ); суперечностей щодо наданих позивачем у журналах - ордерах і відомостях по рахунку 203 «Паливо» показникам витраченого палива і наданих позивачем показникам у структурі валових витрат.

Що стосується посилань апелянта на наявність реальних договорів про поставку ламелі, то судом не заперечується факт реальної господарської діяльності позивача в цій частині, проте суд наголошує на розбіжностях, які містяться у первинних бухгалтерських документах наведені вище.

З урахуванням наведеного, податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ №0050391304 від 12 вересня 2016 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 585 477 грн. 52 коп. за основним платежем, на 146 396 грн. 38 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями прийняте контролюючим органом в межах визначених повноважень та відповідно до чинного законодавства, а тому є правомірним.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2017 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Позивач, як платник єдиного внеску, відповідно до статті 6 Закону №2464-VI зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною третьою статті 7 Закону №2464-VI визначено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Як встановлено пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини одинадцятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, оскільки судом встановлено заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2014-2015 роки, який є базою нарахування єдиного внеску за ставкою 34,7%, суд дійшов висновку, що контролюючим органом правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 вересня 2016 року №Ф-0050421304 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 158 592 грн. 51 коп.

Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції - накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Таким чином, рішення №0050441304 від 12 вересня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 15 859 грн. 25 коп., є правомірним.

Як наслідок не підлягає задоволенню вимога про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у адміністративній справі №803/1766/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс

Повний текст ухвали складено 14.03.2017р.