Ухвала суду № 65313838, 14.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15076/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

14 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного банку України, третя особа «Райффайзен Банк Аваль» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулась в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Національного банку України (далі - НБУ), третя особа - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить: - визнати протиправною бездіяльність НБУ щодо ненадання необхідної інформації на запит позивача від 27.08.2015 р., а також зобов'язати НБУ надати інформацію на вказаний запит;

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.08.2015 року позивач в порядку ст.ст. 3, 4, 5, 19 та 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст.ст. 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію» звернулася до Національного банку України із запитом, в якому просила повідомити:

- чи подавалась заявка на Міжбанківську валютну біржу ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

- чи надходила заявка від 25.04.2007 р. про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 310 000 доларів США від Заявника через банк і купівлю української гривні.

За результатом розгляду вказаного запиту Національний банк України листом від 04.09.2015 р. №40-01005/63537 повідомив представника позивача про те, що 25.04.2007 р. ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» здійснював операції з купівлі/продажу безготівкових доларів США за гривню. При цьому одночасно також повідомлено, що Система на підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України не передбачає відображення інформації щодо заявок конкретних фізичних осіб - клієнтів комерційних банків. Водночас відповідно до правил організації статистичної звітності, що подається до НБУ, інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, яка надходила до НБУ за формою №520, відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій клієнтів.

Позивач не погоджується із наданою відповіддю та вважає, що відповідач фактично протиправно відмовив йому у праві на отримання запитуваної інформації. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ненадання запитуваної позивачем інформації є порушенням її права на доступ до інформації щодо правовідносин, в яких він є безпосереднім учасником. На переконання позивача, це порушення не лише особистих прав позивача, а й порушення загальних засад права в цілому.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) не передбачено відображення інформації про конкретні заяви фізичних осіб-клієнтів комерційних банків про купівлю або продаж іноземної валюти, а також не передбачено обов'язку передачі комерційними банками таких заяв своїх клієнтів до Національного банку України при здійсненні ними валютних операцій на міжбанківському валютному ринку. Таким чином, відповідачем надано повну відповідь на запит, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Колегія суддів зазначає, що цією нормою закріплено головний постулат режиму доступу до інформації - принцип максимальної відкритості або презумпція відкритості публічної інформації. Закон визначає, що вся інформація, яка знаходиться у суб'єкта владних повноважень, апріорі є відкритою і лише у виняткових випадках, визначених законом, вона може бути закритою для доступу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Законом України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визначаються суб'єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Відповідно до ст. 14 зазначеного Закону розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Позивач у своєму запиті від 27.08.2015 року просив повідомити «чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»; чи надходила заявка від 25 квітня 2007 року про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 310 000,00 доларів США від Заявника через Банк і купівлю української гривні».

Як вже було зазначено вище, за результатом розгляду вказаного запиту Національний банк України листом від 04.09.2015 №40-01005/63537 повідомив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про те, що 25.04.2007 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» здійснював операції з купівлі/продажу безготівкових доларів США за гривню.

Водночас заявника було повідомлено про те, що Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України не передбачає відображення інформації щодо заявок конкретних фізичних осіб -клієнтів комерційних банків.

Відсутність у Національного банку України запитуваної інформації щодо заявок клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України обумовлена наступним.

Порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України визначаються Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (далі - Положення № 281).

Пунктом 4 розділу І Положення №281 визначено, що міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), між суб'єктами ринку і Національним банком України, а також Національним банком України і його клієнтами.

Відповідно до пункту 5 розділу І Положення №281 торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку України та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).

Суб'єкти ринку - уповноважені банки, уповноважені фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, що дає право на торгівлю іноземною валютою.

Суб'єкт ринку має право виступати на міжбанківському валютному ринку України як покупець та/або як продавець кожного виду іноземної валюти Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34.

Таким чином, фізичні особи - клієнти банків не є безпосередніми суб'єктами міжбанківського валютного ринку України.

Відповідно до пункту 29 розділу І Положення № 281 в редакції, що діяла в 2007 році, суб'єкти ринку укладають між собою та з Національним банком України договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 глави 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (в редакції, що діяла у 2007 році), уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) включає у заявку на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні.

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) у Заявці визначає за кожною іноземною валютою Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34, та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.

Отже, інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) не відображається (не відображалася).

Стосовно посилання Позивача на абзац другий пункту 2.5 глави 2 Правил в редакції, яка діяла до 01.08.2015, звертаємо увагу на та, що зазначений пункт був внесений до Правил згідно з постановою Правління Національного банку України від 03.05.2007 № 156 та набрав чинності з 16.07.2007 року.

Водночас Позивач запитував у Національного банку України інформацію щодо його заявки від 25.04.2007 ріжу.

Таким чином, на момент укладення Позивачем кредитного договору (25.04.2007) абзац другий пункту 2.5 глави 2 Правил не діяв, а тому посилання на нього Позивачем є безпідставним.

Також безпідставним є посилання Позивача на пункт 3 глави 1 розділу IV Положення №281, оскільки на момент укладення Позивачем кредитного договору (25.04.2007) такий пункт та глава були відсутні.

Розділом IV Положення № 281 у редакції, що діяла на момент укладення Позивачем кредитного договору (25.04.2007), визначалася відповідальність суб'єктів ринку за порушення цього Положення.

Наразі розділом IV Положення № 281 визначений порядок оформлення та подання клієнтами до уповноважених банків заяв про купівлю іноземної валюти або банківських металів і заяв про продаж іноземної валюти або банківських металів та їх виконання.

Слід зауважити, що відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу IV Положення № 281 клієнт під час проведення операції з обміну (конвертації) іноземної валюти або банківських металів подає до уповноваженого банку, який його обслуговує, заяву про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів за довільною формою, але із зазначенням обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 3 і 4 цієї глави. Клієнт для здійснення операцій з купівлі або продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України має право використовувати форми заяв про купівлю або продаж іноземної валюти, аналогічні до тих, що наведені в додатках 1 - 4 до цього Положення, але без урахування реквізитів, які стосуються банківських металів.

Таким чином, заяви про купівлю/продаж іноземної валюти подаються клієнтами до уповноважених банків, які їх обслуговують, а не до Національного банку України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у відповіді на інформаційний запит Позивача від 27.08.2015 Національним банком України зазначено, що відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подаєтеся до Національного банку України1 інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою № 520, відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.

Таким чином, Національним банком України за результатом розгляду вищевказаного інформаційного запиту надано Позивачу наявну інформацію, а також повідомлено про відсутність запитуваної інформації щодо конкретної заявки клієнта банку (із зазначенням причини відсутності такої інформації). Отже, відповідачем надано повну відповідь на запит, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню, що було.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, якщо він не володіє інформацією, щодо якої зроблено запит.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 41, 160, 183, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Кучма А.Ю.

Безименна Н.В.